У справі "Булинко проти України"

Європейський суд з прав людини (Друга Секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста, Голова,

п. Р.Тюрмен,

п. В.Буткевич,

п. М.Угрехелідзе,

п. Е.Фура-Сендстрьом,

п. Д.Йочєнє,

п. Д.Поповіч, судді

та пані С. Доллє, секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 31 травня 2005 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 74432/01), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція) громадянкою України Раїсою Петрівною Булинко (далі - заявниця) 18 січня 2001 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений Уповноваженими - пані Валерією Лутковською, яку змінила пані Зоряна Бортновська.

3. Заява була передана до Другої секції Суду (п. 1 правила 52 Регламенту Суду. Зі складу секції була створена палата в порядку, встановленому п. 1 правила 26 Регламенту, яка розглядала справу (п. 1 статті 27 Конвенції).

4. Скарга заявниці за п. 1 ст. 6 Конвенції щодо невиконання рішення Торезького міського суду від 07.08.2000 р. була направлена на комунікацію з Урядом-відповідачем 9 травня 2003 року. Того ж дня Суд вирішив, що може бути застосовано п. 3 ст. 29 Конвенції і прийнятність та суть скарги будуть розглядатись разом.

5. І заявниця, і Уряд подали свої зауваження щодо прийнятності та суті (правило 54-А).

6. Заявниця народилась в 1935 році і постійно проживає у м. Торез Донецької області.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. 30 листопада 2000 року заявниця була звільнена з Державної холдингової компанії "Торезантрацит" (далі - "ДХК").

8. У липні 2000 року заявниця порушила провадження у Торезькому міському суді проти ДХК з метою повернути заробітну плату, належну їй.

9. 7 серпня 2000 року Торезький міський суд задовольнив її вимоги та зобов'язав ДХК сплатити заявниці 2379,76(1) грн. компенсації.

(1)482,22 ЄВРО.

10. 14 червня 2001 року Торезький відділ державної виконавчої служби повідомив заявницею, що рішення від 7 серпня 2000 року не може бути виконане у зв'язку з нестачею коштів у ДХК.

11. 10 жовтня 2002 року заявниця повідомила Суд, що рішення від 7 серпня 200 року залишається невиконаним.

12. Уряд стверджував, що між 9 листопада 2000 року та 15 квітня 2003 року державним виконавцем було здійснено 8 перевірок рахунків компанії та встановлено, що кошти для виконання рішення відсутні. Уряд також зазначав, що державними виконавцями було виконано 92 виконавчих листа щодо стягнення заборгованості з ДХК на загальну суму 213,526(2) грн.

(2) 35,296 ЄВРО.

13. 2 липня 2003 року заявниця отримала 2379,76(3) грн. відповідно до рішення від 7 серпня 2000 року.

(3) 393,96 ЄВРО.

14. 3 червня 2003 року виконавче провадження щодо виконавчого листа заявниці було закінчено, оскільки сума, присуджена заявниці рішенням суду, була сплачена.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

15. Національне законодавство та практика викладені у рішенні "Ромашов проти України" (N 67534/01 пп. 16-18, від 27.07.2004 р.).

16. Заявниця стверджувала, що невиконання рішення, винесеного на її користь, становить порушення ст. 3 Конвенції, яка передбачає таке:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

17. Заявниця скаржилася на рабство, посилаючись на п. 1 ст. 4 Конвенції, яка передбачає таке:

"Ніхто не може триматись в рабстві або в підневільному стані".

18. Далі заявниця скаржилась на неспроможність державних органів виконати рішення від 07.08.2000 р. в належний строк. Вона стверджувала про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, яка передбачають таке:

"Кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав і обов'язків (...) має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. (...)".

I. ПРИЙНЯТНІСТЬ

A. Скарги за статтею 3 Конвенції

19. Суд вирішував вже у багатьох випадках, що ст. 3 Конвенції закріплює одну з фундаментальних цінностей демократичного суспільства. Заборона тортур та нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження або покарання є категоричною і не залежить від поведінки потерпілого (див. серед інших рішення у справах "В. проти Сполученого Королівства", N 24888/94, п. 69, ЄСПЛ 1999-IX, "Лабіта проти Італії", N 26772/95, п. 119, ЄСПЛ 2000-IV).

20. Проте, Суд встановив, що цій у справі немає доказів того, що тривале невиконання рішення, винесеного на користь заявниці, становить нелюдське або таке, що порушує гідність поводження.

21. Відповідно, ця частина заяви є очевидно необґрунтованою і має бути відхилена відповідно до пп. 3 та 4 ст. 35 Конвенції.

B. Скарга заявниці за пунктом 1 статті 4 Конвенції

22. Суд зазначає, що твердження заявниці щодо пункту 1 статті 4 Конвенції ґрунтується на тому факті, що вона не отримала винагороду за виконану нею роботу. Далі Суд зауважує, що заявниця виконувала її роботу добровільно, а її право на винагороду ніколи не заперечувалось. Таким чином, спір включає цивільні права та обов'язки, при цьому не торкається будь-яких елементів рабства в сенсі цього положення.