Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Булинко проти України"

Європейський суд з прав людини (Друга Секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П. Коста, Голова,

п. Р.Тюрмен,

п. В.Буткевич,

п. М.Угрехелідзе,

п. Е.Фура-Сендстрьом,

п. Д.Йочєнє,

п. Д.Поповіч, судді,

та пані С.Доллє, секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 31 травня 2005 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 9396/02), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція) громадянином України Олександром Івановичем Булинком (далі - заявник) 7 червня 2001 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений Уповноваженими - пані Валерією Лутковською, яку змінила пані Зоряна Бортновська.

3. Заява була передана до Другої Секції Суду (п. 1 правила 52 Регламенту Суду. Зі складу секції була створена палата в порядку, встановленому п. 1 правила 26 Регламенту, яка розглядала справу (п. 1 статті 27 Конвенції.

4. 2 липня 2003 року скарги заявника за п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Протоколу N 1 щодо невиконання рішення Торезького міського суду від 02.02.2001 р. були направлені на комунікацію з Урядом-відповідачем. Того ж дня Суд вирішив, що може бути застосовано п. 3 ст. 29 Конвенції і прийнятність та суть скарги будуть розглядатись разом.

5. І заявник, і Уряд подали свої зауваження щодо прийнятності та суті (Правило 54-А).

6. Заявник народився в 1931 році і помер 19 червня 2003 року. Листами від 12.12.2003 р. та 27.09.2004 р. донька заявника пані Т.О.Швайко повідомила Суд про свій намір надалі підтримувати заяву.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Заявник був колишнім працівником державної шахти "Донецька" (далі - шахта). В період роботи на шахті заявник отримав професійне захворювання. У 1995 році медична комісія перевірила стан здоров'я заявника, після чого він був визнаний інвалідом другої групи, тобто особою, що втратила 80% працездатності.

8. У зв'язку з висновком медичної комісії шахта вирішила виплатити заявнику одноразову допомогу в сумі 5573,00 грн(1). Шахта також призначила заявнику щомісячну допомогу, але її не виплачувала.

9. У березні 2001 року заявник звернувся до суду з позовом про стягнення з шахти невиплаченої щомісячної допомоги. 26.02.2001 р. Торезький міський суд зобов'язав шахту сплатити заявнику 17037,19 грн(2) як компенсацію за затриману виплату допомоги з непрацездатності.

(1) Приблизно 200 ЄВРО

(2) 3415,09 ЄВРО

10. 28 березня 2001 року виконавчий лист, виданий Торезьким міським судом за N 2-932 від 26.02.2001 р., був наданий для виконання відділу Державної виконавчої служби Торезького міського управління юстиції.

11. 30 березня 2001 р. державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження у справі.

12. 18 квітня 2001 р. державний виконавець наклав арешт на банківський розрахунковий рахунок шахти, а 17 травня 2001 р. на майно шахти.

13. 6 травня 2001 р. Торезький відділ виконавчої служби повідомив заявника про те, що найближчим часом рішення не може бути виконане в зв'язку з відсутністю коштів у шахти.

14. 10 жовтня 2002 року заявник повідомив Суд, що виконавче провадження ще тривало.

15. 16 травня 2003 року з'явились необхідні кошти і 19 травня 2003 року відділення Державного казначейства у м. Шахтарську Донецької області сплатило заборгованість заявнику.

16. Відповідно до інформації, наданої представником заявника, він отримав всю суму компенсації, присуджену рішенням Торезького міського суду, 25 травня 2003 р.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

17. Національне законодавство та практика викладені у рішенні по справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, пп. 16-18, від 27.07.2004 р.).

18. Заявник стверджував, що невиконання рішення, винесеного на його користь, становить порушення ст. 3 Конвенції, яка передбачає таке:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

19. Заявник скаржився на рабство, посилаючись на п. 1 ст. 4 Конвенції, який передбачає таке:

"Ніхто не може триматись в рабстві або в підневільному стані".

20. Далі заявник скаржився на неспроможність державних органів виконати рішення від 26.02.2001 р. в належний строк. Він стверджував про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Протоколу N 1 до Конвенції, які передбачають таке:

"Кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав і обов'язків (...) має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. (...)".

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

I. ПРИЙНЯТНІСТЬ

A. Відповідності правила locus standi щодо пані Швайко

21. Заявник помер в червні 2003 року. У листопаді 2003 року та вересні 2004 року донька заявника повідомила Суд про своє бажання далі підтримувати заяву.

22. Суд звертає увагу, що ця справа стосується майнових прав, які, в принципі, передаються спадкоємцям, при цьому присутній близький родич заявника, який має бажання надалі продовжувати справу. За цих обставин Суд вважає, що донька заявника (далі - спадкоємиця) може провадити провадження замість заявника для продовження цього провадження. Однак в подальшому тексті посилання будуть робитись на заявника.

Б. Скарги за статтею 3 Конвенції

23. Суд вирішував у багатьох випадках, що ст. 3 Конвенції закріплює одну з фундаментальних цінностей демократичного суспільства. Вона абсолютно забороняє тортури та нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження або покарання, і незалежно від обставин та поведінки потерпілого (див. серед інших рішення у справах "В. проти Сполученого Королівства", N 24888/94, п. 69, ЄСПЛ 1999-IX, "Лабіта проти Італії", N 26772/95, п. 119, ЄСПЛ 2000-IV).

24. Проте, Суд не знаходить у справі доказів того, що тривале невиконання рішення, винесеного на користь заявника, становить нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження.

25. Відповідно, у цій частині заява є очевидно необґрунтованою і має бути відхилена відповідно до пп. 3 та 4 ст. 35 Конвенції.