Уряд України

і

Уряд Республіки Казахстан,

бажаючи укласти Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи та підтверджуючи своє прагнення до розвитку і поглиблення взаємних економічних стосунків,

домовились про таке:

Ця Конвенція застосовується до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав.

1. Ця Конвенція поширюється на податки на доходи, що стягуються від імені Договірної Держави, або її політико-адміністративних підрозділів, або місцевих органів влади, незалежно від способу їх стягнення.

2. Податками на доходи вважаються всі податки, що стягуються із загальної суми доходу або з елементів доходу, включаючи податки на доходи від відчужування рухомого і нерухомого майна і податки на загальну суму заробітної плати і платні, сплачуваних підприємством.

3. Податками, на які поширюється ця Конвенція, зокрема, є:

а) в Україні:

(і) податок на прибуток підприємств;

(іі) прибутковий податок з громадян

(надалі "український податок");

б) у Республіці Казахстан:

(і) податки на доходи юридичних і фізичних осіб

(надалі "казахстанський податок").

4. Ця Конвенція поширюється також на будь-які ідентичні або подібні по суті податки, які будуть стягуватись однією з Договірних Держав після дати підписання цієї Конвенції, в доповнення до або замість існуючих податків цієї Договірної Держави. Компетентні органи Договірних Держав повідомляють один одного про будь-які істотні зміни, що відбуваються в їх законодавствах щодо оподаткування.

1. У розумінні цієї Конвенції, якщо із контексту не випливає інше:

а) термін "Україна" при використанні у географічному значенні означає територію України, її континентальний шельф і її виключну (морську) економічну зону, включаючи будь-яку територію за межами територіальних вод України, яка відповідно до міжнародного права визначається або може бути в подальшому визначена як територія, в межах якої можуть здійснюватись права України стосовно морського дна, надр та їх природних ресурсів;

б) термін "Казахстан" означає Республіку Казахстан. При використанні у географічному значенні термін "Казахстан" включає територіальні води, а також виключну економічну зону і континентальний шельф, в яких Казахстан може для певних цілей здійснювати суверенні права і юрисдикцію відповідно до міжнародного права і в яких застосовуються закони, що регулюють податки Казахстану;

в) термін "національна особа" означає:

(і) будь-яку фізичну особу, що має громадянство Договірної Держави;

(іі) будь-яку юридичну особу, партнерство і будь-яку асоціацію, що одержують свій статус як такий за чинним законодавством Договірної Держави;

г) терміни "Договірна Держава" і "друга Договірна Держава" означають Україну або Казахстан залежно від контексту;

д) термін "особа" означає фізичну особу, компанію і будь-яке інше об'єднання осіб;

е) термін "компанія" означає будь-яке корпоративне об'єднання, зокрема акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю або будь-яке інше господарське товариство, або будь-яку організацію, що розглядається для цілей оподаткування як корпоративне об'єднання;

ж) терміни "підприємство Договірної Держави" та "підприємство другої Договірної Держави" означають відповідно підприємство, що керується резидентом Договірної Держави, та підприємство, що керується резидентом другої Договірної Держави;

з) термін "міжнародне перевезення" означає будь-яке перевезення морським, річковим, повітряним судном або дорожнім транспортним засобом, що експлуатується підприємством Договірної Держави, крім випадків, коли морське, річкове, повітряне судно або дорожній транспортний засіб експлуатується виключно між пунктами в другій Договірній Державі;

і) термін "компетентний орган" означає:

(і) стосовно України - Міністерство фінансів або його повноважного представника;

(іі) стосовно Казахстану - Міністерство фінансів або його повноважного представника.

2. При застосуванні у будь-який час цієї Конвенції Договірною Державою будь-який термін, не визначений у Конвенції, має те значення, яке він має у цей час згідно із законодавством цієї Держави стосовно податків, на які поширюється ця Конвенція, якщо із контексту не випливає інше.

1. При застосуванні цієї Конвенції термін "резидент однієї Договірної Держави" означає особу, яка за законодавством цієї Договірної Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місцеперебування, місцезнаходження керівного органу, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію.

Термін також включає уряд Договірної Держави, його політико-адміністративний підрозділ або місцеві органи влади і будь-які установи, створені або керовані таким урядом, політико-адміністративним підрозділом або органом влади. Він також включає будь-яку організацію, створену відповідно до законодавства Договірної Держави і, як правило, звільнену від оподаткування у цій Договірній Державі.

Однак цей термін не включає особу, яка підлягає оподаткуванню у цій Державі лише стосовно доходів із джерел у цій Державі.

2. У разі, коли відповідно до положень пункту 1 цієї статті фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її статус визначається відповідно до таких правил:

а) вона вважається резидентом у тій Договірній Державі, де вона має постійне житло; якщо вона має постійне житло в обох Договірних Державах, вона вважається резидентом тієї Держави, в якій вона має більш тісні особисті й економічні зв'язки (центр життєвих інтересів);

б) у разі, якщо Договірна Держава, в якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначена або коли вона не має постійного житла в жодній з Договірних Держав, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, де вона звичайно проживає;

в) якщо вона звичайно проживає в обох Договірних Державах або коли вона звичайно не проживає в жодній з них, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, громадяном якої вона є;

г) якщо вона є громадянином обох Договірних Держав або якщо вона не є громадянином жодної з них, компетентні органи Договірних Держав вирішують питання оподаткування такої особи за взаємною згодою.

3. У разі, коли відповідно до положень пункту 1 цієї статті, особа, що не є фізичною особою, є резидентом обох Договірних Держав, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, в якій розміщено її фактичний керівний орган. Якщо місцезнаходження фактичного керівного органу не може бути установлено, компетентні органи Договірних Держав докладуть усіх зусиль для вирішення питання за взаємною згодою. У разі неможливого досягнення згоди така особа не буде вважатися резидентом у жодній із Договірних Держав для цілей одержання переваг цієї Конвенції.

1. Для цілей цієї Конвенції термін "постійне представництво (установа)" означає постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність підприємства.

2. Термін "постійне представництво" включає зокрема:

а) місце управління;

б) відділення;

в) контору;

г) фабрику;

д) майстерню;

е) шахту, нафтову або газову свердловину, кар'єр або будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів;

ж) склад або іншу споруду, що використовується для поставки товарів з метою подальшої реалізації.

3. Термін "постійне представництво" також включає:

а) будівельний майданчик або будівельний, монтажний або складальний об'єкт або послуги, пов'язані з наглядом за виконанням цих робіт, якщо тільки такий майданчик або об'єкт існують більше 12 місяців, або такі послуги надаються протягом більше ніж 12 місяців;

б) установку або споруду, що використовуються для розвідки природних ресурсів, або послуги, пов'язані з наглядом за виконанням цих робіт, або бурову установку або судно, що використовуються для розвідки природних ресурсів, якщо тільки таке використання триває протягом більше ніж 6 місяців.

в) надання послуг, включаючи консультаційні послуги, резидентами через службовців або інший персонал, найнятий резидентом для таких цілей, але тільки якщо діяльність такого характеру продовжується (для такого або пов'язаного з ним проекту) в межах країни більше ніж 6 місяців.

4. Незважаючи на попередні положення цієї статті, термін "постійне представництво" не включає:

а) використання споруд виключно з метою зберігання, демонстрації або поставки товарів або виробів, що належать підприємству;

б) утримання запасів товарів чи виробів, що належать цьому підприємству, виключно з метою зберігання, демонстрації або поставки;

в) утримання запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою переробки іншим підприємством;

г) утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для підприємства;

д) утримання постійного місця діяльності виключно з метою здійснення для підприємства будь-якої іншої діяльності підготовчого або допоміжного характеру;

е) утримання постійного місця діяльності виключно з метою здійснення будь-якої комбінації видів діяльності, згаданих у пунктах від а) до е), за умови, що сукупна діяльність постійного місця діяльності, що є результатом такої комбінації, носить підготовчий або допоміжний характер.

5. Якщо, крім агента з незалежним статусом, про якого йдеться у пункті 6 цієї статті, інша особа, незалежно від положень пунктів 1 і 2 цієї статті, діє від імені підприємства і має, і звичайно використовує в Договірній Державі повноваження укладати контракти або утримує запаси товарів і виробів, що належать підприємству, з яких здійснюється регулярна поставка таких товарів і виробів з метою подальшої реалізації від імені підприємства, то це підприємство вважається таким, що має постійне представництво у цій Державі стосовно будь-якої діяльності, яку ця особа здійснює для підприємства, за винятком, якщо діяльність такої особи обмежується тією, яка згадана в пункті 4 цієї статті, яка, якщо і здійснюється через постійне місце діяльності, не робить з цього постійного місця діяльності постійного представництва відповідно до положень цього пункту.

6. Підприємство не розглядається як таке, що має постійне представництво в Договірній Державі, лише на тій підставі, що воно здійснює підприємницьку діяльність у цій Державі через брокера, комісіонера або будь-якого іншого агента з незалежним статусом за умови, що такі особи діють у межах своєї звичайної діяльності.

7. Той факт, що компанія, яка є резидентом Договірної Держави, контролює чи контролюється компанією, що є резидентом другої Договірної Держави, або яка здійснює підприємницьку діяльність у цій Другій Державі (або через постійне представництво або будь-яким іншим чином), сам по собі не перетворює одну з цих компаній у постійне представництво другої компанії.

1. Доходи, що одержуються резидентом Договірної Держави від нерухомого майна (включаючи доход від сільського або лісового господарства), яке розташоване в другій Договірній Державі, можуть оподатковуватись у цій Державі.

2. Термін "нерухоме майно" повинен мати те значення, яке він має у законодавстві Договірної Держави, в якій розташоване це майно. Цей термін повинен у будь-якому разі включати майно, допоміжне щодо нерухомого майна, худобу і обладнання, використовувані в сільському і лісовому господарстві, права, до яких застосовуються положення загального права щодо земельної власності, узуфрукт нерухомого майна і права на перемінні або фіксовані платежі, що сплачуються як компенсація за розробку або право на розробку мінеральних запасів, джерел та інших природних ресурсів. Морські, річкові, повітряні судна або дорожні транспортні засоби не вважаються нерухомим майном.

3. Положення пункту 1 цієї статті застосовуються також до доходів, одержуваних від прямого використання, здавання, в оренду або використання нерухомого майна у будь-якій іншій формі.

4. Положення пунктів 1 і 3 цієї статті застосовуються також до доходів від нерухомого майна підприємств, а також до доходів від нерухомого майна, використовуваного для здійснення незалежних особистих послуг.

1. Прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується лише у цій Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює або не здійснювало підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване там постійне представництво. Якщо підприємство здійснює або здійснювало підприємницьку діяльність таким чином, прибуток підприємства оподатковується в другій Державі, але тільки в тій частині, яка стосується:

а) такого постійного представництва;

б) продажу цим підприємством у цій другій Договірній Державі товарів чи виробів, які збігаються або схожі з товарами або виробами, які продаються через постійне представництво; або

в) іншої підприємницької діяльності, здійснюваної цим же підприємством у цій другій Договірній Державі, яка за своїм характером збігається або схожа з підприємницькою діяльністю, що здійснюється через таке постійне представництво.

2. З урахуванням положень пункту 3 цієї статті, якщо підприємство Договірної Держави здійснює або здійснювало підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване там постійне представництво, то в кожній Договірній Державі такому постійному представництву зараховується прибуток, який воно могло б одержати, якби було окремим і самостійним підприємством, зайнятим такою ж або аналогічною діяльністю за таких же або аналогічних умов і діяло цілком незалежно від підприємства, постійним представництвом якого воно є.

3. У визначенні прибутку постійного представництва допускається віднімання витрат, понесених для цілей постійного представництва, включаючи раціональний розподіл управлінських і загальних адміністративних витрат, понесених для цілей підприємства в цілому як у Договірній Державі, де розташоване постійне представництво, так і за її межами. У будь-якому випадку такі витрати не повинні включати будь-які суми, що сплачуються (інакше ніж покриття витрат, що дійсно мали місце) постійним представництвом головному підрозділу підприємства або його іншому підрозділу як роялті, гонорар або інші подібні платежі за користування патентами або іншими правами, або як комісійні за надані особливі послуги чи управління, чи, включаючи банківські підприємства, як проценти за позичку, надану підприємством постійному представництву.

4. Якщо у Договірній Державі визначення прибутку, що стосується постійного представництва на підставі пропорційного розподілу загальної суми прибутку підприємства його різним підрозділам, є звичайною практикою, ніщо в пункті 2 цієї статті не перешкоджає Договірній Державі визначати оподатковуваний прибуток шляхом такого розподілу, як це звичайно прийнято; обраний спосіб розподілу повинен давати результати, що відповідають принципам, які містяться у цій статті.

5. Якщо інформація, що перебуває у розпорядженні компетентного органу однієї з Договірних Держав, або інформація, яка може бути легко отримана відповідно до пунктів 3 і 4 цієї статті, не є достатньою для визначення прибутку або витрат постійного представництва, прибуток може бути розрахований відповідно до податкового законодавства цієї Договірної Держави.

6. Жодний прибуток не відноситься до постійного представництва на підставі звичайної закупівлі постійним представництвом товарів або виробів для підприємства.

7. Для цілей попередніх пунктів цієї статті прибуток, що відноситься до постійного представництва, визначається щорічно одним і тим же методом, якщо тільки не буде достатньої і вагомої причини для його зміни.

8. Якщо прибуток включає види доходів, які розглядаються окремо в інших статтях цієї Конвенції, положення цих статей не зачіпаються положеннями цієї статті.

1. Прибуток, одержаний резидентом Договірної Держави від експлуатації морських, річкових, повітряних суден або дорожніх транспортних засобів у міжнародних перевезеннях, оподатковується тільки у цій Державі.

2. Для цілей цієї статті прибуток від експлуатації морських, річкових, повітряних суден або дорожніх транспортних засобів у міжнародних перевезеннях включає:

а) доход від здавання в оренду порожніх морських, річкових, повітряних суден або дорожніх транспортних засобів;

б) прибуток від використання, утримання або здавання в оренду контейнерів (включаючи трейлери і супутнє устаткування для транспортування контейнерів), що використовуються для перевезення товарів чи виробів,

де така оренда або таке використання, утримання або оренда, залежно від випадку, є побічними стосовно експлуатації морського, річкового, повітряного судна або дорожнього транспортного засобу у міжнародних перевезеннях.

3. Якщо прибуток, відповідно до пункту 1 цієї статті, одержує резидент Договірної Держави від участі у пулі, спільному підприємстві або міжнародному транспортному агентстві, прибуток, що відноситься до такого резидента, буде оподатковуватись тільки в Договірній Державі, резидентом якої він є.

1. У разі, коли

а) підприємство Договірної Держави прямо або посередньо бере участь у керівництві, контролі або капіталі підприємства другої Договірної держави, або

б) одні й ті ж особи прямо або посередньо беруть участь у керівництві, контролі або капіталі підприємства однієї Договірної Держави і підприємства другої Договірної Держави,

і в кожному випадку між двома підприємствами в їх комерційних і фінансових взаємовідносинах створюються або встановлюються умови, відмінні від тих, які мали б місце між двома незалежними підприємствами, тоді будь-який прибуток, який міг би бути нарахований одному з них, але з причин наявності цих умов не був йому нарахований, може бути включений до прибутку цього підприємства і відповідно оподаткований.

2. У разі, коли одна Договірна Держава включає в доходи підприємства цієї Держави - і відповідно оподатковує - прибутки, по яких підприємство другої Договірної Держави було оподатковане у цій другій Державі, і прибутки, таким чином включені, є прибутками, які були б нараховані підприємству першої згаданої Держави, якби умови взаємовідносин між двома підприємствами були б умовами, які існують між незалежними підприємствами, тоді ця друга Держава може зробити відповідні коректировки до суми податку, що стягується з цих прибутків, при визначенні такої коректировки повинні бути розглянуті інші положення цієї Конвенції, а компетентні органи Договірних Держав можуть проконсультуватися один з одним при необхідності.

1. Дивіденди, що сплачуються компанією, яка є резидентом Договірної Держави, резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.

2. Однак такі дивіденди можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач є фактичним власником дивідендів, податок, що стягується, не повинен перевищувати:

а) 5 відсотків валової суми дивідендів, якщо право на дивіденди фактично має компанія, і ця компанія володіє щонайменше 25 відсотками капіталу компанії, що сплачує дивіденди;

б) 15 відсотків валової суми дивідендів у всіх інших випадках.

Цей пункт не стосується оподаткування компанії щодо прибутку, з якого сплачуються дивіденди.

3. Термін "дивіденди" при використанні у цій статті означає доход від акцій або інших прав, які не є борговими вимогами, що дають право на участь у прибутках, а також доход від інших корпоративних прав, який підлягає такому ж оподаткуванню, як доходи від акцій відповідно до податкового законодавства Держави, резидентом якої є компанія, що розподіляє прибуток.

4. Положення пунктів 1 і 2 цієї статті не застосовуються, якщо особа, що фактично має право на дивіденди, яка є резидентом однієї Договірної Держави, здійснює комерційну діяльність у другій Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди через розташоване в ній постійне представництво, або надає у цій другій Договірній Державі незалежні особисті послуги з розташованої в ній постійної бази, і холдінг, стосовно якого сплачуються дивіденди, дійсно відноситься до такого постійного представництва або постійної бази. У такому випадку застосовуються положення статті 7 або статті 14 залежно від обставин.

5. У разі, коли компанія, яка є резидентом однієї Договірної Держави, одержує прибуток або доходи з другої Договірної Держави, ця друга Держава може повністю звільнити від податків дивіденди, що сплачуються цією компанією, за винятком, якщо ці дивіденди сплачуються резиденту цієї другої Держави, або якщо холдінг, стосовно якого сплачуються дивіденди, дійсно відноситься до постійного представництва або постійної бази, розташованих у цій другій Державі.

6. Ніщо у цій Конвенції не може тлумачитись як таке, що перешкоджає Договірній Державі оподатковувати чистий прибуток підприємства другої Договірної Держави, що відноситься до постійного представництва у першій згаданій Державі, податком у доповнені до податку, який нараховується на прибуток підприємства цієї Держави, за умови, що цей додатковий податок не перевищить 5 відсотків суми такого чистого прибутку. Для цілей цього пункту чистий прибуток визначається за принципами, викладеними у статті 7 цієї Конвенції, після вирахування з нього:

а) усіх податків (інших, ніж додатковий податок), що стягуються у Договірній Державі, у якій розташоване постійне представництво; і

б) суми, рівної 50 відсоткам чистого прибутку, що залишилась після вирахування згаданих у пункті а) податків.

Із введенням Україною подібного податку положення пункту б) цього пункту застосовуватись не буде.

1. Проценти, що виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі, якщо такий має фактичне право на ці проценти.

2. Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується, не повинен перевищувати 10 відсотків від валової суми процентів. Компетентні органи Договірних Держав за взаємною згодою встановлюють спосіб застосування такого обмеження.