Дата підписання: 22.04.2002

Дата ратифікації: 19.06.2003

Дата набрання чинності: 06.09.2003

Україна і Ліванська Республіка,

підтверджуючи своє прагнення розвивати та зміцнювати взаємні економічні стосунки і укладаючи Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на капітал,

домовилися про таке:

Ця Конвенція буде застосовуватися до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав.

1. Ця Конвенція поширюється на податки на доходи і на капітал, що стягуються від імені Договірної Держави або її територіально-адміністративних підрозділів, або місцевих органів влади незалежно від способу їх стягнення.

2. Податками на доходи і на капітал вважаються всі податки, що справляються із загальної суми доходу, із загальної суми капіталу або з елементів доходу або капіталу, включаючи податки на доходи від відчужування рухомого або нерухомого майна і податки на загальну суму заробітної плати та інші подібні винагороди так само, як податки на приріст капіталу.

3. Існуючими податками, на які поширюється ця Конвенція, є:

а) у Лівані:

(i) податок на прибуток осіб виробничих, комерційних і некомерційних професій;

(ii) податок на платню, заробітну плату і пенсії;

(iii) податок на дохід від рухомого капіталу;

(iv) податок на побудоване майно

(надалі - "ліванський податок");

b) в Україні:

(i) податок на прибуток підприємств; і

(ii) податок на доходи громадян

(надалі - "український податок").

4. Ця Конвенція поширюється також на будь-які ідентичні або подібні по суті податки, які справляються після дати підписання цієї Конвенції в доповнення або замість існуючих податків, згаданих у пункті 3. Компетентні органи Договірних Держав повідомляють один одного про будь-які істотні зміни, що відбулися в їх законодавствах щодо оподаткування протягом прийнятного періоду часу після таких змін.

5. Положення цієї Конвенції не поширюються на штрафи та пеню, сплачені за порушення податкових законодавств Договірних Держав.

1. Для цілей цієї Конвенції, якщо із контексту не випливає інше:

a) терміни "Договірна Держава" і "друга Договірна Держава" означають залежно від контексту Ліван або Україну;

b) термін "Ліван" означає територію Ліванської Республіки, включаючи її територіальні води так само як її виключну економічну зону, в межах яких Ліван здійснює суверенітет, суверенні права і юрисдикцію відповідно до свого внутрішнього законодавства і міжнародного права стосовно експлуатації і розвідки природних, біологічних і мінеральних ресурсів морських вод, морського дна і підґрунтя цих вод;

c) термін "Україна" при використанні у географічному значенні означає територію України, її континентальний шельф і її виключну (морську) економічну зону, включаючи будь-яку територію за межами територіальних вод України, яка відповідно до міжнародного права визначається або може бути в подальшому визначена як територія, в межах якої можуть здійснюватися права України стосовно морського дна, надр та їх природних ресурсів;

d) термін "податок" означає ліванський або український податок відповідно до контексту;

e) термін "особа" включає фізичну особу, компанію або будь-яке інше об'єднання юридичних осіб, заснованих у кожній з Договірних Держав;

f) термін "компанія" означає будь-яке корпоративне об'єднання або будь-яку організацію, що розглядається з метою оподаткування як корпоративне об'єднання;

g) термін "підприємство" застосовується до проведення будь-якого виду підприємницької діяльності;

h) терміни "підприємство Договірної Держави" та "підприємство другої Договірної Держави" означають відповідно підприємство, що керується резидентом Договірної Держави, та підприємство, що керується резидентом другої Договірної Держави;

i) термін "національна особа" означає:

(i) стосовно Лівану будь-яку фізичну особу, яка має громадянство Лівану, та будь-яку юридичну особу, об'єднання осіб та будь-яку іншу організацію, що одержують свій статус як такий за законодавством Лівану;

(ii) стосовно України:

aa) фізичну особу, яка має громадянство України;

bb) усі юридичні особи, товариства і асоціації, що одержують свій статус як такий за чинним законодавством України;

j) термін "міжнародне перевезення" означає будь-яке перевезення морським, повітряним судном або автомобільним транспортом, що експлуатується підприємством, фактичний керівний орган якого розташований у Договірній Державі, крім випадків, коли такі перевезення здійснюються виключно між пунктами в другій Договірній Державі;

k) термін "компетентний орган" означає:

(i) стосовно Лівану - Міністра фінансів або його повноважного представника,

(ii) стосовно України - Державну податкову адміністрацію України або її повноважного представника;

l) термін "підприємницька діяльність" включає надання професійних послуг та іншу діяльність незалежного характеру;

m) термін "професійні послуги" включає головним чином незалежну наукову, літературну, артистичну, освітню або викладацьку діяльність, а також незалежну діяльність лікарів, адвокатів, інженерів, архітекторів, стоматологів і бухгалтерів.

2. При застосуванні положень цієї Конвенції Договірною Державою будь-який термін, не визначений в ній, має, якщо з контексту не випливає інше, те значення, яке надається йому законодавством цієї Держави щодо податків, на які поширюється ця Конвенція.

1. Для цілей цієї Конвенції термін "резидент Договірної Держави" означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає у ній оподаткуванню на підставі місця проживання, місця перебування, місцезнаходження керівного органу або будь-якого іншого подібного критерію. Цей термін, однак, не включає будь-яку особу, яка підлягає оподаткуванню у цій Державі тільки стосовно доходів із джерел у цій Державі або капіталу, розташованого у ній.

2. У разі коли відповідно до положень пункту 1 цієї статті фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її статус визначається таким чином:

a) вона вважається резидентом тієї Держави, у якій вона має постійне житло; якщо вона має постійне житло в обох Державах, вона вважається резидентом тієї Держави, де така фізична особа має більш тісні особисті й економічні зв'язки (центр життєвих інтересів);

b) якщо Держава, у якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначена, або якщо вона не має постійного житла у жодній Державі, вона вважається резидентом тієї Держави, де вона звичайно проживає;

c) якщо вона звичайно проживає в обох Державах або звичайно не проживає в жодній з них, вона вважається резидентом тієї Держави, національною особою якої вона є;

d) якщо вона є національною особою обох Держав, або не є національною особою жодної з них, компетентні органи Договірних Держав вирішують це питання за взаємною згодою.

3. У разі коли відповідно до положень пункту 1 цієї статті особа, що не є фізичною особою, є резидентом обох Договірних Держав, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, де розміщений її фактичний керівний орган.

1. Для цілей цієї Конвенції термін "постійне представництво" означає постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється діяльність підприємства.

2. Термін "постійне представництво", зокрема, включає:

a) місце управління;

b) відділення;

c) контору;

d) фабрику;

e) майстерню;

f) ферму або будь-які сільськогосподарські угіддя;

g) установку або споруду для розвідки природних ресурсів;

h) шахту, нафтову або газову свердловину, кар'єр або будь-яке інше місце видобутку або розробки природних ресурсів;

i) склад або іншу споруду, що використовується як торговельна точка.

3. Термін "постійне представництво" також включає будівельний майданчик, монтажний, складальний чи установочний об'єкт або будь-яку контрольну діяльність, пов'язану з ними, якщо тільки такий майданчик, об'єкт або діяльність триває протягом періоду більше дванадцяти місяців.

4. Незважаючи на попередні положення цієї статті, термін "постійне представництво" не розглядається як такий, що включає:

a) використання споруд виключно з метою зберігання або показу товарів чи виробів, що належать підприємству;

b) утримання запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою зберігання або показу;

c) утримання запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою переробки іншим підприємством;

d) утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для підприємства;

e) утримання постійного місця діяльності виключно з метою здійснення для підприємства будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер;

f) утримання постійного місця діяльності виключно для здійснення будь-якої комбінації видів діяльності, перелічених у підпунктах від "a" до "e" цього пункту, за умови, що сукупна діяльність постійного місця діяльності, яка виникає внаслідок такої комбінації, має підготовчий або допоміжний характер.

5. Незважаючи на положення пунктів 1 і 2, якщо особа - інша, ніж агент з незалежним статусом, про якого йдеться в пункті 7 - діє від імені підприємства і має, і звичайно використовує в Договірній Державі повноваження укладати контракти від імені підприємства, або не має такого повноваження, але звичайно утримує у цій Державі запас товарів або виробів, що належать підприємству, з якого особа здійснює продаж таких товарів чи виробів від імені підприємства, то це підприємство розглядається як таке, що має постійне представництво в цій Державі щодо будь-якої діяльності, яку ця особа здійснює для підприємства, за винятком, якщо діяльність цієї особи обмежується тією, що зазначена в пункті 4 цієї статті, яка, якщо і здійснюється через постійне місце діяльності, не робить з цього постійного місця діяльності постійного представництва відповідно до положень цього пункту.

6. Незважаючи на попередні положення цієї статті, страхова компанія Договірної Держави, за виключенням перестрахування, вважається такою, що має постійне представництво у другій Договірній Державі, якщо вона збирає страхові премії на території цієї другої Держави або вона страхує ризики у ній через особу, іншу, ніж агент з незалежним статусом, про якого йдеться у пункті 7.

7. Підприємство не розглядається як таке, що має постійне представництво у Договірній Державі, лише якщо воно здійснює підприємницьку діяльність у цій Державі через брокера, комісіонера чи будь-якого іншого агента з незалежним статусом за умови, що ці особи діють у межах своєї звичайної діяльності.

8. Той факт, що компанія, яка є резидентом Договірної Держави, контролює чи контролюється компанією, що є резидентом другої Договірної Держави або яка здійснює підприємницьку діяльність у цій другій Державі (або через постійне представництво, або будь-яким іншим чином), сам по собі не перетворює одну з цих компаній у постійне представництво другої компанії.

1. Доходи, що одержуються резидентом Договірної Держави від нерухомого майна (включаючи дохід від сільського або лісового господарства), яке розташоване в другій Договірній Державі, можуть оподатковуватися у цій другій Державі.

2. Термін "нерухоме майно" повинен мати те значення, яке він має у законодавстві Договірної Держави, в якій розташоване це майно. Цей термін повинен у будь-якому випадку включати майно, допоміжне щодо нерухомого майна, худобу і обладнання, використовувані в сільському і лісовому господарстві, права, до яких застосовуються положення загального права щодо земельної власності, узуфрукт нерухомого майна і права на перемінні або фіксовані платежі як компенсації за розробку або право на розробку мінеральних запасів, джерел та інших природних ресурсів, морські і повітряні судна, човни, залізничний і автомобільний транспорт не розглядаються як нерухоме майно.

3. Положення пункту 1 застосовуються до доходів, одержуваних від прямого використання, здавання в оренду або використання в будь-якій іншій формі нерухомого майна.

4. Положення пунктів 1 і 3 застосовуються також до доходів від нерухомого майна підприємства.

1. Прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується тільки у цій Державі, якщо це підприємство не здійснює підприємницької діяльності в другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює підприємницьку діяльність як вказано вище, прибуток підприємства може оподатковуватися у другій Державі, але тільки в тій частині, яка стосується цього постійного представництва.

2. З урахуванням положень пункту 3, якщо підприємство Договірної Держави здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване там постійне представництво, то в кожній Договірній Державі цьому постійному представництву зараховується прибуток, який воно могло б одержати, якби було окремим і самостійним підприємством, зайнятим такою ж або аналогічною діяльністю за таких же або аналогічних умов, і діяло цілком незалежно від підприємства, постійним представництвом якого воно є.

3. У визначенні прибутку постійного представництва допускається віднімання витрат, понесених для цілей підприємницької діяльності постійного представництва, включаючи управлінські та загальноадміністративні витрати, понесені таким чином як у Державі, де розташоване постійне представництво, так і у будь-якому іншому місці.

4. В міру того, як визначення у Договірній Державі відповідно до її законодавства прибутку, що стосується постійного представництва на підставі пропорційного розподілу загальної суми прибутку підприємства його різним підрозділам, є звичайною практикою, ніщо в пункті 2 не буде перешкоджати цій Договірній Державі визначати оподатковуваний прибуток шляхом такого розподілу, як це диктується практикою. Обраний спосіб розподілу, однак, повинен бути таким, що його результат буде відповідати принципам, які містяться в цій статті.

5. Жодний прибуток не відноситься до постійного представництва на підставі простої закупівлі постійним представництвом товарів або виробів для підприємства.

6. Для цілей попередніх пунктів прибуток, що відноситься до постійного представництва, визначається щорічно одним і тим же методом, якщо тільки немає достатньої і вагомої причини для зміни.

7. Якщо прибуток включає види доходів, які розглядаються окремо в інших статтях цієї Конвенції, положення тих статей не будуть зачіпатися положеннями цієї статті.

1. Прибутки від експлуатації морських, повітряних суден і автомобільного транспорту у міжнародних перевезеннях будуть оподатковуватися тільки у Договірній Державі, де розміщений фактичний керівний орган підприємства.

2. Якщо фактичний керівний орган морської судноплавної компанії розташований на борту морського судна, тоді вважається, що він розташований у Договірній Державі, у якій знаходиться порт приписки морського судна, за відсутності такого порту - у Договірній Державі, у якій власник судна є резидентом.

3. Положення пункту 1 повинні застосовуватися також до прибутків від участі у пулі, спільному підприємстві чи міжнародному транспортному агентстві.

1. У разі коли:

a) підприємство Договірної Держави прямо або посередньо бере участь у керівництві, контролі або капіталі підприємства другої Договірної Держави, або

b) одні й ті ж особи прямо або посередньо беруть участь у керівництві, контролі або капіталі підприємства однієї Договірної Держави і підприємства другої Договірної Держави

і в кожному випадку між двома підприємствами в їх комерційних або фінансових взаємовідносинах створюються або встановлюються умови, відмінні від тих, які мали б місце між двома незалежними підприємствами, тоді будь-який прибуток, який міг би бути нарахований одному з них, але з причин наявності цих умов не був йому нарахований, може бути включений Договірною Державою до прибутку цього підприємства і відповідно оподаткований.

2. У разі коли Договірна Держава включає в прибутки підприємства цієї Держави - і відповідно оподатковує - прибутки, по яких підприємство другої Договірної Держави було оподатковано в цій другій Державі, і прибутки, таким чином включені, є прибутками, які були б нараховані підприємству першої згаданої Держави, якби умови взаємовідносин між двома підприємствами були б умовами, які існують між незалежними підприємствами, тоді ця друга Держава повинна зробити відповідні поступки в сумі податку, що стягується з цих прибутків. При визначенні такої поправки повинні бути розглянуті інші положення цієї Конвенції, а компетентні органи Договірних Держав можуть проконсультуватися один з одним при необхідності.

1. Дивіденди, що сплачуються компанією, яка є резидентом Договірної Держави, резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватися у цій другій Державі.

2. Однак такі дивіденди можуть також оподатковуватися у Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо фактичний власник дивідендів є резидентом другої Договірної Держави, податок, що стягується, не повинен перевищувати:

a) 5 відсотків від загальної суми дивідендів, якщо фактичним власником дивідендів є компанія (на відміну від товариства), яка володіє принаймні 20 відсотками капіталу компанії, яка сплачує дивіденди; або

b) 15 відсотків від загальної суми дивідендів у всіх інших випадках.

Компетентні органи Договірних Держав за взаємною згодою встановлюють порядок застосування таких обмежень.

Цей пункт не стосується оподаткування компанії стосовно прибутків, з яких сплачуються дивіденди.

3. Термін "дивіденди" при використанні у цій статті означає дохід від акцій, від користування акціями або користування правами акцій гірничодобувної промисловості, акцій засновників чи інших прав, які не є борговими зобов'язаннями, що дають право на участь у прибутку, також як дохід від інших корпоративних прав, який підлягає такому ж оподаткуванню, як доходи від акцій відповідно до законодавства Договірної Держави, резидентом якої є компанія, що розподіляє прибуток.

4. Положення пунктів 1 і 2 не застосовуються, якщо фактичний власник дивідендів, який є резидентом Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, через розташоване в ній постійне представництво, і холдінг, стосовно якого сплачуються дивіденди, дійсно відноситься до такого постійного представництва. В такому випадку застосовуються положення статті 7 цієї Конвенції.

5. У разі коли компанія, яка є резидентом Договірної Держави, одержує прибуток або доходи з другої Договірної Держави, ця друга Держава може не стягувати будь-яких податків на дивіденди, що сплачуються компанією, за винятком, коли ці дивіденди сплачуються резиденту цієї другої Держави, або якщо холдінг, стосовно якого сплачуються дивіденди, дійсно відноситься до постійного представництва, розташованого у цій другій Державі, і з нерозподіленого прибутку компанії не стягуються податки на нерозподілений прибуток компанії, навіть якщо дивіденди сплачуються або нерозподілений прибуток складається повністю або частково з прибутків або доходу, що утворюються у цій Державі.

1. Проценти, що виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватися у цій другій Державі.

2. Однак такі проценти можуть також оподатковуватися у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо фактичний власник процентів є резидентом другої Договірної Держави, податок, що стягується, не повинен перевищувати 10 відсотків від загальної суми процентів. Компетентні органи Договірних Держав за взаємною згодою встановлюють спосіб застосування такого обмеження.

3. Незважаючи на положення пункту 2, проценти, що виникають у Договірній Державі, підлягають звільненню від оподаткування у цій Державі, якщо фактичним власником процентів є Уряд другої Договірної Держави, її місцевий орган влади або адміністративно-територіальний підрозділ, або будь-яке агентство чи банк, або установа цієї другої Держави, її місцевий орган влади або адміністративно-територіальний підрозділ або проценти сплачуються стосовно позики, зробленої резидентом цієї другої Договірної Держави, гарантованої, застрахованої або прямо чи непрямо профінансованої фінансовою установою, яка повністю належить Уряду цієї другої Договірної Держави.

4. Термін "проценти" при використанні в цій статті означає дохід від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення і незалежно від володіння правом на участь у прибутках боржника, і зокрема, дохід від урядових цінних паперів і дохід від облігацій чи боргових вимог, включаючи премії та винагороди, що сплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій та боргових зобов'язань. Штрафи за несвоєчасні платежі не вважаються процентами для цілей цієї статті.

5. Положення пунктів 1, 2 і 3 цієї статті не застосовуються, якщо фактичний власник процентів, який є резидентом Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі, у якій виникають проценти, через розташоване там постійне представництво, і боргова вимога, на підставі якої сплачуються проценти, дійсно відноситься до такого постійного представництва. У такому випадку застосовується стаття 7 цієї Конвенції.

6. Вважається, що проценти виникають у Договірній Державі, якщо платником є резидент цієї Держави. Проте, якщо особа, що сплачує проценти, незалежно від того, є ця особа резидентом Договірної Держави чи ні, має в Договірній Державі постійне представництво, у зв'язку з яким виникла заборгованість, по якій сплачуються проценти, і витрати по сплаті цих процентів несе постійне представництво, то вважається, що такі проценти виникають у Державі, в якій знаходиться постійне представництво.

7. Якщо з причин особливих відносин між платником і фактичним власником процентів,або між ними обома і будь-якою третьою особою, сума процентів, що стосується боргової вимоги, на підставі якої вона сплачується, перевищує суму, яка була б погоджена між платником та фактичним власником процентів при відсутності зазначених відносин, положення цієї статті будуть застосовуватися тільки до останньої згаданої суми процентів. У такому випадку надмірна частина платежу, як і раніше, підлягає оподаткуванню відповідно до законодавства кожної договірної сторони з належним врахуванням інших положень цієї Конвенції.

1. Роялті, що виникають в Договірній Державі і сплачуються резиденту іншої Договірної Держави, можуть бути оподатковані в цій іншій Державі.

2. Однак, ці роялті можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо фактичний власник роялті є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином не повинен перевищувати 10 відсотків від загальної суми роялті. Компетентні органи Договірних Держав за взаємною згодою встановлюють спосіб застосування такого обмеження.