Дата підписання: 13.10.2003

Дата ратифікації: 04.06.2004

Дата набуття чинності: 17.12.2004

Україна і Корейська Народно-Демократична Республіка, далі - "Договірні Сторони",

керуючись бажанням подальшого розвитку дружніх відносин і співробітництва між обома державами,

надаючи важливого значення розвитку співробітництва в сфері надання правової допомоги в цивільних та кримінальних справах,

домовилися про таке:

1. Громадяни однієї Договірної Сторони користуються на території другої Договірної Сторони щодо своїх особистих і майнових прав таким самим правовим захистом, як і громадяни другої Договірної Сторони.

2. Громадяни однієї Договірної Сторони мають право вільно і без перешкод звертатися до суду, прокуратури, нотаріату та інших установ другої Договірної Сторони, до компетенції яких належать цивільні і кримінальні справи (далі - "установи юстиції"), порушувати клопотання, подавати позови і здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони.

3. Положення пунктів 1 і 2 цієї статті поширюються також і на юридичних осіб, створених відповідно до законодавства однієї з Договірних Сторін.

1. Установи юстиції Договірних Сторін взаємно надають правову допомогу в цивільних і кримінальних справах відповідно до положень цього Договору.

2. Установи юстиції надають правову допомогу також іншим установам у справах, зазначених у пункті 1 цієї статті.

3. Інші установи при вирішенні питань у справах, зазначених у пункті 1 цієї статті, направляють прохання про правову допомогу через установи юстиції.

Правова допомога охоплює виконання процесуальних дій, передбачених законодавством запитуваної Договірної Сторони, зокрема допит сторін, третіх осіб, підозрюваних, обвинувачених і підсудних, потерпілих, свідків, експертів, проведення експертиз, обшуків, вилучення і передача речових доказів, порушення кримінального переслідування і видача осіб, які вчинили злочини, а також розшук, арешт і конфіскація майна та доходів, отриманих злочинним шляхом, визнання і виконання судових рішень у цивільних справах, вироків у частині відшкодування збитків; вручення і пересилка документів; надання на прохання другої Договірної Сторони відомостей про судимість обвинувачених і інших дій, передбачених законодавством Договірних Сторін.

При наданні правової допомоги установи юстиції Договірних Сторін зносяться через центральні органи, якщо цим Договором не передбачено інше.

Центральними органами є:

- з питань надання правової допомоги в цивільних справах і в кримінальних справах на стадії судового розгляду - Міністерство юстиції України та Центральний Суд Корейської Народно-Демократичної Республіки;

- з питань надання правової допомоги в кримінальних справах на стадії досудового слідства - Генеральна прокуратура України та Центральна прокуратура Корейської Народно-Демократичної Республіки.

1. Прохання про надання правової допомоги і додатки до нього складаються мовою запитуючої Договірної Сторони і до них додаються засвідчені копії перекладу на мову другої Договірної Сторони чи на російську або англійську мову.

2. Переклад завіряється нотаріусом, або посадовою особою запитуючої установи юстиції, або дипломатичним представництвом, або консульською установою запитуючої Договірної Сторони.

Документи, що надсилаються установами юстиції й іншими установами в порядку надання правової допомоги, повинні бути завірені підписом посадової особи відповідної установи юстиції і скріплені офіційною печаткою цієї установи.

У запиті про надання правової допомоги повинно бути зазначено:

1) найменування запитуючої установи;

2) найменування запитуваної установи;

3) найменування справи, у якій запитується правова допомога;

4) імена і прізвища сторін, третіх осіб, свідків, підозрюваних, обвинувачених, підсудних, засуджених або потерпілих, їхнє громадянство, рід занять і постійне місце проживання або місцеперебування, а щодо юридичних осіб - їхнє найменування, юридична адреса і/або місцезнаходження;

5) за наявності представників осіб, зазначених у пункті 4, - їхні імена, прізвища й адреси;

6) зміст доручення з описом суті справи й обставин, що підлягають з'ясуванню, а в кримінальних справах - опис фактичних обставин вчинення злочину і його юридична кваліфікація за кримінальним законодавством запитуючої Договірної Сторони.

1. При виконанні запиту про надання правової допомоги запитувана установа юстиції застосовує законодавство своєї держави. На прохання запитуючої установи вона може застосовувати процесуальні норми Договірної Сторони, від якої виходить запит, якщо вони не суперечать законодавству її держави.

2. Якщо запитувана установа юстиції не компетентна виконати запит, то вона пересилає його компетентній установі юстиції і повідомляє про це запитуючу установу юстиції.

3. У разі одержання відповідного запиту установа юстиції повідомляє запитуючу установу юстиції про час і місце виконання запиту про надання правової допомоги.

4. Після виконання запиту запитувана установа юстиції направляє документи запитуючій установі юстиції. Якщо правова допомога не може бути надана, то запитувана установа юстиції повертає запит і повідомляє про обставини, що перешкоджають його виконанню.

1. Запитувана установа юстиції здійснює вручення документів відповідно до правил, що діють у її державі, якщо документи, що підлягають врученню, складені на її мові або супроводжуються завіреним перекладом. У тих випадках, коли документи складені не на мові запитуваної Договірної Сторони або не супроводжуються перекладом, вони вручаються одержувачу, якщо він згодний їх прийняти.

2. У запиті про вручення повинні бути вказані точна адреса одержувача і найменування документа, що підлягає врученню. Якщо вказана в проханні про вручення адреса виявилася неповною або неточною, запитувана установа юстиції відповідно до свого законодавства вживає заходів для встановлення точної адреси.

Підтвердження вручення документів оформляється відповідно до правил, що діють на території запитуваної Договірної Сторони. У підтвердженні обов'язково повинні бути вказані дата і місце вручення, а також особа, якій вручений документ.

1. Якщо в ході розслідування або судового розгляду справи на території однієї Договірної Сторони виникне потреба в особистій явці потерпілого, свідка, експерта, що перебуває на території другої Договірної Сторони, то слід звернутися до відповідної установи юстиції Договірної Сторони із запитом про виклик.

2. Повістка не може містити санкції на випадок неявки викликаного.

3. Потерпілий, свідок, експерт, що з'явився за викликом у відповідну установу юстиції другої Договірної Сторони, незалежно від його громадянства, не може на території цієї Договірної Сторони бути притягнутий до кримінальної або адміністративної відповідальності, взятий під варту або підданий покаранню у зв'язку з будь-яким діянням, учиненим до перетинання її державного кордону. Такі особи не можуть бути також притягнуті до кримінальної або адміністративної відповідальності, взяті під варту або піддані покаранню в зв'язку з їхніми показаннями або висновками як експертів.

4. Цією гарантією не користується потерпілий, свідок, експерт, якщо він протягом 15 днів з моменту повідомлення його про те, що його присутність не є обов'язковою, не залишить територію запитуючої Договірної Сторони. До цього строку не зараховується час, протягом якого потерпілий, свідок, експерт не міг залишити територію запитуючої Договірної Сторони з незалежних від нього обставин.

5. Потерпілі, свідки, експерти, що з'явилися за викликом на територію другої Договірної Сторони, мають право на відшкодування їм установою юстиції, що викликала, витрат, пов'язаних з проїздом і перебуванням за кордоном, а також на відшкодування неотриманої заробітної плати або фіксованого прибутку за дні відволікання від роботи; експерти, крім того, мають право на винагороду за проведення експертизи. У виклику повинно бути зазначено, на які види виплат мають право викликані особи. За їхнім клопотанням установа юстиції, від якої виходить виклик, може виплатити аванс.

1. Документи, що були складені або завірені відповідно до законодавства однієї Договірної Сторони, скріплені печаткою і завірені підписом компетентної особи, мають силу документа на території другої Договірної Сторони без будь-якого іншого посвідчення. Це стосується також копій і перекладів, завірених відповідним чином.

2. Документи, що на території однієї Договірної Сторони визнаються офіційними, вважаються такими і на території другої Договірної Сторони.

1. Кожна Договірна Сторона несе витрати, пов'язані з наданням правової допомоги на своїй території.

2. Запитувана установа юстиції повідомляє запитуючу установу юстиції про розмір витрат. Якщо запитуюча установа юстиції стягне ці витрати з особи, зобов'язаної їх відшкодувати, то отримані кошти надходять на користь тієї Договірної Сторони, що їх стягнула.

Центральні органи Договірних Сторін надають один одному на прохання інформацію про чинне або те, що діяло раніше в їхніх державах, законодавство і про його застосування установами юстиції.

У передбачених законодавством Договірних Сторін випадках громадянам однієї Договірної Сторони в судах та інших установах другої Договірної Сторони надається безоплатна правова допомога і забезпечується безоплатне судочинство на тих самих підставах і в тому самому обсязі, що й громадянам цієї Договірної Сторони.

1. Органи реєстрації актів громадянського стану однієї Договірної Сторони безпосередньо пересилають на клопотання установ юстиції другої Договірної Сторони виписки із записів актів громадянського стану для службового використання.

2. Клопотання громадян однієї Договірної Сторони про висилання свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану можна пересилати безпосередньо відповідному органу реєстрації актів громадянського стану другої Договірної Сторони. Ці документи заявник одержує за посередництвом дипломатичного представництва або консульської установи тієї Договірної Сторони, орган якої видав ці документи.

3. Документи про освіту, стаж роботи й інші, що стосуються особистих і майнових прав та інтересів громадян, видаються і пересилаються в порядку, передбаченому пунктом 2 цієї статті.

4. Документи, зазначені в пунктах 1-3 цієї статті, пересилаються без перекладу і безоплатно.

Запитувана Договірна Сторона виконує запит про надання правової допомоги при умові, якщо надання правової допомоги не завдасть шкоди її суверенітету або безпеці, та не буде суперечити її конституційним принципам і основним принципам міжнародного права.

Громадяни однієї Договірної Сторони на території другої Договірної Сторони звільняються від оплати судових витрат на тих самих підставах і в тому самому обсязі, що й громадяни другої Договірної Сторони.

1. Документ про особистий і майновий стан, необхідний для вирішення питання про звільнення від сплати судових витрат, видається компетентним органом Договірної Сторони, на території якої заявник має місце проживання або місцеперебування.

2. Якщо заявник не має місця проживання або місцеперебування на території Договірних Сторін, то достатньо документа, виданого або завіреного дипломатичним представництвом або консульською установою держави, громадянином якої він є.

3. Суд, що розглядає клопотання про звільнення від сплати судових витрат, може запитати додаткову інформацію від органа, що видав документ.

1. Якщо цей Договір не встановлює іншого, то суди кожної з Договірних Сторін є компетентними розглядати цивільні справи, якщо відповідач фізична особа має на її території місце проживання, а відповідач юридична особа - місцезнаходження.

2. Суди Договірних Сторін розглядають справи також в інших, крім передбачених в пункті 1 цієї статті, випадках, якщо про це є письмова угода сторін. За наявності такої угоди суд припиняє провадження у справі за заявою сторони, якщо така заява зроблена до початку розгляду позову по суті. Виняткова компетенція судів не може бути змінена угодою сторін.

3. У разі порушення провадження в справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і на тих самих підставах у судах обох Договірних Сторін, компетентних відповідно до цього Договору, суд, що порушив справу пізніше, припиняє провадження.

1. Дієздатність і правоздатність фізичної особи визначаються законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

2. Правоздатність юридичної особи визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої її засновано.

1. При обмеженні дієздатності особи або визнанні її недієздатною компетентними є суди і застосовується законодавство Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа, за винятком випадків, передбачених пунктами 2-3 цієї статті.

2. Якщо суд однієї з Договірних Сторін установить, що є підстави для обмеження дієздатності або визнання недієздатним громадянина другої Договірної Сторони, місце проживання або місцеперебування якого знаходиться на території цієї Договірної Сторони, то він повідомляє про це відповідний суд другої Договірної Сторони. Якщо суд, сповіщений таким чином, протягом трьох місяців не розпочне провадження в справі або не висловиться в цей строк, то установа юстиції місця проживання або місцеперебування цієї особи може розглядати справу про обмеження дієздатності або визнання її недієздатною відповідно до законодавства своєї держави, якщо підстави для цього передбачені також законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дана особа. Рішення про обмеження дієздатності або визнання особи недієздатною повинно бути направлене відповідному суду другої Договірної Сторони.

3. У невідкладних випадках суд однієї Договірної Сторони, на території якої проживає або знаходиться особа, яка підлягає обмеженню дієздатності або визнанню недієздатною і є громадянином другої Договірної Сторони, може сам ужити заходів, необхідних для захисту цієї особи або її майна. Рішення про вжиття таких заходів слід направити відповідному суду Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

4. Положення пунктів 1, 2, 3 цієї статті застосовуються також при скасуванні обмеження дієздатності особи або відновленні громадянина в дієздатності.

1. У справах про визнання безвісно відсутнім, оголошення померлим і встановлення факту смерті компетентними є установи юстиції тієї Договірної Сторони, громадянином якої була особа на той час, коли вона за останніми даними була в живих.

2. Установи юстиції однієї Договірної Сторони можуть визнати громадянина другої Договірної Сторони безвісно відсутнім, оголосити померлим або встановити факт його смерті за заявою осіб, що проживають на її території, якщо їх права та інтереси ґрунтуються на законодавстві цієї Договірної Сторони.

3. У справах, передбачених пунктами 1 і 2 цієї статті, установи юстиції Договірних Сторін застосовують законодавство своїх держав.

4. Рішення, винесені відповідно до пункту 2 цієї статті, є дійсними лише на території тієї Договірної Сторони, установа юстиції якої винесла таке рішення.

1. Умови укладення шлюбу визначаються для кожної особи, яка вступає в шлюб, законодавством Договірної Сторони, громадянином якої вона є. Крім того, повинні бути дотримані вимоги законодавства Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб, стосовно перешкод до укладення шлюбу.

2. Форма укладення шлюбу визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб.

1. Особисті й майнові права подружжя, що мають громадянство однієї Договірної Сторони і які проживають на території іншої Договірної Сторони, визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання.

2. Якщо подружжя мають громадянство однієї Договірної Сторони і один із них мешкає на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території другої Договірної Сторони, то їх особисті й майнові права визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, громадянами якої вони є.

3. Якщо один із подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - другої Договірної Сторони й один із них мешкає на території однієї, а другий - на території другої Договірної Сторони, то їх особисті й майнові права визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мали своє останнє спільне місце проживання.

4. Якщо подружжя є громадянами різних Договірних Сторін і мешкають на території однієї Договірної Сторони, їх особисті й майнові права визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання.

5. Якщо подружжя не мають громадянства жодної із Договірних Сторін, і не мають спільного місця проживання на територіях Договірних Сторін, застосовується законодавство Договірної Сторони, установа юстиції якої розглядає справу.

6. Компетентними приймати рішення відносно особистих і майнових правовідносин подружжя, передбачених пунктами 1-4, є установи юстиції Договірної Сторони, законодавство якої застосовується до цих правовідносин.

У випадках, передбачених пунктом 5 цієї статті, компетентними є установи юстиції обох Договірних Сторін.

1. У справах про розірвання шлюбу компетентними є установи юстиції і застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, громадянами якої подружжя було на момент подачі заяви. Якщо обидва з подружжя мають місце проживання на території другої Договірної Сторони, то компетентними розглядати справу є також установи юстиції цієї Договірної Сторони.

2. Якщо в момент подачі заяви про розірвання шлюбу один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - другої Договірної Сторони, й один із них мешкає на території однієї, а другий - на території другої Договірної Сторони, то компетентними розглядати справу є установи юстиції обох Договірних Сторін. При цьому вони застосовують законодавство своєї держави.

3. У справах про визнання шлюбу недійсним застосовується законодавство Договірної Сторони, яке відповідно до статті 24 цього Договору застосовувалося при укладенні шлюбу. При цьому компетенція судів визначається відповідно до пунктів 1 і 2 цієї статті.

1. Справи про встановлення і оспорювання батьківства вирішуються відповідно до законодавства Договірної Сторони, громадянином якої є дитина за народженням.

2. Правовідносини між батьками і дітьми визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання.

3. Якщо місце проживання кого-небудь із батьків знаходиться на території однієї Договірної Сторони, а місце проживання дитини - на території другої Договірної Сторони, правовідносини між ними визначаються законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є дитина.

4. Походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі, визначається відповідно до законодавства Договірної Сторони, громадянином якої є дитина.

5. Для винесення рішень з питань, зазначених у пунктах 1-4 цієї статті, компетентними є установи юстиції Договірної Сторони, законодавство якої повинно застосовуватися в цих випадках.

6. Якщо позивач і відповідач мешкають на території однієї Договірної Сторони, компетентними є також суди цієї Договірної Сторони з дотриманням положень пунктів 1-4 цієї статті.

1. Усиновлення дитини, яка є громадянином однієї Договірної Сторони і мешкає на території другої Договірної Сторони, здійснюється на підставі законодавства тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина.

2. Для усиновлення необхідні, якщо цього вимагає законодавство тієї Договірної Сторони, громадянином якої є усиновлюваний, згода усиновлюваного, його законного представника, дозвіл компетентного державного органу, а також застосовуються обмеження щодо усиновлення, пов'язаного зі зміною місця проживання усиновлюваного на місце проживання на території другої Договірної Сторони.

3. Якщо дитину всиновлюють подружжя, один із яких є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - другої Договірної Сторони, повинні бути дотримані вимоги, передбачені законодавством обох Договірних Сторін. Проте, якщо подружжя мають місце проживання на території однієї з Договірних Сторін, застосовується законодавство цієї Договірної Сторони.

4. Положення пунктів 1-3 цієї статті стосуються також скасування усиновлення і визнання його недійсним.

5. У справах про усиновлення, скасування і визнання усиновлення недійсним компетентними є установи юстиції тієї Договірної Сторони, громадянином якої є усиновлюваний. Якщо усиновлюваний є громадянином однієї Договірної Сторони, а проживає на території другої Договірної Сторони, де має місце проживання також усиновитель, то компетентними є також установи юстиції другої Договірної Сторони.

1. У справах про опіку та піклування над громадянами Договірних Сторін, якщо цим Договором не передбачається інше, компетентною є установа юстиції Договірної Сторони, громадянином якої є особа, що потребує опіки або піклування. При цьому застосовується законодавство цієї Договірної Сторони.

2. Правовідносини між опікуном або піклувальником і особою, що перебуває під опікою або піклуванням, визначаються законодавством Договірної Сторони, орган з опіки та піклування якої призначив опікуна або піклувальника.

3. Якщо виникла потреба вжити заходів з опіки або піклування в інтересах особи, що перебуває під опікою або піклуванням, місце проживання або місцеперебування або майно якої знаходиться на території другої Договірної Сторони, то орган опіки та піклування цієї Договірної Сторони негайно повинен сповістити орган опіки та піклування Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

4. У невідкладних випадках орган опіки та піклування другої Договірної Сторони може самостійно вжити необхідних заходів, проте він повинен негайно сповістити про попередньо вжиті заходи орган з опіки і піклування Договірної Сторони, громадянином якої є особа, що перебуває під опікою або піклуванням. Ужиті заходи залишаються в силі, поки цей орган не винесе іншого рішення.

5. Компетентний орган з опіки і піклування може передати опіку або піклування відповідним органам другої Договірної Сторони, якщо місце проживання або місцеперебування або майно особи, що перебуває під опікою або піклуванням, знаходиться на території цієї Договірної Сторони. Передача є дійсною лише в тому випадку, якщо запитуваний орган дасть згоду прийняти опіку або піклування і сповістить про це запитуючий орган.

6. Орган, що відповідно до пункту 5 цієї статті прийняв опіку або піклування, здійснює їх відповідно до законодавства своєї держави. Він не вправі, проте, виносити рішення з питань, що стосуються особистого статусу особи, яка перебуває під опікою або піклуванням.

1. Право власності на нерухоме майно визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться нерухоме майно.

2. Право власності на транспортні засоби, які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться орган, що здійснив реєстрацію транспортного засобу.