Україна і Російська Федерація, що надалі іменуються Сторонами,

беручи до уваги механізми захисту прав людини, що закладені в документах, прийнятих у рамках Організації Об'єднаних Націй, зокрема у Загальній декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права та Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 року,

дотримуючись зобов'язань, що містяться у Заключному акті Гельсінської Наради з безпеки та співробітництва у Європі від 1 серпня 1975 року та в інших документах Організації безпеки та співробітництва у Європі,

прагнучи визначити порядок та умови переселення осіб з території однієї Сторони на територію другої Сторони, а також взаємні зобов'язання Сторін про сприяння їм у переселенні,

погодилися про таке:

Ця Угода регулює питання добровільного переселення осіб, які є громадянами однієї Сторони, постійно проживають на території другої Сторони і добровільно переселяються на територію Сторони, громадянами якої вони є.

Ця Угода поширюється також:

а) на осіб, які мають підстави для набуття громадянства України шляхом визначення своєї належності до громадянства України або поновлення у громадянстві України;

б) на осіб, які мають право одержання громадянства Росії в спрощеному порядку.

Застосування цієї Угоди до кожної конкретної особи є одноразовим.

Сторони визнають неприпустимим будь-який примус осіб до переселення, а також створення перешкод для переселення.

У цій Угоді терміни вживаються у такому значенні:

"переселенець" - дієздатна особа, на яку поширюється стаття 1 цієї Угоди, яка отримала в установленому порядку документ, що підтверджує статус переселенця;

"член сім'ї переселенця" - чоловік (дружина), непрацездатні батьки, неповнолітні діти, а також інші особи, які проживають разом з переселенцем, перебувають на його утриманні та ведуть з ним спільне господарство;

"трудящі-мігранти" - особи, які не є громадянами держави, де вони будуть займатися, займаються або займалися оплачуваною діяльністю;

"держава виїзду" - держава колишнього постійного проживання переселенця і членів його сім'ї;

"держава в'їзду" - держава, на територію якої переселяється переселенець і члени його сім'ї;

"компетентні органи" - органи Сторін, уповноважені на координацію роботи по контролю і реалізації цієї Угоди.

Дія цієї Угоди не поширюється на:

а) біженців;

б) трудящих мігрантів та моряків;

в) осіб, відносно яких порушена кримінальна справа або засуджених за скоєння злочину і які відбувають покарання на території однієї зі Сторін;

г) осіб, виїзд яких зачіпає інтереси безпеки держави виїзду;

д) осіб, які не виконали майнових зобов'язань перед юридичними та фізичними особами держави виїзду;

е) осіб, які тимчасово знаходяться на території держави, в зв'язку з навчанням, приватними і діловими поїздками.

На осіб, зазначених у цій статті, дія Угоди поширюється після припинення обставин, що перешкоджають виїзду.

Особи, які переселяються з території однієї Сторони на територію другої Сторони на підставі цієї Угоди, отримують у порядку, встановленому законодавством держави в'їзду і положеннями цієї Угоди, документ, що підтверджує статус переселенця.

Форма такого документа визначається уповноваженими органами Сторін.

Положення цієї Угоди не поширюються на осіб, які переселяються самостійно, без одержання відповідного документа, що підтверджує статус переселенця.

Переселенці і члени їхніх сімей мають право на вільне і безкоштовне одержання від компетентних органів Сторін інформації про умови працевлаштування і соціального забезпечення, одержання освіти, професійної підготовки, перепідготовки, а також інших умов проживання (природно-кліматичних, житлово-побутових, соціально-культурних) в державі в'їзду.

Переселенці і члени їхніх сімей мають право:

а) вивезти з держави виїзду все заявлене на виїзд рухоме майно, що належить їм на правах власності, за винятком предметів, що заборонені до вивезення законодавством держави виїзду;

б) у встановленому порядку продати або в інший спосіб розпорядитися майном, що належить їм на правах власності;

в) переказувати грошові вклади, розміщені в банківських установах держави виїзду, до банківських установ держави в'їзду без обмеження суми згідно з порядком, установленим Національним банком України і Центральним банком Російської Федерації;

г) залишати на території держави виїзду рухоме і нерухоме майно, що належить їм на правах власності, грошові вклади та здійснювати щодо них право володіння, користування і розпорядження.