Україна та Турецька Республіка, які надалі іменуються Договірні Сторони,

сповнені бажання й надалі розвивати дружні стосунки та надавати взаємну допомогу в цивільних справах на основі принципів національного суверенітету, рівності прав та невтручання у внутрішні справи;

вирішили укласти Угоду про правову допомогу та співробітництво в цивільних справах та домовились про таке:

1. Громадяни Договірних Сторін мають право на рівний правовий захист на території другої Договірної Сторони щодо своїх прав та інтересів в цивільних справах так як би вони були громадянами другої Договірної Сторони.

2. Громадяни однієї Договірної Сторони на території другої Договірної Сторони мають право на вільний доступ до суду та інших компетентних органів для подання позовів та захисту своїх прав та інтересів щодо цивільних справ на тих самих умовах, як і громадяни другої Договірної Сторони.

3. До юридичних осіб, місце діяльності яких є на території однієї з Договірних Сторін і які були створені згідно з законом цієї Договірної Сторони, також застосовуються положення цієї Угоди.

1. Договірні Сторони призначають центральні органи для надання правової допомоги одна одній згідно з цією Угодою.

2. Центральним органом з боку Республіки Туреччина є Міністерство юстиції Республіки Туреччина, з боку України - Міністерство юстиції України.

3. Компетентні органи Договірних Сторін зносяться через їхні центральні органи з метою виконання цієї Угоди.

Прохання про здійснення правової допомоги та додатки до нього складаються мовою запитуючої Договірної Сторони, до них також додаються завірені копії перекладу на мову другої Договірної Сторони або на англійську мову.

Міністерства юстиції Договірних Сторін на запит на взаємній основі надають одне одному інформацію про своє законодавство та практику в країні щодо правових проблем, які складають предмет цієї Угоди.

Правова допомога включає виконання судових процесуальних дій, передбачених законодавством Договірних Сторін, зокрема опитування сторін, свідків, експертів, здійснення експертизи, судового огляду, вручення та передачу документів, та інших правових дій, якщо це не суперечить законодавству запитуваної Договірної Сторони.

1. Запит про правову допомогу має включати:

a) назви запитуючих та запитуваних органів;

b) природу процесуальних дій, необхідних для доказу, надаючи всю необхідну інформацію тощо;

c) імена, постійні адреси (місце проживання або місцеперебування); громадянство та вид діяльності сторін в процесуальних діях, та їх представників, якщо такі є;

d) інформацію, необхідну для предмета та виконання запиту.

2. Запит про правову допомогу та супровідні документи мають бути підписані та скріплені офіційною печаткою запитуючого органу.

3. Якщо запитуваний орган вважає, що документи не відповідають пункту 1 цієї статті, запитуваний орган, у залежності від ситуації, або просить запитуючий орган доповнити клопотання, або негайно повертає його запитуючому органу.

1. Запитуваний орган застосовує положення законодавства своєї держави для виконання запиту. Однак він може, на вимогу запитуючого органу, додержуватися процедури, встановленої законодавством запитуючої Договірної Сторони, якщо це не суперечить внутрішньому законодавству.

2. Якщо орган запитуваної Договірної Сторони, до якого було надіслано запит, не є компетентним для його виконання, то такий орган повертає запит Центральному Органу запитуваної Договірної Сторони, і цей Центральний Орган надсилає запит компетентному органу.

Якщо запит передається не через Центральні органи Договірних Сторін, то орган, якому було надіслано запит, передає запит Центральному Органу, який без затримки повертає запит Центральному Органу запитуючої Договірної Сторони та інформує останню, що запит не було виконано за таких причин.

3. Центральний Орган запитуваної Договірної Сторони надсилає документи, що становлять виконання запиту, до Центрального Органу запитуючої Договірної Сторони. На кожному етапі розгляду справи у випадку якщо клопотання повністю або частково не виконано запитуючий орган буде негайно проінформовано по тих же каналах.

1. Запит про вручення документів має містити повну адресу отримувача та документи, які потрібно вручити.

2. Якщо документ не може бути вручений за адресою, зазначеною в запиті про вручення, то запитуваний орган вдається до необхідних заходів щодо встановлення дійсної адреси. Якщо дійсну адресу встановити неможливо, то запитувана Договірна Сторона інформує про це запитуючу Договірну Сторону та повертає документи останній.

3. Підтвердження вручення документів оформляється відповідно до вимог законодавства запитуваної Договірної Сторони.

У підтвердженні повинні бути зазначені дата й місце вручення, а також ім'я особи, яка отримала документ.

Кожна Договірна Сторона несе всі витрати, що виникають на її території при виконанні запиту, і не вимагатиме за це відшкодування.

Правова допомога не надається, якщо вважається, що виконання запиту порушуватиме суверенітет, безпеку та громадський порядок запитуваної Договірної Сторони. Однак про причини відмови має бути повідомлено другій Договірній Стороні в письмовій формі.

1. Якщо під час судового розгляду справи на території однієї Договірної Сторони виникне потреба в особистій явці свідка або експерта, які проживають на території другої Договірної Сторони, то слід звернутися до центральних органів цієї Договірної Сторони з запитом про виклик.

2. Виклик не може містити санкцій на випадок неявки викликаного.

3. Особа, яка є громадянином Договірної Сторони і яка викликається до суду іншої Договірної Сторони в якості свідка чи експерта під час судового розгляду в цій Договірній Стороні, не може бути притягнута до відповідальності чи бути об'єктом будь-яких обмежень щодо його особистої свободи на території цієї Договірної Сторони у зв'язку з будь-яким діянням, скоєним ним до перетинання її державного кордону.

4. Цією гарантією не користується свідок чи експерт, якщо він/вона протягом 15 днів з моменту повідомлення судом, який викликав його/її в якості свідка, про те, що його/її присутність не є обов'язковою, не залишить територію запитуючої Договірної Сторони. У цей строк не зараховується час, протягом якого свідок чи експерт не міг залишити територію запитуючої Договірної Сторони за незалежних від нього обставин.

5. Запитуючий орган має повідомити свідка чи експерта, що витрати на проїзд, витрати на перебування та оплата експертизи відшкодовуються на умовах, передбачених законодавством запитуючої Договірної Сторони. На вимогу такої особи запитуючий орган виплачує аванс за витрати на проїзд та перебування.

На запит судів чи інших компетентних органів однієї з Договірних Сторін, друга Договірна Сторона передає копії документів про особистий стан, інші документи, пов'язані з особистим статусом чи інтересами громадян запитуючої сторони, без перекладу та оплати.

1. Документи, які були складені, видані чи засвідчені та скріплені офіційною печаткою на території однієї з Договірних Сторін, або їх засвідчені копії не підлягають легалізації на території іншої Договірної Сторони.

2. Документи, видані офіційними органами Договірних Сторін, мають таку саму доказову силу й на території другої Договірної Сторони.

1. Від громадян, які проживають на території Договірних Сторін, не вимагатиметься давати заставу (judicatum solvi) лише на тій підставі, що вони іноземці й не мають постійного місця проживання чи місця перебування на території другої Договірної Сторони, на території якої розглядається справа від громадян і які є позивачами чи сторонами, які виступають відповідачами чи зацікавленими особами перед судами Договірних Сторін.

2. Положення пункту 1 цієї статті застосовуються також до юридичних осіб.

1. Громадяни будь-якої з Договірних Сторін мають право користуватися пільгами щодо звільнення від судового мита та витрат, а також отримувати безкоштовну правову допомогу в судах іншої Договірної Сторони на тих самих умовах і в тому самому обсязі, що й громадяни останньої.

2. Така правова допомога застосовується в усіх процесуальних діях у справі, включаючи процедуру виконання.

1. Довідка щодо особистого, сімейного та майнового стану необхідна для використання положень статті 15, видається компетентним органом Договірної Сторони, в якій цей заявник має місце проживання або місцеперебування.

2. Якщо заявник не має місця проживання або місцеперебування на території Договірної Сторони, то таку довідку може видати дипломатична місія чи консульська установа його країни.

3. Судовий орган, на підставі клопотання про звільнення від судового мита та витрат, може згідно з пунктом 3 статті 2 цієї Угоди запитати додаткову інформацію від органу, який видав таку довідку.

1. Якщо ця Угода не встановлює іншого, то суди Договірних Сторін мають юрисдикцію розглядати будь-які спори щодо цивільних справ, де відповідач має місце проживання. За позовами до юридичних осіб суди Договірних Сторін є компетентними, де юридична особа має орган управління чи представництво.

2. Якщо існує угода між сторонами, суд або суди Договірних Сторін мають юрисдикцію вирішувати будь-які спори, які виникають або можуть виникнути щодо правових відносин. Коли відповідач оспорює юрисдикцію суду до початку розгляду справи, суд Договірної Сторони припиняє провадження по справі, не дивлячись на те, що він має виключну юрисдикцію.

3. Коли провадження у справі між сторонами порушено, суди Договірних Сторін відповідно до положень угоди, якщо нова справа розпочата цими ж сторонами та має такі ж самі підстави, останній суд припиняє провадження у справі.

1. Правоздатність та дієздатність фізичної особи визначається законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

2. Правоздатність юридичної особи визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться центральне управління згідно з її статусом.

1. При обмеженні в дієздатності особи або визнанні її недієздатною є компетентними суди та застосовується законодавство Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

2. При необхідності суд однієї Договірної Сторони може сам вжити заходів, потрібних для захисту цієї особи та її майна, громадянина другої Договірної Сторони, який проживає та перебуває на її території та чия недієздатність або обмеження в дієздатності розглядається. Рішення, прийняті в зв'язку з цими заходами, слід направити до Центрального органу другої Договірної Сторони.

3. Положення пунктів 1 і 2 цієї статті застосовуються також при скасуванні обмеження в дієздатності особи або поновленні громадянина в дієздатності.

1. У справах про визнання безвісно відсутнім, оголошення померлим та встановлення факту смерті є компетентними суди тієї Договірної Сторони, громадянином якої була особа в той час, коли вона за останніми відомостями була живою.

2. Суд однієї Договірної Сторони може визнати громадянина іншої Договірної Сторони безвісно відсутнім, оголосити померлим або встановити факт його смерті:

a) за заявою особи, яка має намір реалізувати свої права, що виникають зі спадкових або майнових відносин між подружжям, стосовно нерухомого майна особи, яка може бути визнаною безвісно відсутньою, оголошеною померлою або щодо якої може бути встановлено факт смерті, якщо це майно перебуває на території тієї Договірної Сторони, суд якої має винести рішення;

b) за заявою чоловіка (дружини) особи, яка може бути визнаною безвісно відсутньою, оголошеною померлою або щодо якої може бути встановлено факт смерті, що проживає на час подання на території тієї Договірної Сторони, суд якої має винести рішення.

3. У справах про визнання безвісно відсутнім, оголошення померлим та встановлення факту смерті застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, громадянином якої була та особа на той час, коли за останніми відомостями була живою.

4. Рішення, постановлене згідно з пунктом 2 цієї статті, має правові наслідки лише на території тієї Договірної Сторони, суд якої виніс рішення.

1. Умови укладення шлюбу визначаються для громадян, які укладають шлюб, законодавством Договірної Сторони, громадянами якої вони є. Крім того, повинні бути дотримані вимоги законодавства Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб, щодо перешкод до укладення шлюбу.

2. Форма укладення шлюбу визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб.

1. Особисті та майнові правові стосунки подружжя, що мають однакове громадянство, будуть регулюватися законодавством тієї Договірної Сторони, громадянами якої вони є. Особисті та майнові правові стосунки подружжя, один з якого є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - громадянином другої Договірної Сторони, будуть регулюватися законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання.

2. Якщо один з подружжя проживає на території однієї Договірної Сторони, і обидва мають одне й те саме громадянство, то їх особисті та майнові права визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, громадянами якої вони є.

3. Якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - другої Договірної Сторони і один з них проживає на території однієї, а другий - на території другої Договірної Сторони, то їх особисті та майнові права визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мали своє останнє спільне місце проживання.

4. Якщо особи, що вказані в пункті 3 цієї статті, не мали спільного місця проживання на територіях Договірних Сторін, то застосовується законодавство Договірної Сторони, суд якої розглядає справу.