Дата підписання: 23.05.1995

Дата ратифікації: 22.11.1995

Дата набуття чинності: 12.07.1996

Україна та Латвійська Республіка, які надалі іменуються - Договірні Сторони, надаючи важливе значення розвиткові співробітництва в галузі надання правової допомоги у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах, домовились про нижченаведене:

1. Громадяни однієї Договірної Сторони користуються на території другої Договірної Сторони стосовно своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і громадяни цієї Договірної Сторони.

Це відноситься також і до юридичних осіб, які створені відповідно до законодавства однієї з Договірних Сторін.

2. Громадяни однієї Договірної Сторони мають право вільно звертатись до судів, прокуратури, установ нотаріату (які надалі іменуються "установи юстиції") та до інших установ другої Договірної Сторони, до компетенції яких відносяться цивільні (в тому числі трудові, житлові), сімейні та кримінальні справи, можуть виступати в них, порушувати клопотання, подавати позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, як і власні громадяни.

1. Установи юстиції Договірних Сторін надають взаємно правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах відповідно до положень даного Договору.

2. Установи юстиції надають правову допомогу й іншим установам, до компетенції яких відносяться справи, вказані в пункті 1 цієї статті.

3. Інші установи, до компетенції яких відносяться справи, вказані в пункті 1 цієї статті, надсилають клопотання про правову допомогу через установи юстиції.

Правова допомога охоплює виконання процесуальних дій, що передбачені законодавством запитуваної Договірної Сторони, зокрема, допит сторін, потерпілих, обвинувачених та підсудних, свідків, експертів, проведення експертиз, обшуку (судового огляду), вилучення та передачу речових доказів, порушення або перейняття кримінального переслідування та видачу осіб, які скоїли злочини, визнання та виконання судових рішень, вручення та пересилання документів, надання за клопотанням другої Договірної Сторони відомостей про судимість обвинувачених.

При наданні правової допомоги установи Договірних Сторін зносяться одна з одною через Міністерство юстиції та Генеральну Прокуратуру України і Міністерство юстиції та Генеральну Прокуратуру Латвійської Республіки, якщо даним Договором не передбачено інше.

1. Клопотання про надання правової допомоги та документи, які до нього додаються, складаються державною мовою запитуючої установи. Клопотання скріплюється гербовою печаткою запитуючої установи та засвідчується підписом її керівника (компетентної особи).

2. До клопотання про надання правової допомоги та документів, які до нього додаються, повинен бути прикладений переклад на державну мову виконавця клопотання або російську мову. Переклад засвідчується офіційним перекладачем чи нотаріусом, або посадовою особою запитуючої установи, або дипломатичним представництвом чи консульською установою запитуючої Договірної Сторони.

3. При виконанні клопотання про надання правової допомоги документи складаються державною мовою виконавця клопотання та відсилаються разом з перекладом на державну мову запитуючої установи або російську мову. Переклад засвідчується офіційним перекладачем чи нотаріусом, або посадовою особою запитуваної установи, або дипломатичним представництвом чи консульською установою запитуваної Договірної Сторони.

Документи, які надсилаються установами юстиції та іншими установами в порядку надання правової допомоги, повинні бути засвідчені підписом компетентної особи та скріплені гербовою печаткою.

В клопотанні про надання правової допомоги повинно бути вказано:

1) найменування запитуючої установи;

2) найменування запитуваної установи;

3) найменування справи, у якій запитується правова допомога;

4) імена, якщо є, по батькові та прізвища осіб, відносно яких направляється клопотання, їх громадянство, заняття та постійне місце проживання чи місцеперебування, а для юридичних осіб - найменування та місцезнаходження;

5) прізвища та адреси їх уповноважених;

6) зміст доручення, а в кримінальних справах також опис фактичних обставин скоєного злочину та його юридична кваліфікація.

1. При виконанні клопотання про надання правової допомоги установа юстиції, до якої звернене клопотання, застосовує законодавство своєї держави. Однак на прохання установи, від якої виходить клопотання, вона може застосовувати процесуальні норми Договірної Сторони, від якої виходить клопотання, оскільки вони не суперечать законодавству її держави.

2. Якщо установа юстиції, до якої звернене клопотання, не компетентна його виконати, вона пересилає клопотання компетентній установі юстиції та сповіщає про це установу, від якої виходить клопотання.

3. У випадку відповідного клопотання установа юстиції, до якої звернене клопотання, сповіщає установу, від якої виходить клопотання, про час та місце виконання клопотання.

4. Після виконання клопотання установа юстиції, до якої воно звернено, направляє документи установі, від якої виходить клопотання; в тому випадку, якщо правова допомога не могла бути надана, запитувана установа юстиції повертає клопотання та повідомляє про обставини, які перешкоджають його виконанню.

5. Правова допомога не надається, якщо її надання може спричинити шкоду суверенітету чи безпеці або протирічить основним принципам законодавства запитуваної Договірної Сторони.

1. Запитувана установа здійснює вручення документів відповідно до правил, які діють в її державі, якщо документи, що підлягають врученню, складені на її мові або забезпечені засвідченим перекладом. У тому випадку, коли документи складені не на мові запитуваної Договірної Сторони або не забезпечені перекладом, вони вручаються одержувачу, якщо він згоден добровільно їх прийняти.

2. У клопотанні про вручення повинні бути вказані точна адреса одержувача та найменування документа, який підлягає врученню. Якщо вказана в клопотанні адреса виявилася неповною, запитувана установа згідно з законодавством своєї держави вживає заходи для встановлення точної адреси.

Підтвердження вручення документів оформлюється відповідно до правил, які діють на території запитуваної Договірної Сторони. У підтвердженні повинні бути вказані час та місце вручення, а також особа, якій вручено документ.

Договірні Сторони мають право вручати документи та допитувати власних громадян через свої дипломатичні представництва або консульські установи. При цьому не можуть застосовуватись заходи примусового характеру.

1. Якщо під час попереднього розслідування або судового розгляду на території однієї Договірної Сторони виникне необхідність в особистій явці свідків, потерпілих, цивільних позивачів та відповідачів, їх представників або експертів, які знаходяться на території другої Договірної Сторони, то слід звернутися до відповідного органу цієї Договірної Сторони з клопотанням про вручення повістки.

2. Повістка не повинна містити санкцій на випадок неявки викликаного.

3. Особи, вказані в пункті 1 цієї статті, які незалежно від їх громадянства добровільно з'явились за викликом до відповідної установи другої Договірної Сторони, не можуть на території цієї Договірної Сторони бути притягненими до кримінальної або адміністративної відповідальності, взятими під варту або бути покараними у зв'язку з будь-яким діянням, скоєним до перетинання державного кордону. Такі особи не можуть бути притягнутими до кримінальної або адміністративної відповідальності, взятими під варту або бути покараними у зв'язку з їх свідченнями або висновками як експертів, або у зв'язку з діянням, що є предметом розгляду.

4. Цим привілеєм не користуються особи, вказані в пункті 1 цієї статті, якщо вони протягом 15 днів з моменту повідомлення про те, що їх присутність не є необхідною, не залишать територію запитуючої Договірної Сторони. У цей строк не зараховується час, протягом якого ці особи не могли залишити територію запитуючої Договірної Сторони за незалежних від них обставин.

5. Потерпілі, свідки та експерти, які з'явились за викликом на територію другої Договірної Сторони, мають право на відшкодування витрат установою, яка їх викликала, пов'язаних з проїздом та перебуванням за кордоном, а також на відшкодування неотриманої плати за дні відриву від роботи; експерти, крім того, мають право на винагороду за проведення експертизи. У виклику повинно бути вказано на які види виплат мають право викликані особи; за їх клопотанням Договірна Сторона, від якої надійшов виклик, сплачує аванс на покриття відповідних витрат.

1. Документи, що були на території однієї з Договірних Сторін складені або засвідчені офіційною особою (нотаріусом, офіційним перекладачем, експертом тощо) в межах компетенції та за встановленою формою і засвідчені печаткою, приймаються на території другої Договірної Сторони без будь-якого іншого засвідчення.

2. Документи, що на території однієї Договірної Сторони розглядаються як офіційні, користуються і на території другої Договірної Сторони доказовою силою офіційних документів.

1. Договірні Сторони самі несуть всі витрати, які виникли при наданні правової допомоги на їх території, за винятком витрат, пов'язаних з проведенням експертиз.

2. Установа юстиції, до якої звернене клопотання, сповістить установу, від якої виходить клопотання, про суму витрат. Якщо установа, від якої виходить клопотання, стягне ці витрати з особи, зобов'язаної їх відшкодувати, то стягнені суми надходять на користь Договірної Сторони, яка їх стягнула.

Міністерство юстиції та Генеральна Прокуратура України і Міністерство юстиції та Генеральна прокуратура Латвійської Республіки надають один одному на прохання інформацію про чинне або про те, що було раніше чинне в їх державах законодавство та щодо питань його застосування установами юстиції.

Громадянам однієї Договірної Сторони у судах та інших установах другої Договірної Сторони надається юридична допомога та забезпечується судочинство на тих самих підставах та з тими самими привілеями, як і громадянам цієї Договірної Сторони.

1. Компетентні установи Договірних Сторін пересилають одна одній виписки з книг запису актів громадянського стану, які стосуються громадян другої Договірної Сторони. Пересилаються виписки безплатно та відразу після запису.

2. Пункт перший цієї статті застосовується також у випадках, якщо до записів актів громадянського стану внесені зміни та виправлення. В такому випадку пересилаються виписки з книг запису актів громадянського стану зі змінами.

3. Органи реєстрації актів громадянського стану однієї Договірної Сторони безпосередньо пересилають на прохання установи юстиції другої Договірної Сторони також інші виписки з книг запису актів громадянського стану для службового користування.

4. Клопотання громадян однієї Договірної Сторони про висилку свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану можна пересилати безпосередньо відповідному органу реєстрації актів громадянського стану другої Договірної Сторони. Ці документи заявник отримує при посередництві дипломатичного представництва або консульської установи тієї Договірної Сторони, орган якої видав ці документи.

5. Документи, які вказані в пунктах 1-3 цієї статті, пересилаються без перекладів та безплатно.

6. Договірні Сторони пересилають одна одній копії судових рішень, що набули чинності, які стосуються громадянського стану громадян другої Договірної Сторони.

7. Прохання громадян однієї Договірної Сторони про видачу або пересилку документів про освіту, трудовий стаж як особистих або матеріальних правах та інтересах пересилаються безпосередньо компетентній установі другої Договірної Сторони. Якщо документи пересилаються громадянам через дипломатичні представництва або консульські установи тієї Договірної Сторони, на території якої компетентна установа видала ці документи, дипломатичне представництво або консульська установа під час видачі громадянам документів стягують плату за їх оформлення.

Громадяни однієї Договірної Сторони на території другої Договірної Сторони звільняються від сплати судових витрат на тих самих підставах та в тому ж обсязі, що і громадяни даної Договірної Сторони.

1. Документ про особистий, сімейний та майновий стан, необхідний для одержання дозволу на звільнення від сплати судових витрат, видається компетентною установою Договірної Сторони, на території якої заявник має місце проживання чи місцеперебування.

2. Якщо заявник не має місця проживання чи місцеперебування на території Договірних Сторін, то достатньо документа, виданого або засвідченого дипломатичним представництвом або консульською установою його держави.

3. Суд, який виносить рішення щодо клопотання про звільнення від сплати судових витрат, може запитати установу, яка видала документ, про додаткові відомості.

1. Якщо даний Договір не встановлює іншого, суди кожної з Договірних Сторін компетентні розглядати цивільні, сімейні та трудові справи, якщо відповідач має на її території місце проживання. За позовами до юридичних осіб суди компетентні, якщо на території даної Договірної Сторони знаходиться орган управління, представництво або філія юридичної особи.

2. За позовами про право власності та інші речові права на нерухоме майно виключно компетентні суди Договірної Сторони, на території якої знаходиться майно.

3. Суди Договірних Сторін розглядають справи і в інших випадках, якщо про це є письмова угода сторін. При наявності такої угоди суд припиняє провадження по справі за заявою відповідача, якщо така заява зроблена до наведення заперечень по суті позову. Виключна компетенція судів не може бути змінена угодою сторін.

4. У випадку порушення провадження у справі між тими ж сторонами, про той же предмет і на тих же підставах у судах обох Договірних Сторін, компетентних відповідно до даного Договору, суд, який порушив справу пізніше, припиняє провадження.

1. Правоздатність та дієздатність фізичної особи визначається законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

2. Правоздатність юридичної особи визначається за законом Договірної Сторони, на території якої вона заснована.

1. При обмеженні дієздатності особи чи визнанні її недієздатною застосовується законодавство та компетентні установи Договірної Сторони, громадянином якої є дана особа.

2. Якщо установа однієї з Договірних Сторін встановить, що є підстави для обмеження дієздатності або визнання недієздатним громадянина другої Договірної Сторони, місце проживання або місцеперебування якого знаходиться на території цієї Договірної Сторони, то вона сповіщає про це відповідну установу другої Договірної Сторони. Якщо установа, яку повідомлено таким чином, заявить, що вона надає право виконати подальші дії установі місця проживання чи місцеперебування даної особи, або не висловиться у тримісячний термін, то установа місця проживання або місцеперебування цієї особи може розглядати справу по обмеженню дієздатності або визнанню її недієздатною відповідно до законодавства своєї держави, якщо підстави для цього передбачаються також законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дана особа. Рішення про обмеження в дієздатності або визнання недієздатним повинно бути направлене відповідній установі другої Договірної Сторони.

3. Положення пунктів 1 та 2 цієї статті застосовуються також при скасуванні обмеження дієздатності громадянина або поновленні громадянина в дієздатності.

4. У невідкладних випадках установа місця проживання або місцеперебування особи, відносно якої поставлене питання про обмеження в дієздатності або визнання її недієздатною, яка є громадянином другої Договірної Сторони, може сама вжити заходів, необхідних для захисту цієї особи або її майна. Рішення, прийняті у зв'язку з цими заходами, слід направити відповідній установі Договірної Сторони, громадянином якої є дана особа; ці рішення підлягають скасуванню, якщо установою цієї Договірної Сторони буде постановлено інше.

1. У справах про визнання громадянина безвісно відсутнім, оголошення його померлим або про встановлення факту його смерті компетентні установи тієї Договірної Сторони, громадянином якої була особа у той час, коли вона за останніми відомостями була живою.

2. Установи однією Договірної Сторони можуть визнати громадянина другої Договірної Сторони безвісно відсутнім або оголосити його померлим, а також встановити факт його смерті за клопотанням осіб, що проживають на її території, якщо їх права та інтереси ґрунтуються на законодавстві цієї Договірної Сторони.

3. У випадках, які передбачені пунктами 1 та 2 цієї статті установи Договірної Сторони застосовують законодавство своєї держави.

4. Положення пунктів 1-3 застосовуються також у випадку явки громадянина, якого було визнано рішенням суду безвісно відсутнім або оголошено померлим.

1. Умови шлюбу визначаються для кожної особи, яка укладає шлюб, законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа. Крім того, повинні бути дотриманні вимоги законодавства Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб, відносно перешкод укладення шлюбу.

2. Форма укладення шлюбу визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб.

1. Особисті та майнові правовідносини подружжя визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої вони спільно проживають.

2. Якщо один з подружжя проживає на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території другої Договірної Сторони, і при цьому обидва мають одне й те саме громадянство, то особисті правовідносини визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, громадянами якої вони є.

3. Якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - другої Договірної Сторони, і один з них проживає на території однієї, а другий - на території другої Договірної Сторони, тоді їх особисті та майнові правовідносини визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мали останнє спільне місце проживання.

4. Якщо особи, що вказані в пункті 3 цієї статті, не мали спільного місця проживання на території Договірних Сторін, застосовується законодавство Договірної Сторони, установа якої розглядає справу.

5. До правовідносин подружжя, які стосуються нерухомого майна, застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої знаходиться майно.

1. У справах про розірвання шлюбу застосовується законодавство Договірної Сторони, громадянами якої подружжя було в момент подачі заяви. Якщо подружжя має місце проживання на території другої Договірної Сторони, компетентні також установи цієї Договірної Сторони.

2. Якщо на момент подання заяви про розірвання шлюбу один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - другої Договірної Сторони, і один з них проживає на території однієї, а другий - на території другої Договірної Сторони, застосовується законодавство Договірної Сторони, установа якої розглядає справу.

3. У справах про визнання шлюбу недійсним застосовується законодавство Договірної Сторони, яке відповідно до статті 24 даного Договору застосовувалось при укладенні шлюбу. При цьому компетенція суду визначається на підставі відповідно пунктів 1 та 2 цієї статті.

1. Справи про встановлення та оспорювання батьківства, про встановлення народження дитини від даного шлюбу вирішуються відповідно до законодавства Договірної Сторони, громадянином якої є дитина за народженням.

2. Правовідносини між батьками та дітьми визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання.

3. Якщо місце проживання будь-кого з батьків та дітей знаходиться на території другої Договірної Сторони, то правовідносини між ними визначаються законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є дитина.

4. Правовідносини між позашлюбною дитиною та його матір'ю та батьком визначаються законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є дитина.

5. Для винесення рішень щодо правовідносин, вказаних у пунктах 1-4 цієї статті, компетентні суди Договірної Сторони, законодавство якої застосовується у цих випадках.

6. Якщо позивач та відповідач проживає на території однієї Договірної Сторони, компетентні також суди цієї Договірної Сторони з дотриманням положень пунктів 1 та 4 цієї статті.

1. При усиновленні застосовується законодавство Договірної Сторони, громадянином якої є усиновитель. Якщо усиновитель має постійне місце проживання на території другої Договірної Сторони, застосовується також законодавство цієї Договірної Сторони.

2. Якщо дитина усиновлюється подружжям, один з яких є громадянином однієї, а інший - громадянином другої Договірної Сторони, то усиновлення повинно відповідати вимогам законодавства, що діє на території обох Договірних Сторін.

3. Якщо дитина є громадянином однієї Договірної Сторони, а усиновитель - громадянином другої Договірної Сторони, то при усиновленні чи його скасуванні належить отримати згоду дитини, якщо це вимагається за законом Договірної Сторони, громадянином якої вона є, його законного представника та компетентної установи цієї Договірної Сторони з додержанням обмежень, передбачених законодавством Договірних Сторін.

4. Якщо подружжя має спільне місце проживання на території однієї з Договірних Сторін, застосовується законодавство цієї Договірної Сторони.

5. Вищезгадане застосовується і при скасуванні усиновлення.

6. У справах про усиновлення або його скасування компетентні установи тієї Договірної Сторони, громадянином якої є усиновитель на момент подачі заяви. Якщо дитина є громадянином однієї Договірної Сторони, а місце проживання її та усиновителя - на території другої Договірної Сторони, компетентні установи цієї Договірної Сторони.

7. Виносити рішення про усиновлення компетентна установа Договірної Сторони, громадянином якої є усиновитель або на території якої він має постійне місце проживання.

8. У випадку, передбаченому пунктом 2 статті 31, компетентна установа Договірної Сторони, на території якої подружжя має або мало останнє спільне місце проживання чи місцеперебування.

9. Положення пунктів 7 та 8 застосовуються відповідно при скасуванні усиновлення чи визнанні його недійсним.

1. У справах, що стосуються стягнення коштів на утримання у сімейних справах, застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої проживає стягувач.

2. У справах про стягнення коштів на утримання в сімейних справах компетентні суди тієї Договірної Сторони, на території якої проживає стягувач.

1. У справах про опіку та піклування над громадянами Договірних Сторін, оскільки Договір не передбачає інше, компетентна установа опіки та піклування Договірної Сторони, громадянином якої є особа, яка потребує опіки або піклування. При цьому застосовується законодавство цієї Договірної Сторони.

2. Правовідносини між опікуном або піклувальником та особою, що знаходиться під опікою або піклуванням, визначаються законодавством Договірної Сторони, установа опіки та піклування якої призначила опікуна або піклувальника.

3. Якщо заходи щодо опіки або піклування необхідні в інтересах особи, що знаходиться під опікою або піклуванням, місце проживання чи місцеперебування або майно якої знаходиться на території другої Договірної Сторони, то установа опіки та піклування цієї Договірної Сторони негайно повинна сповістити компетентну, згідно з пунктом 1 статті 30, установу опіки та піклування Договірної Сторони.

4. У невідкладних випадках установа опіки та піклування другої Договірної Сторони може сама вжити необхідні заходи, але вона повинна негайно сповістити про попередньо вжиті заходи компетентну, згідно з пунктом 1 статті 30, установу опіки та піклування. Застосовані заходи залишаються чинними, поки ця установа не винесе іншого рішення.

5. Компетентна, згідно з пунктом 1 статті 30, установа опіки та піклування може передати опіку або піклування відповідним установам другої Договірної Сторони, якщо місце проживання чи місцеперебування або майно особи, що знаходиться під опікою або піклуванням, знаходиться у цій державі. Передача дійсна лише в тому випадку, якщо запитувана установа дасть згоду прийняти опіку або піклування та сповістить про це запитуючу установу.

6. Установа, що, згідно з пунктом 5 цієї статті, прийняла опіку або піклування, здійснює їх відповідно до законодавства своєї держави. Вона не має права, проте, виносити рішення з питань, що стосуються особистого статусу особи, яка знаходиться під опікою або піклуванням, але може дати дозвіл на укладення шлюбу, необхідний за законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

1. Право власності на нерухоме майно визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться нерухоме майно.

2. Право власності на транспортні засоби, що підлягають внесенню до державних реєстрів, визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться установа, що здійснила реєстрацію транспортного засобу.

3. Виникнення та припинення права власності або іншого речового права на майно визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої майно знаходилось на момент, коли мала місце дія чи інша обставина, яка стала підставою виникнення або припинення такого права. Виникнення та припинення права власності або іншого речового права на майно, що є предметом угоди, визначається законодавством місця здійснення угоди, якщо інше не передбачено угодою сторін.

1. Договірні відносини визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої був укладений договір, якщо учасники цього договору не підкоряються обраному законодавству.

2. У справах, що згадані в пункті 1 цієї статті, компетентний суд тієї Договірної Сторони, на території якої відповідач має місце проживання або місцезнаходження. А також, компетентний суд тієї Договірної Сторони, на території якої позивач має місце проживання або місцезнаходження, якщо на цій території знаходиться предмет спору або майно позивача.

1. Форма угоди визначається законодавством місця її здійснення.

2. Форма угоди з приводу нерухомого майна та прав на нього визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться майно.

1. Зобов'язання про відшкодування шкоди крім тих, що випливають з договорів та інших правомірних дій, визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги щодо відшкодування шкоди.