Уряд України та Уряд Італійської Республіки, надалі іменовані "Сторони",

сповнені рішучості повністю дотримуватись Віденської Конвенцій про дипломатичні і консульські зносини від 18 квітня 1961 року і від 24 квітня 1963 року (995_047 ),

прагнучи повністю застосовувати принципи і положення Хельсінкського Заключного акта та його наступних документів НБСЕ в галузі свободи пересування,

домовились про таке:

На умовах взаємності кожна Сторона надаватиме членам дипломатичного представництва і консульських представництв іншої Сторони свободу пересування на відповідній території.

До членів дипломатичних і консульських представництв прирівнюються громадяни обох Сторін, які здійснюють свою діяльність безперервного характеру на національній території іншої Сторони на основі договірних робочих відносин при таких організаціях: торгові представництва, установи авіакомпаній та промислових і торгових товариств, офіційно акредитовані туристичні агентства, кореспондентські установи, агентства преси та масової інформації тощо.

Свобода пересування надається також членам родин персоналу, зазначеного в статті 1 цього Протоколу.

Залишаються в силі обмеження по пересуванню і доступу на спеціальні об'єкти, військові бази і зони підготовки, закриті для громадськості на території обох Сторін.

Цей Протокол ніяким чином не обмежує право кожної Сторони зберігати візовий режим для в'їзду на свою національну територію.

Статті цього Протоколу ніяким чином не завдають шкоди зобов'язанням, що прийняті Сторонами щодо третіх, і не мають наміру шкодити жодній з них.

Дію цього Протоколу може бути припинено однією із Сторін за умови попереднього повідомлення другої Сторони не менш, як за один місяць до передбаченої дати.

Дія цього Протоколу набуває чинності через 30 днів після його підписання.

Здійснено в Римі 16 квітня 1993 року в двох примірниках, кожний українською та італійською мовами, при цьому обидва тексти мають однакову силу.