Рішення у справі набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може бути піддане редакційним правкам.

У справі "Дунда проти України"

Європейський суд з прав людини (Друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста (J.-P.Costa), Голова,

п. І.Кабрал Баррето (I.Cabral Barreto),

п. Р.Тюрмен (R.Turmen),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані А.Мулароні (A.Mularoni),

пані Е.Фура-Сандстрьом (E.Fura-Sandstrom),

п. Д.Поповіч (D.Popovic), судді,

та п. М.С.Найсміт (M.S.Naismith), заступник Секретаря секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 6 грудня 2005 року,

виносить рішення, яке було прийнято того ж дня:

1. Справу порушено проти України за заявою (N 23778/03), поданою проти України до Суду 25 червня 2003 року громадянином України Дундою Леонідом Олександровичем (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) було представлено його Уповноваженим: пані В.Лутковською, Міністерство юстиції.

3. 7 травня 2004 року Друга секція винесла рішення направити заяву на комунікацію Уряду. Керуючись положеннями пункту 3 статті 29 Конвенції, Суд вирішив, що питання щодо прийнятності та суті справи мають розглядатися одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився 1951 року та проживає в м. Кілія, Одеська область, Україна.

5. Рішеннями від 23 липня 2002 року Гагарінський районний суд м. Севастополя задовольнив позов заявника, поданий проти його колишнього працедавця - ДП "Севастопольське управління океанічної риболовлі" (державне підприємство), стосовно отримання заборгованості з заробітної плати та компенсації за моральну шкоду, завдану через повільне повернення до України її суден. Суд зобов'язав підприємство виплатити заявнику суму у розмірі 3569,63 грн.(українських гривень) (1).

(1) Приблизно 576,88 ЄВРО.

6. Оскільки це рішення залишалося невиконаним, заявник звернувся до Транспортної прокуратури м. Севастополя, яка листом від 29 квітня 2003 року повідомила йому, що виконавче провадження стосовно рішень, винесених щодо цього підприємства, було зупинене у зв'язку з порушенням 18 вересня 2001 року Севастопольським господарським судом справи про банкрутство підприємства. Прокурор посилався, зокрема, на Закон України N 2864-III "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (чинний з 26 грудня 2001 року), який забороняє реалізацію майна підприємств, 25% або більше акцій яких належать державі, з метою погашення боргів. Він заявив, що усі виплати мають бути здійснені найпізніше в серпні 2003 року.

7. У липні 2004 року заявник отримав суму у розмірі 2868,18 грн. (2).

(2) Приблизно 474 ЄВРО.

8. До сьогоднішнього дня рішення суду, винесене на користь заявника, залишається частково невиконаним.

II. ВІДПОВІДНЕ ВНУТРІШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО

9. Відповідне внутрішнє законодавство зазначено в рішенні по справі "Ромашов проти України" (Romachov c. Ukraine) (N 67534/01, пп. 16-19, від 27 липня 2004 року).

10. Заявник вважає, що умови роботи на суднах його колишнього працедавця можуть розцінюватися як нелюдське поводження, що порушує статтю 3 Конвенції:

Стаття 3 Конвенції "Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

11. Заявник скаржиться також, що невиконання рішення, винесеного на його користь, порушує його право на справедливий суд, який передбачений пунктом 1 статті 6 Конвенції:

Пункт 1 статті 6 Конвенції

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (...)".

I. ЩОДО ТРИВАЛОСТІ СПРАВИ

A. Щодо скарг про порушення статті 3 Конвенції

12. Суд констатує, що заявник не звертався з цією скаргою до жодного українського судового органу. Відповідно, ця скарга має бути відхилена через невичерпання внутрішніх засобів захисту відповідно до пункту 1 статті 35 та статті 4 Конвенції.

B. Щодо скарг про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції

13. Уряд докоряє заявнику за невичерпання внутрішнього засобу захисту, як цього вимагає стаття 35 Конвенції, а саме, процедури оскарження дій та бездіяльності ДВС, відповідальної за виконання рішення, винесеного на його користь.