Україна та Велика Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамагирія,

бажаючи укласти Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи,

домовилися про таке:

Ця Конвенція застосовується до осіб, які є резидентами однієї чи обох Договірних Держав.

1. Ця Конвенція застосовується до податків на доходи, які стягуються від імені кожної з Договірних Держав або її адміністративно-територіальних одиниць, або місцевих органів влади незалежно від способу їхнього стягнення.

2. Податками на доходи вважаються всі податки, які справляються із загальної суми доходів або з елементів доходів, у тому числі податки на доходи від відчуження рухомого чи нерухомого майна й податки на загальну суму заробітної плати або платні, сплачуваної підприємствами.

3. Існуючими податками, до яких застосовується ця Конвенція, зокрема, є:

a) що стосується Великої Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамагирії:

i) податок на доходи (згідно із Законом N 11 2004);

ii) додатковий податок на дохід для Лівійської асоціації ісламського заклику (згідно із Законом N 44 1970);

(далі - лівійський податок);

b) що стосується України:

i) податок на прибуток підприємств, а також

ii) податок з доходів фізичних осіб

(далі - український податок).

4. Ця Конвенція застосовується також до будь-яких ідентичних або значним чином подібних податків, які стягуються кожною з Договірних Держав після дати підписання цієї Конвенції, - на додаток до існуючих податків або замість них. Наприкінці кожного року компетентні органи Договірних Держав повідомляють один одному про будь-які зміни, що відбулися в їхніх відповідних податкових законодавствах.

5. Положення цієї Конвенції не застосовуються до штрафів та пені за порушення податкового законодавства Договірних Держав.

1. Для цілей цієї Конвенції, якщо контекст не вимагає іншого:

a) термін "Україна" у випадку вжиття в географічному значенні означає територію України, її континентальний шельф і її виключну (морську) економічну зону, у тому числі будь-яку іншу територію за межами територіальних вод України, яку згідно з міжнародним правом визначено або може бути в подальшому визначено як територію, у межах якої можуть реалізовуватися права України стосовно морського дна, надр та їхніх природних ресурсів;

b) термін "Лівія" означає територію Великої Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамагирії, у тому числі повітряний простір, територіальні води та будь-яку іншу територію за межами територіальних вод, на які Лівія згідно з міжнародним правом має суверенні права для цілей дослідження та розробки природних ресурсів морського дна та його надр, а також водного простору над ним.

c) терміни "Договірна Держава" та "друга Договірна Держава" означають, як того вимагає контекст, Україну або Велику Соціалістичну Народну Лівійську Арабську Джамагирію;

d) терміни "підприємство Договірної Держави" та "підприємство другої Договірної Держави" означають відповідно підприємство, яким керує резидент Договірної Держави, та підприємство, яким керує резидент другої Договірної Держави;

e) термін "компанія" означає будь-яку юридичну особу чи будь-яку організацію, яка розглядається з метою оподаткування як юридична особа;

f) термін "особа" означає фізичну особу, компанію та будь-яке інше об'єднання осіб;

g) термін "національна особа" означає:

i) усіх фізичних осіб, які мають громадянство Договірної Держави;

ii) усіх юридичних осіб, усі товариства й асоціації, які одержують свій статус як такий згідно з чинним законодавством Договірної Держави;

h) термін "міжнародне перевезення" означає будь-яке перевезення морським або повітряним судном, що експлуатується підприємством, яке має свій фактичний керівний орган у Договірній Державі, крім випадків, коли морське або повітряне судно експлуатується виключно між пунктами в другій Договірній Державі;

i) термін "компетентний орган" означає: що стосується України, - Міністерство фінансів України або його повноважного представника, і що стосується Великої Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамагирії, - Головний народний комітет фінансів, Департамент з податків, або їх повноважного представника.

2. Щодо застосування цієї Конвенції Договірною Державою, будь-який термін, не визначений у Конвенції, якщо контекст не вимагає іншого, має те значення, яке надається законодавством цієї Договірної Держави щодо податків, до яких застосовується ця Конвенція.

Місцем оподаткування (Державою оподаткування) будь-яких доходів уважається Договірна Держава, в якій виникають такі доходи, якщо положеннями цієї Конвенції не визначено іншого.

1. Для цілей цієї Конвенції термін "резидент однієї з Договірних Держав" означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі її місця проживання, постійного місця перебування, місця управління, місця реєстрації чи будь-якого іншого аналогічного критерію. Цей термін, проте, не включає будь-яку особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі лише стосовно доходів із джерел у цій Державі або майна, що в ній знаходиться.

2. Якщо внаслідок положень пункту 1 цієї статті фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її статус визначається таким чином:

a) вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, де вона має місце постійного проживання; якщо вона має місце постійного проживання в обох Договірних Державах, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, де вона має тісніші особисті й економічні зв'язки (центр життєвих інтересів);

b) якщо Договірну Державу, в якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначено або коли вона не має місця постійного проживання в жодній з Договірних Держав, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, де вона зазвичай проживає;

c) якщо вона зазвичай проживає в обох Договірних Державах або коли вона зазвичай не проживає в жодній з них, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, національною особою якої вона є;

d) якщо вона є національною особою обох Договірних Держав або не є національною особою жодної з них, то компетентні органи Договірних Держав вирішують це питання за взаємною згодою.

3. Якщо внаслідок положень пункту 1 цієї статті особа, яка не є фізичною особою, є резидентом обох Договірних Держав, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, де розміщений її фактичний керівний орган.

1. Для цілей цієї Конвенції термін "постійне представництво" означає постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність підприємства.

2. Термін "постійне представництво", зокрема, уключає:

a) місце управління;

b) філіал;

c) офіс;

d) фабрику;

e) цех;

f) шахту, нафтову або газову свердловину, кар'єр або інше місце видобутку природних ресурсів;

g) склад або іншу споруду, що використовується як торгова точка.

3. a) Будівельний майданчик чи будівельний або монтажний проект утворює постійне представництво лише в тому випадку, коли він існує або триває більше ніж три місяці.

b) Термін "постійне представництво" також уключає надання послуг, у тому числі консультативних послуг, підприємством через співробітників або інший персонал, найнятий підприємством для таких цілей, але тільки якщо діяльність такого характеру триває (в рамках одного й того самого або пов'язаного з ним проекту) в Договірній Державі протягом періоду або періодів, які становлять у сукупності більше ніж три місяці.

4. Термін "постійне представництво" не розглядається як такий, що включає:

a) використання споруд виключно з метою зберігання або демонстрації товарів чи виробів, які належать підприємству;

b) складування запасів товарів або виробів, які належать підприємству, виключно з метою зберігання та демонстрації;

c) складування запасів товарів або виробів, які належать підприємству, виключно з метою переробки будь-яким іншим підприємством;

d) утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для підприємства;

e) утримання постійного місця діяльності для підприємства виключно з метою реклами, постачання інформації, наукових досліджень або подібної діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер.

5. Особа, яка діє у Договірній Державі від імені підприємства другої Договірної Держави, яка не є агентом з незалежним статусом, до якого застосовується пункт 6 цієї статті, уважається постійним представництвом цього підприємства у першій згаданій Державі, якщо вона має та зазвичай використовує в цій Державі право укладати контракти від імені підприємства, якщо його діяльність не обмежується купівлею товарів або виробів для підприємства.

6. Підприємство Договірної Держави не розглядається як таке, що має постійне представництво в другій Договірній Державі, лише якщо воно здійснює підприємницьку діяльність у цій другій Державі через брокера, комісіонера чи будь-якого іншого агента з незалежним статусом за умови, що ці особи діють самостійно у межах своєї звичайної підприємницької діяльності.

7. Той факт, що компанія, яка є резидентом Договірної Держави, контролює чи контролюється компанією, що є резидентом другої Договірної Держави або яка здійснює підприємницьку діяльність у цій другій Державі (будь то через постійне представництво чи будь-яким іншим чином), сам по собі не перетворює одну з цих компаній у постійне представництво іншої.

1. Доходи від нерухомого майна можуть оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій таке майно розташоване.

2. Термін "нерухоме майно" визначається відповідно до законодавства тієї Договірної Держави, в якій знаходиться це майно. Морські та повітряні судна не розглядаються як нерухоме майно.

3. Положення пункту 1 цієї статті також застосовуються до доходів, одержуваних від прямого використання, здавання в оренду або використання в будь-якій іншій формі нерухомого майна.

4. Положення пунктів 1 і 3 цієї статті також застосовуються до доходів від нерухомого майна підприємства і до доходів від нерухомого майна, що використовується для надання незалежних особистих послуг.

1. Прибутки підприємства Договірної Держави оподатковуються лише в цій Державі, якщо тільки підприємство не здійснює підприємницької діяльності в другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює підприємницьку діяльність, як зазначено вище, прибутки підприємства можуть оподатковуватися в другій Державі, але тільки в тій частині, яка стосується цього постійного представництва.

2. З урахуванням положень пункту 3 цієї статті, якщо підприємство однієї Договірної Держави здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване там постійне представництво, то в кожній Договірній Державі такому постійному представництву приписуються прибутки, які воно могло б одержати, якби було окремим та самостійним підприємством, що здійснює таку саму або аналогічну діяльність у таких самих або аналогічних умовах, і діяло би в повній незалежності від підприємства, постійним представництвом якого воно є.

3. Під час визначення прибутків постійного представництва дозволяється віднімання витрат, понесених для цілей постійного представництва, у тому числі управлінських та загально-адміністративних витрат, понесених для таких цілей, будь то в Державі, де розташоване постійне представництво, чи в будь-якому іншому місці відповідно до законодавства Держави, в якій доходи оподатковуються. Однак такі витрати не дозволяються стосовно сум, якщо такі є, що сплачуються (інакше, ніж покриття фактичних витрат) постійним представництвом підприємству чи будь-якому з його інших підрозділів як роялті, гонорар або інші подібні платежі у сплату за користування патентами або іншими правами, або як комісійні за надані особливі послуги чи за управління, чи, за винятком банківських установ, як проценти за позикою, наданою підприємством постійному представництву.

4. Жодний прибуток не приписується постійному представництву на основі простої закупки постійним представництвом товарів або виробів для підприємства.

5. Для цілей попередніх пунктів прибутки, що приписуються постійному представництву, визначаються щороку одним і тим самим способом, якщо тільки немає достатньої та вагомої причини для іншого.

6. Якщо прибутки уключають види доходів, які розглядаються окремо в інших статтях цієї Конвенції, то положення цієї статті не впливають на положення тих інших статей.

1. Прибутки, одержані від експлуатації морських або повітряних суден у міжнародних перевезеннях, оподатковуються лише в тій Договірній Державі, в якій знаходиться фактичний керівний орган підприємства.

2. Якщо фактичний керівний орган судноплавного підприємства розташований на борту морського судна, то вважається, що він знаходиться в Договірній Державі, в якій розташовано порт приписки цього морського судна, або, у випадку відсутності такого порту приписки, в Договірній Державі, резидентом якої є оператор цього морського судна.

3. Положення пункту 1 цієї статті також застосовуються до прибутків від участі у спільному фонді, спільному підприємстві чи міжнародному виконавчому органі.

1. У випадку, якщо:

a) підприємство Договірної Держави безпосередньо або опосередковано бере участь в управлінні, контролі або капіталі підприємства другої Договірної Держави, або

b) одні й ті самі особи безпосередньо чи опосередковано беруть участь в управлінні, контролі, або капіталі підприємства Договірної Держави та підприємства другої Договірної Держави

і в тому чи тому випадку між двома підприємствами в їхніх комерційних або фінансових взаємовідносинах створюються або встановлюються умови, що відрізняються від тих, які мали б місце між незалежними підприємствами, тоді будь-які прибутки, які за відсутності таких умов могли би бути нараховані одному з них, але з причин наявності цих умов не були йому нараховані, можуть бути включені до прибутків цього підприємства й відповідно оподатковані.

2. Якщо Договірна Держава включає до прибутків підприємства цієї Договірної Держави і, відповідно, оподатковує прибутки, за якими підприємство другої Договірної Держави було оподатковано в цій другій Договірній Державі, і прибутки, таким чином включені, є прибутками, які були б нараховані підприємству першої згаданої Договірної Держави, якби умови взаємовідносин між двома підприємствами були б умовами, які існують між незалежними підприємствами, тоді ця друга Договірна Держава повинна зробити відповідну поправку в сумі податку, що стягується з цих прибутків. Під час визначення такої поправки повинні бути розглянуті відповідним чином інші положення цієї Конвенції, а компетентні органи Договірних Держав повинні у разі потреби консультуватися один з одним.

3. Положення пункту 2 цієї статті не застосовуються, якщо в результаті судового, адміністративного чи іншого правового розгляду прийнято остаточне рішення про те, що за наслідками заходів з коригування прибутків на підставі пункту 1 цієї статті одне з відповідних підприємств підлягає покаранню за шахрайство, грубу недбалість чи свідоме невиконання своїх обов'язків.

1. Дивіденди, що сплачуються компанією, яка є резидентом Договірної Держави, резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.

2. Однак такі дивіденди можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо особа - фактичний власник дивідендів є резидентом другої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати:

a) 5 відсотків загальної суми дивідендів, якщо фактичним власником дивідендів є компанія, яка володіє безпосередньо принаймні 25 відсотками капіталу компанії, яка сплачує дивіденди;

b) 15 відсотків загальної суми дивідендів у всіх інших випадках.

Положення цього пункту не стосуються оподаткування прибутків компанії, з яких виплачуються дивіденди.

3. Термін "дивіденди" у разі використання в цій статті означає доходи від акцій або інших прав, які не є борговими вимогами, що дають право на участь у прибутку, а також доходи від інших корпоративних прав, які підлягають такому самому оподаткуванню, як доходи від акцій відповідно до законодавства тієї Держави, резидентом якої є компанія, що розподіляє прибутки.

4. Положення пунктів 1 і 2 цієї статті не застосовуються, якщо особа - фактичний власник дивідендів, яка є резидентом Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, через розташоване в ній постійне представництво або надає в цій другій Державі незалежні особисті послуги з розташованої в ній постійної бази і холдинг, стосовно якого сплачуються дивіденди, є справді пов'язаним з такими постійним представництвом або постійною базою. У такому разі, залежно від обставин, застосовуються положення статті 8 або статті 15 цієї Конвенції.

5. У разі, якщо компанія, що є резидентом Договірної Держави, одержує прибутки або доходи з другої Договірної Держави, ця друга Держава не може стягувати будь-яких податків на дивіденди, що сплачуються компанією, за винятком коли ці дивіденди сплачуються резиденту цієї другої Держави або якщо холдинг, стосовно якого сплачуються дивіденди, є справді пов'язаним з постійним представництвом або постійною базою, розташованими в цій другій Державі, або стягувати з нерозподілених прибутків податки на нерозподілені прибутки, навіть якщо дивіденди сплачуються або нерозподілені прибутки складаються повністю або частково з прибутку або доходу, що утворюється в цій другій Державі.

1. Проценти, які виникають у Договірній Державі та сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.

2. Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Договірної Держави, але якщо особа - фактичний власник процентів є резидентом другої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 10 відсотків загальної суми процентів. Спосіб застосування цього обмеження встановлюється компетентними органами Договірних Держав за взаємною домовленістю.

3. Термін "проценти" у разі використання в цій статті означає доходи від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення і незалежно від володіння правом на участь у прибутках боржника, і, зокрема, доходи від урядових цінних паперів і доходи від облігацій чи боргових зобов'язань, у тому числі премії та винагороди, що сплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій та боргових зобов'язань. Штрафні санкції за несвоєчасні платежі не вважаються процентами для цілей цієї статті. Термін "проценти" не включає будь-яку статтю доходів, яка вважається дивідендами згідно з положеннями статті 11 цієї Конвенції.

4. Положення пунктів 1 і 2 цієї статті не застосовуються, якщо особа - фактичний власник процентів, яка є резидентом Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі, в якій виникають проценти, через розташоване в ній постійне представництво або надає в цій другій Державі незалежні особисті послуги з розташованої в ній постійної бази, і боргова вимога, на підставі якої сплачуються проценти, фактично пов'язана з таким постійним представництвом або постійною базою. У такому разі, залежно від обставин, застосовуються положення статті 8 або статті 15 цієї Конвенції.

5. Уважається, що проценти виникають у Договірній Державі, якщо платником є сама ця Держава, адміністративно-територіальна одиниця, місцевий орган влади або резидент цієї Держави. Проте якщо особа, що сплачує проценти, незалежно від того, є вона резидентом Договірної Держави чи ні, має в Договірній Державі постійне представництво чи постійну базу, у зв'язку з якими виникла заборгованість, за якою сплачуються проценти, і витрати зі сплати цих процентів несе постійне представництво або постійна база, то вважається, що такі проценти виникають у Державі, в якій знаходиться постійне представництво або постійна база.

6. Якщо з причин особливих відносин між платником і особою - фактичним власником, або між ними обома та будь-якою іншою особою, сума сплачуваних процентів, що стосується боргової вимоги, на підставі якої вона сплачується, перевищує суму, яка була б погоджена між платником і особою - фактичним власником за відсутності таких відносин, положення цієї статті застосовуються тільки до останньої згаданої суми. У такому разі надмірна частина платежу, як і раніше, підлягає оподаткуванню відповідно до законодавства кожної Договірної Держави з належним урахуванням інших положень цієї Конвенції.