Дата підписання: 10.04.2000

Дата ратифікації: 22.03.2001

Дата набуття чинності: 20.06.2003

Україна і Республіка Македонія,

керуючись бажанням зміцнювати дружні відносини між ними та поглиблювати взаємовигідне співробітництво,

висловлюючи готовність розвивати і зміцнювати консульські зносини між ними, використовуючи всі можливі засоби для захисту прав та інтересів громадян їх держав,

вирішили укласти цю Консульську конвенцію і з цією метою домовилися про таке:

У цій Конвенції наведені нижче терміни мають таке значення:

1. "Консульська установа" означає будь-яке генеральне консульство, консульство, віце-консульство або консульське агентство.

2. "Консульський округ" означає район, відведений консульській установі для виконання консульських функцій.

3. "Глава консульської установи" означає особу, якій доручено діяти у цьому статусі.

4. "Консульська посадова особа" означає будь-яку особу, включаючи главу консульської установи, якій доручено виконувати у цьому статусі консульські функції.

5. "Консульський службовець" означає будь-яку особу, яка виконує адміністративні або технічні обов'язки у консульській установі.

6. "Працівник обслуговуючого персоналу" означає будь-яку особу, яка виконує обов'язки по обслуговуванню консульської установи.

7. "Працівники консульської установи" означає консульських посадових осіб, консульських службовців і працівників обслуговуючого персоналу.

8. "Працівники консульського персоналу" означає консульських посадових осіб, інших ніж глава консульської установи, консульських службовців і працівників обслуговуючого персоналу.

9. "Працівник особистого персоналу" означає будь-яку особу, яка виконує обов'язки виключно по особистому обслуговуванню працівника консульської установи.

10. "Член сім'ї" означає дружину (чоловіка), дітей і батьків працівника консульської установи, які мешкають разом з ним і знаходяться на його утриманні.

11. "Консульські приміщення" означає будинки або частини будинків, включаючи житло глави консульської установи, і допоміжну земельну ділянку, яка використовується виключно для цілей консульської установи, незалежно від того, чиєю власністю вони є.

12. "Консульські архіви" охоплюють усі папери, документи, кореспонденцію, книги, фільми, магнітні стрічки і технічні засоби накопичення і використання інформації, реєстри консульської установи разом з шифрами і кодами, картотеками і будь-якими предметами обстановки, призначеними для забезпечення їх охорони або зберігання.

13. "Судно" означає будь-яке цивільне судно, що має право на підняття прапора акредитуючої держави і зареєстроване у цій державі.

14. "Повітряне судно" означає будь-яке цивільне повітряне судно, що має право на використання розпізнавальних знаків акредитуючої держави і зареєстроване в цій державі.

1. Консульська установа може бути відкрита на території держави перебування лише за згодою цієї держави.

2. Місцезнаходження консульської установи, її клас і консульський округ визначаються акредитуючою державою і підлягають схваленню державою перебування.

3. Подальші зміни місцезнаходження консульської установи, її класу або консульського округу можуть здійснюватися акредитуючою державою тільки за згодою держави перебування.

4. Вимагається також недвозначна завчасна згода держави перебування для відкриття філіалу, який належить до консульської установи, розміщеної за межами місцезнаходження останньої.

1. Акредитуюча держава видає главі консульської установи документ у формі консульського патенту або подібного документа, виданого для кожного призначення, який засвідчує його статус і зазначає, як загальне правило, його ім'я та прізвище, його ранг і клас, консульський округ і місцезнаходження консульської установи.

2. Акредитуюча держава через своє дипломатичне представництво чи іншим відповідним шляхом направляє Міністерству закордонних справ держави перебування консульський патент або подібний документ про призначення глави консульської установи.

3. За згодою держави перебування акредитуюча держава може замість консульського патенту або подібного документа надсилати державі перебування повідомлення, яке містить подробиці, зазначені у пункті 1 цієї Статті.

4. Глава консульської установи може приступити до виконання своїх обов'язків після того, як держава перебування видасть йому екзекватуру чи аналогічний їй документ (дозвіл).

5. Держава, яка відмовляється видати екзекватуру, не зобов'язана пояснювати мотиви свого рішення акредитуючій державі.

6. Згідно з положеннями пунктів 7 і 8 цієї статті, глава консульської установи не приступає до виконання своїх обов'язків, поки він не одержав екзекватуру.

7. До видачі екзекватури глава консульської установи може тимчасово виконувати свої функції.

8. Як тільки глава консульської установи приступає, навіть тимчасово, до виконання своїх обов'язків, держава перебування негайно сповіщає органи влади консульського округу і вживає всіх необхідних заходів, щоб надати главі консульської установи можливість виконувати свої обов'язки і користуватися усіма правами, пільгами, привілеями і імунітетами, передбаченими цією Конвенцією.

1. Якщо глава консульської установи не може виконувати свої функції або якщо посада глави консульської установи є вакантною, функції глави консульської установи можуть тимчасово виконуватись виконуючим обов'язки глави консульської установи.

2. Повне ім'я і прізвище виконуючого обов'язки глави консульської установи повідомляються Міністерству закордонних справ держави перебування главою консульської установи, або, якщо він не спроможний цього зробити, - будь-яким компетентним органом акредитуючої держави. Як загальне правило, це повідомлення робиться заздалегідь.

3. Держава перебування надає виконуючому обов'язки глави консульської установи допомогу і захист. У період виконання обов'язків глави консульської установи на нього поширюються положення цієї Конвенції в тій же мірі, що і на главу консульської установи.

Міністерство закордонних справ держави перебування повідомляється у письмовій формі про:

1. Дату прибуття працівника консульської установи після призначення до консульської установи, дату його остаточного відбуття з держави перебування або припинення його функцій у консульській установі, а також про будь-які зміни його статусу під час його роботи в консульській установі.

2. Дату прибуття до держави перебування і дату остаточного відбуття члена сім'ї працівника консульської установи, а також, якщо це доречно, відомості про те, що та чи інша особа стає або перестає бути таким членом сім'ї.

3. Дату прибуття до держави перебування і дату остаточного відбуття з неї працівників особистого персоналу і звільнення від виконання обов'язків таких осіб.

4. Працевлаштування і звільнення від виконання обов'язків осіб, які проживають в державі перебування як працівники консульської установи або як працівники особистого персоналу.

Якщо це можливо, дата прибуття і остаточного відбуття повідомляється заздалегідь.

1. Компетентні органи держави перебування безкоштовно видають кожній консульській посадовій особі посвідчення її особи і посади.

2. Положення пункту 1 цієї статті застосовуються до консульських службовців, працівників обслуговуючого персоналу і працівників особистого персоналу за умови, що такі особи не є громадянами держави перебування і вони не проживають у цій державі.

Консульська посадова особа має бути виключно громадянином акредитуючої держави з місцем постійного проживання не в державі перебування, і, за винятком її офіційних обов'язків, вона не займається прибутковою діяльністю у державі перебування.

Держава перебування може в будь-який час повідомити акредитуючу державу про те, що один із працівників консульської установи є "persona non grata" або неприйнятним, не будучи зобов'язаною обгрунтовувати мотиви свого рішення. У такому разі акредитуюча держава повинна відкликати відповідного працівника консульської установи. Якщо акредитуюча держава не виконає протягом розумного строку цього зобов'язання, то держава перебування може відмовитися визнавати дану особу працівником консульської установи.

Акредитуюча держава після повідомлення причетних країн і тільки у тому разі, коли жодна з них явно не заперечує, може уповноважити консульську установу, засновану у державі перебування, виконувати консульські функції в іншій країні.

Після відповідного повідомлення, надісланого державі перебування, і за умови, що держава перебування не заперечує, консульська установа акредитуючої держави може виконувати консульські функції в державі перебування від імені третіх країн.

Договірні Сторони можуть, у межах їх взаємних відносин, призначати і приймати почесних консульських посадових осіб, у цьому випадку застосовуються положення Віденської конвенції про консульські зносини.

1. Держава перебування вживає всіх необхідних заходів для виконання функцій консульської установи. Держава перебування вживає таких заходів, які вважаються необхідними для підтримання безпеки консульської установи.

2. Держава перебування належним чином поважає консульських посадових осіб та членів їх сімей і вживає всіх необхідних заходів для запобігання будь-якому посяганню на їх особистість, свободу і гідність.

1. Консульська установа має право встановлювати на приміщенні консульської установи і на резиденції глави консульської установи державний герб і напис з назвою консульської установи мовою акредитуючої держави і мовою держави перебування.

2. Консульська установа має право вивішувати державний прапор акредитуючої держави на консульських приміщеннях і на резиденції глави консульської установи.

3. Глава консульської установи має право вивішувати державний прапор акредитуючої держави також на своїх засобах пересування, які використовуються при виконанні офіційних функцій.

4. Користуючись правами, передбаченими цією статтею, необхідно дотримуватися законів, положень і звичаїв держави перебування.

1. Консульські приміщення є недоторканними. Власті держави перебування можуть заходити до них лише за згодою глави консульської установи, або глави дипломатичного представництва акредитуючої держави, або особи, належним чином уповноваженої однією з цих осіб. Проте згода глави консульської установи, або глави дипломатичного представництва акредитуючої держави, або особи, належним чином уповноваженої однією з цих осіб, надається автоматично у випадку пожежі чи іншого стихійного лиха, що вимагає невідкладних заходів захисту.

2. За умови дотримання положень пункту 1 цієї Статті держава перебування зобов'язана вживати всіх необхідних заходів для захисту консульських приміщень від будь-яких вторгнень чи заподіяння шкоди та з метою запобігання будь-якому порушенню спокою консульської установи або образи її гідності.

3. Консульські приміщення, предмети їх обстановки, майно консульської установи, а також її засоби пересування користуються імунітетом від будь-яких видів реквізиції в цілях державної оборони або для громадських потреб і т. ін. У випадку необхідності відчуження приміщень для вищезазначених цілей вживаються всі можливі заходи для запобігання порушенню виконання консульських функцій, і акредитуючій державі невідкладно сплачується відповідна ефективна компенсація.

1. Консульські приміщення і резиденція штатного глави консульської установи, власником або наймачем яких є акредитуюча держава або будь-яка особа, яка діє від її імені, звільняються від будь-яких державних, районних і муніципальних податків, зборів і мита, за винятком тих, що є платою за конкретні види обслуговування.

2. Звільнення від платежів, яке зазначене у пункті 1 цієї статті, не поширюється на ті збори, мито та податки, якими за законодавством держави перебування обкладаються особи, які уклали договір з акредитуючою державою або з особою, яка діє від її імені.

Консульські архіви та документи є недоторканними в будь-який час і незалежно від їх місцезнаходження.

1. Якщо інше не передбачено законодавством і правилами держави перебування, акредитуюча держава може:

1.1. купувати, володіти або орендувати землю, будинки або частини будинків, призначені для приміщень консульської установи, проживання глави консульської установи або квартири для інших працівників консульської установи;

1.2. будувати або перебудовувати будинки на придбаній землі для вищезгаданих цілей;

1.3. передавати придбану таким чином власність, тобто забудовану землю, будинки або бізнесові споруди.

2. Держава перебування повинна також, у випадку необхідності, надавати допомогу консульській установі в отриманні придатних житлових приміщень для її працівників.

3. Положення, зазначені в пункті 1 цієї статті, не звільняють акредитуючу державу від зобов'язання дотримуватись чинних правил будівництва, що стосуються будівельної діяльності, міського планування і охорони пам'ятників і діють на території, де розміщені ділянка, будівлі або частини будівель, що використовуватимуться для консульських приміщень.

Відповідно до законів і правил держави перебування стосовно територій, доступ до яких заборонено або обмежено в цілях державної безпеки, держава перебування забезпечує свободу пересування та подорожування на своїй території для всіх працівників консульської установи та членів їх сімей. Держава перебування ні за яких умов не створює перешкод консульським посадовим особам при виконанні ними своїх службових обов'язків.

1. Держава перебування надає дозвіл та захищає свободу зв'язку консульської установи для всіх службових цілей. Для зв'язку з урядом, дипломатичними представництвами та іншими консульськими установами акредитуючої держави, незалежно від їх місцезнаходження, консульська установа може вживати всіх належних засобів, включаючи послуги дипломатичних та консульських кур'єрів, дипломатичні та консульські валізи, а також кодовані і шифровані повідомлення. Проте радіопередавач може встановлюватись та використовуватись консульською установою лише за умови отримання згоди від приймаючої держави.

2. Офіційна кореспонденція консульської установи є недоторканною. Термін "Офіційна кореспонденція" означає всі види кореспонденції, що мають відношення до консульської установи та її діяльності.

3. Консульська валіза повинна мати помітні позначки, що вказують на її характер, і містити тільки офіційну кореспонденцію і документи чи речі, які призначаються виключно для службового користування.

4. Забороняється відчиняти та затримувати консульські валізи. Проте, якщо компетентні органи держави перебування мають серйозні підстави для того, щоб вважати, що консульська валіза містить щось інше ніж кореспонденцію, документи або речі, вказані у пункті 3 цієї статті, вони можуть звернутись із проханням до повноважного представника акредитуючої держави відчинити валізу в їх присутності. Якщо органи акредитуючої держави відмовляться задовольнити це прохання, валізу буде повернено до відправного пункту.

5. Консульському кур'єрові надається офіційний документ, у якому вказуються його статус та кількість пакетів, що знаходяться у консульській валізі. Консульським кур'єром може бути тільки громадянин акредитуючої держави, який не має місця постійного мешкання на території держави перебування. При виконанні своїх обов'язків він знаходиться під захистом держави перебування. Його особа є недоторканною, і він не підлягає ніяким формам арешту, затримання та іншим видам обмеження особистої свободи.

6. Перевезення консульської валізи може бути доручено капітану корабля або командиру повітряного судна. Йому надається офіційний документ, у якому вказується кількість пакетів, що знаходяться у консульській валізі, але він не вважатиметься консульським кур'єром. Кожний працівник консульської установи має право без перешкод прийняти валізу безпосередньо від капітана корабля чи командира повітряного судна, або таким самим чином передати їм консульську валізу.

1. Консульські посадові особи не підлягають затриманню, утриманню під вартою, арешту та іншим формам позбавлення волі, крім випадків, коли ними було скоєно тяжкий злочин. Такі особи затримуються згідно з рішенням компетентних органів або за рішенням суду, яке має юридичну силу.

2. Консульські посадові особи і консульські службовці не підлягають цивільним та адміністративним переслідуванням на території акредитуючої держави за дії, пов'язані з виконанням ними службових обов'язків.

3. Положення, закріплені в пункті 2 цієї статті, не застосовуються при розгляді цивільних судових справ, якщо ці справи:

3.1. виникають на підставі договору працівника консульської установи, який не був прямим чи непрямим чином складений на ім'я акредитуючої держави;

3.2. ініційовані третьою особою з метою компенсації збитків, яких було зазнано в результаті дорожньо-транспортних пригод, що мали місце в державі перебування, з транспортними засобами, суднами та повітряними суднами;

3.3. пов'язані зі справами про успадкування, коли консульська посадова особа або консульський службовець виступає як приватна особа в функції спадкоємця, довіреної особи, виконавця заповіту, адміністратора або опікуна спадщини.

4. Положення пунктів 1-3 цієї статті належним чином застосовуються також до членів родини.

5. У разі, якщо повноважні органи держави перебування мають намір затримати, заарештувати чи у якийсь інший спосіб позбавити волі працівника консульської установи, вищезгадані органи мають заздалегідь інформувати про це главу консульської установи. Якщо кримінальну справу було порушено проти консульської посадової особи, ця особа з'являється перед компетентними органами. Проте справа ведеться з належною повагою до службового положення цієї особи, а також, за виключенням згаданого в пункті 1 цієї Статті, у спосіб, який найменше заважатиме виконанню консульських функцій. Якщо за умов, згаданих у пункті 1 цієї статті, виникає необхідність утримання консульської посадової особи під вартою, карна справа відносно цієї особи розпочинається якнайшвидше.

6. У разі арешту або утримання працівника консульського персоналу під вартою, або у разі відкриття кримінальної справи проти нього держава перебування повинна негайно повідомити про це керівника консульської установи. У разі, якщо останній сам є об'єктом, проти якого було вжито таких заходів, держава перебування повідомляє про це акредитуючу державу дипломатичними каналами.

7. Якщо керівника консульської установи або главу дипломатичного представництва не було заздалегідь повідомлено про заходи, вжиті відповідно до цієї статті, компетентні органи держави перебування надають повну інформацію про вжиті заходи судочинства до відповідної консульської установи або дипломатичного представництва акредитуючої держави.

1. Працівники консульської установи можуть бути запрошені компетентними органами держави перебування як свідки взяти участь у судовому або адміністративному розгляді. Консульські службовці та працівники обслуговуючого персоналу не мають права відмовлятись від дачі показань, крім випадків, вказаних у пункті 3 цієї статті. Якщо консульська посадова особа відмовляється від дачі показань, щодо цієї особи не може бути вжито ніяких примусових заходів та стягнень.

2. Орган держави перебування, який потребує від консульської посадової особи надання свідчих показань, не має права заважати виконанню цією особою своїх службових обов'язків. Якщо існуватиме така можливість, свідчі показання можуть бути взяті у консульської посадової особи на її роботі, у місці її мешкання, або її просять викласти свідчі показання в письмовій формі.

3. Працівники консульської установи не зобов'язані давати свідчі показання стосовно справ, які пов'язані з виконанням їхніх обов'язків, так само як вони не зобов'язані пред'являти офіційну кореспонденцію і документи, які містяться в консульському архіві. Це положення також стосується членів сімей працівників консульської установи і службовців, які офіційно не є працівниками консульської установи, якщо це пов'язано з фактами, які мають відношення до функціонування консульської установи.

4. Згідно з законом акредитуючої держави, працівник консульської установи не зобов'язаний давати свідчі показання, якщо його було запрошено до залу суду як свідка.

1. Акредитуюча держава може відмовитись від будь-яких привілеїв та імунітетів, згаданих у статтях 20 та 21 цієї Конвенції. Ця відмова у всіх випадках повинна бути прямо обумовлена і передається в письмовій формі до держави перебування.

2. Відкриття судової справи з боку консульської посадової особи чи консульського службовця у випадку, коли він може звільнятись від судової відповідальності, не надає йому права вимагати звільнення від судової юрисдикції у зв'язку з зустрічним позовом, який має безпосереднє відношення до основного позову.

3. Відмова від права на звільнення від судової юрисдикції під час проведення цивільного або адміністративного судового переслідування не матиме сили при застосуванні відмови від права на звільнення від судової відповідальності, що була накладена згідно з рішенням суду; за таких умов необхідним є використання іншої відмови.

Працівники консульської установи та члени їх сімей звільняються в державі перебування від будь-яких особистих, громадських обов'язків та військових повинностей, а також від виконання будь-яких вимог, передбачених законодавством держави перебування щодо реєстрації іноземців і одержання дозволу на проживання.

1. Що стосується послуг, які надаються акредитуючій державі, працівники консульської установи звільняються від будь-яких зобов'язань у справах надання дозволу на трудову діяльність, які передбачені законами і правилами держави перебування стосовно найму іноземців на роботу.

2. Приватно найняті при консульських посадових особах та консульських службовцях, якщо вони не займаються приватною діяльністю для власної користі в державі перебування, звільняються від зобов'язань, зазначених у пункті 1 цієї статті.

1. Працівники консульської установи та члени їх сімей звільняються від усіх податків і мита, особистих і майнових, державних, районних і муніципальних, за виключенням:

1.1. побічних податків, які звичайно включаються у вартість товарів або послуг;

1.2. мита і податків на приватне нерухоме майно, що є на території держави перебування, з винятками, передбаченими у статті 15 цієї Конвенції;

1.3. податків на спадкове майно, мита на спадщину, податків на перехід майна;

1.4. податків і мита на приватні прибутки, включаючи прибутки з капіталу, джерело якого знаходиться в державі перебування, та податків на капіталовкладення у комерційні або фінансові підприємства в державі перебування;

1.5. податків і мита, що стягуються за конкретні види обслуговування, реєстраційного, судового і реєстрового мита, іпотечних та гербових зборів з винятками, передбаченими положеннями статті 15 цієї Конвенції.

2. Працівники консульської установи та члени їх сімей звільняються від податків, зборів і мита на заробітну платню, одержувану ними за свою роботу в консульській установі.

3. Працівники консульської установи, які наймають осіб, заробітна плата яких не звільнена від прибуткового податку в державі перебування, виконують зобов'язання, що покладаються законодавством і правилами цієї держави на наймачів у тому, що стосується утримання прибуткового податку.