Національний банк України і Комісія з банківського нагляду Республіки Польща (надалі Органи регулювання) цим Меморандумом про взаєморозуміння висловлюють свою готовність до співробітництва на основі взаємної довіри і розуміння у сфері нагляду за закордонними установами в рамках їх відповідної юрисдикції і з урахуванням, відповідно, їх особливих наглядових потреб. Органи регулювання будуть докладати всіх зусиль для співробітництва в режимі загальноприйнятих наглядових процедур, повідомляти і забезпечувати один одного іншою відповідною інформацією відносно будь-яких суттєвих наглядових питань, що мають відношення до закордонної установи.

I. Для цілей цього Меморандуму про взаєморозуміння:

1. "Орган регулювання" означає Комісію з банківського нагляду (КБН) або Національний банк України (НБУ).

2. "Установа під наглядом" означає установу, зареєстровану в Польщі, яка є об'єктом нагляду КБН, або установу, зареєстровану в Україні, що є об'єктом нагляду НБУ.

3. "Закордонне дочірнє підприємство" означає окрему юридичну особу, яка уповноважена або знаходиться під наглядом Органу регулювання країни перебування, і контролюється (оскільки цей термін може вживатися у чинному законодавстві) установою під наглядом, зареєстрованою в іншій країні.

4. "Закордонна філія" означає організаційний підрозділ установи під наглядом, зареєстрованої Органом регулювання країни походження, який діє в країні іншого Органу регулювання (країни перебування).

5. "Закордонна установа" означає філії та дочірні підприємства.

6. "Орган регулювання країни походження" означає НБУ в Україні і КБН у Польщі, що відповідають за нагляд на консолідованій основі за установою під наглядом та її закордонними установами.

7. "Орган регулювання країни перебування" означає КБН у Польщі або НБУ в Україні, на які покладена відповідальність за нагляд за закордонними установами.

II. Обмін інформацією

Органи регулювання визнають необхідність обміну інформацією з метою сприяння ефективному нагляду на консолідованій основі за установами під наглядом. Обмін інформацією має включати контакти в процесі надання дозволів і ліцензій, в нагляді за поточною діяльністю таких юридичних осіб і в можливому відкликанні ліцензії.

1. Органи регулювання, таким чином, визнають, що більш тісне співробітництво в процесі надання дозволу закордонній установі, а також обмін інформацією на постійній основі були б взаємовигідними для ефективного нагляду з боку Органів регулювання за установами під наглядом, який здійснюватиметься на консолідованій основі.

2. Запит щодо інформації відповідно до цієї статті має надаватися в письмовій формі.

Запит повинен, як правило, має визначати наступне:

(а) інформацію, потрібну Органу регулювання, що надсилає запит;

(б) загальний опис питань, які є темою запиту, і цілі використання цієї інформації; і

(в) бажаний період часу для підготовки відповіді та, якщо потрібно, її невідкладність.

3. Орган регулювання, що отримує запит, має підтвердити одержання якомога швидше поштою, факсом або по електронній пошті, і, по можливості, вказати приблизний строк підготовки письмової відповіді.

4. У зв'язку з процесом надання дозволу:

(а) Орган регулювання країни перебування має без затримки сповіщати Орган регулювання країни походження про надходження заяв щодо надання дозволу на створення або придбання закордонних установ в країні перебування;

(б) отримавши запит, Орган регулювання країни походження повинен інформувати Орган регулювання країни перебування про те, чи установа під наглядом, що подає заяву, дотримується в основному банківського законодавства і нормативних актів, у тому числі з питань запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом та фінансування тероризму, та чи можна очікувати від заявника, з огляду на його адміністративну структуру і внутрішній контроль, належного управління закордонною установою. Орган регулювання країни походження також повинен за запитом допомагати Органу регулювання країни перебування в перевірці або доповненні будь-якої інформації, наданої заявником;

(в) Орган регулювання країни походження має інформувати Орган регулювання країни перебування про особливості своєї регулятивної системи і про межі, у яких здійснюватиметься консолідований нагляд за заявником. Аналогічно, Орган регулювання країни перебування має вказувати межі нагляду зі свого боку і зазначати будь-які конкретні особливості, що можуть викликати потребу в спеціальних заходах; і

(г) в тій мірі, в якій це дозволяється законодавством, Органи регулювання країн походження та перебування мають обмінюватися інформацією про придатність і відповідність кандидатів на посади керівників, директорів і відповідних акціонерів закордонної установи.

Описані вище процедури також застосовуються, по мірі можливості, у випадках, коли установа під наглядом замість придбання або заснування дочірнього підприємства намагається придбати акції установи під наглядом в іншій юрисдикції, і зобов'язана отримати дозвіл від Органу регулювання в цій юрисдикції на придбання цих акцій.

5. У разі якщо установа під наглядом в межах юрисдикції Органу регулювання країни походження пропонує створити закордонну установу на території Органу регулювання країни перебування, перед наданням дозволу Орган регулювання країни перебування має отримати висновок Органу регулювання країни походження (або повідомлення про відсутність заперечень).

6. У зв'язку з поточним наглядом за закордонними установами в Україні та Польщі Органи регулювання мають:

(а) надавати відповідну інформацію іншому Органу регулювання відносно суттєвих подій або наглядових питань, що стосуються функціонування закордонної установи;

(б) відповідати на запити інформації щодо відповідних національних регулятивних систем та інформувати один одного про значні зміни, зокрема такі, що мають важливе значення для діяльності закордонних установ;

(в) намагатися інформувати відповідний Орган регулювання країни перебування, своєчасно і в розумних межах, про будь-які події, які можуть потенційно загрожувати стабільності закордонних установ в країні перебування;

(г) інформувати інший Орган регулювання про застосовані суттєві адміністративні санкції або інші офіційні примусові дії по відношенню до закордонної установи. У разі прийнятності і допустимості з огляду на чинне законодавство повідомлення має надаватися заздалегідь; і

(д) сприяти передачі будь-якої іншої відповідної інформації, що може знадобитися для сприяння наглядовому процесу.

7. Перед застосуванням одним із Органів регулювання примусової або адміністративної дії виключно на основі інформації, отриманої від іншого Органу регулювання, перший із них має проконсультуватися з іншим.

III. Виїзне інспектування

Органи регулювання погоджуються, що співробітництво є особливо корисним у наданні один одному допомоги у проведенні виїзних перевірок закордонних установ. Органи регулювання організовуватимуть виїзні перевірки, які проводитимуться їх власними співробітниками чи за їх дорученням аудиторами.

1. Як Орган регулювання країни походження, так і Орган регулювання країни перебування мають право проводити виїзні перевірки закордонних філій.

Орган регулювання заздалегідь, зазвичай за 2 місяці до початку виїзної перевірки закордонної філії, повідомляє інший Орган регулювання про заплановану виїзну перевірку такої філії шляхом надання інформації про назву закордонної філії, мету перевірки, заплановану дату її початку та тривалість, а також прізвища інспекторів (останнє стосується Органу регулювання країни походження). Органи регулювання дозволятимуть один одному брати участь у виїзних перевірках закордонних філій, які проводяться самим Органом регулювання чи за його дорученням аудиторами.