Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Демченко проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. А.Б.Бака, Голова,

п. І.Кабрал Баррето,

п. Р.Тюрмен,

п. В.Буткевич,

п. М.Угрехелідзе,

пані Е.Фура-Сандстрьом,

пані Д.Йочєнє, судді,

та пані С.Доллє, Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 5 квітня 2005 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 35282/02), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України Віктором Миколайовичем Демченком (далі - заявник) 27 серпня 2002 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений Уповноваженими - пані Валерією Лутковською та пані Зоряною Бортновською.

3. 30 вересня 2003 року Суд вирішив направити заяву на комунікацію з Урядом. Відповідно до п. 3 ст. 29 Конвенції Суд вирішив, що прийнятність та суть скарги будуть розглядатись разом.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1953 році та проживає у місті Донецьк.

5. У 2001 році заявник звернувся до Куйбишевського районного суду м. Донецька з позовом про стягнення заборгованості із заробітної плати з його колишнього роботодавця - державного підприємства вугільної промисловості.

6. 23 січня 2002 року суд задовольнив позов заявника і присудив йому 5089,99 грн. Це рішення не було оскаржене і набуло законної сили 24 лютого 2002 року. 26 лютого Куйбишевський районний відділ державної виконавчої служби розпочав виконавче провадження щодо вищевказаного рішення.

7. Листом від 9 серпня 2002 року відділ державної виконавчої служби повідомив заявника про заходи, прийняті державним виконавцем для виконання рішення, і про існування обмежень щодо виконавчого провадження у зв'язку з дією Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".

8. 29 жовтня 2003 року у зв'язку з реструктуризацією підприємства-боржника відділ державної виконавчої служби замінив сторону боржника на його правонаступника - Державне підприємство Донецьквугілля. Відповідно у листопаді 2003 року виконавче провадження було передане до іншого районного відділу державної виконавчої служби для подальшого виконання.

9. 11 травня 2004 року заявнику було виплачено присуджену йому суму в повному обсязі, і виконавче провадження було закінчене.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

10. Національне законодавство викладене в рішенні у справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, пп. 16-18, від 27.07.2004).

11. Заявник скаржився на стверджувану неспроможність державних органів виконати рішення суду від 23 січня 2002 року, винесеного на його користь. Він посилався на п. 1 ст. 6 і ст. 13 Конвенції, а також на ст. 1 Першого протоколу, які передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом..."

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

I. ПРИЙНЯТНІСТЬ

А. Попередні заперечення Уряду

12. Уряд стверджував, що заявник не може більше вважатися жертвою порушення Конвенції, оскільки він отримав усю суму заборгованості відповідно до рішення суду. Уряд також стверджував, що заявник не вичерпав засоби національного захисту відносно дій виконавчої служби та швидкості провадження.

13. Заявник це не коментував.

14. Суд зазначає, що такі зауваження вже відхилялись у ряді рішень Суду (див. вищевказане рішення у справі "Ромашов проти України", п. 27). У цих справах Суд встановив, що заявники залишаються жертвами стверджуваного порушення п. 1 ст. 6 Конвенції відносно періоду, протягом якого рішення, на невиконання яких вони скаржаться, залишались невиконаними, а також, що заявники були позбавлені можливості використання засобів захисту, запропонованих Урядом. Суд не знаходить причини робити інший висновок у цій справі, тому відхиляє заперечення Уряду.

Б. Висновок

15. У світлі наданих сторонами зауважень Суд вважає, що скарга заявника відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції порушує серйозні питання факту та права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає розгляду по суті. Суд не знаходить підстав для проголошення заяви неприйнятною. З тих же підстав скарги заявника за ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу не можуть бути проголошені неприйнятними.