Дата підписання: 29.03.1996

Дата ратифікації Україною: 21.10.1997

Дата набрання чинності для України: 17.11.1996

Уряд України та Уряд Румунії,

бажаючи укласти Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування та попередження ухилень від сплати податків стосовно доходу і капіталу,

домовились про таке:

Ця Конвенція застосовується до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав.

1. Ця Конвенція поширюється на податки на доход та капітал, що стягуються від імені Договірної Держави або її місцевого органу влади, або її політико-адміністративних підрозділів, або адміністративно-територіальних одиниць, незалежно від способу їх стягнення.

2. Податками на доход і на капітал вважаються всі податки, що стягуються із загальної суми доходу, загальної суми капіталу або з елементів доходу або капіталу, включаючи податки на доходи від відчужування рухомого або нерухомого майна, а також податки на заробітну плату і жалування, що сплачуються підприємствами, а також податки на приріст капіталу.

3. Існуючими податками, на які поширюється Конвенція, зокрема, є:

а) в Україні:

(і) податок на прибуток підприємств; і

(іі) прибутковий податок з громадян

(надалі "український податок");

b) у Румунії:

(і) податок на доходи, одержані фізичними особами;

(іі) податок на прибутки юридичних осіб;

(ііі) податок на жалування та інші подібні винагороди;

(iv) податок на дивіденди;

(v) податок на доходи від сільськогосподарської діяльності, одержані фізичними особами

(надалі "румунський податок").

4. Ця Конвенція поширюється також на будь-які ідентичні або аналогічні податки, що стягуються після дати підписання Конвенції в доповнення або замість існуючих податків. Компетентні органи Договірних Держав повідомлять один одного про зміни в їх законодавствах щодо оподаткування в допустимий період часу після таких змін.

1. У цій Конвенції, якщо з контексту не випливає інше:

а) терміни "Договірна Держава" і "друга Договірна Держава" означають залежно від контексту Україну або Румунію;

b) термін "Україна" означає територію України, її континентальний шельф і її виключну економічну (морську) зону, включаючи будь-яку територію за межами територіального моря України, яка відповідно до міжнародного права визначається або може бути в подальшому визначена за законами України як територія, в межах якої можуть здійснюватись права України стосовно морського дна та природних ресурсів;

c) термін "Румунія" означає Румунію та при використанні в географічному значенні означає територію Румунії, включаючи її територіальні води, а також особливу економічну зону, на які поширюється суверенітет Румунії, її суверенні або юридичні права, відповідно до її внутрішнього та міжнародного права, стосовно розвідки та розробки природних, біологічних та мінеральних ресурсів, що містяться у морських водах, морському дні та підґрунті цих вод;

d) термін "податок" означає український податок або румунський податок залежно від контексту;

e) термін "особа" включає фізичну особу, компанію та будь-яке інше об'єднання осіб в тій або іншій Договірній Державі;

f) термін "компанія" означає будь-яке корпоративне об'єднання або будь-яку іншу організацію, що розглядається з метою оподаткування як корпоративне об'єднання;

g) терміни "підприємство Договірної Держави" та "підприємство другої Договірної Держави" означають відповідно підприємство, що керується резидентом Договірної Держави, та підприємство, що керується резидентом другої Договірної Держави;

h) термін "національна особа (громадянин)" означає:

(і) у випадку України:

aa) фізичні особи, що мають громадянство України;

bb) всі юридичні особи, товариства і асоціації, що одержали такий статус на підставі законодавства України;

(іі) у випадку Румунії будь-яку фізичну особу, що має громадянство Румунії та всі юридичні особи, об'єднання осіб і будь-які інші організації, що одержали такий статус на підставі діючого законодавства Румунії;

i) термін "міжнародне перевезення" означає будь-яке перевезення морським, повітряним, залізничним або автодорожнім транспортним засобом, що експлуатується підприємством, яке є резидентом Договірної Держави, за винятком випадків, коли таке перевезення здійснюється виключно між пунктами, розташованими в другій Договірній Державі;

j) термін "компетентний орган" означає:

(і) стосовно України - Міністерство фінансів або його повноважного представника;

(іі) стосовно Румунії - Міністерство фінансів або його повноважного представника;

k) термін "місцевий орган влади або політико-адміністративний підрозділ" стосовно України і термін "адміністративно-територіальна одиниця" стосовно Румунії;

l) термін "капітал" у випадку України означає "майно".

2. При застосуванні цієї Конвенції Договірною Державою будь-який термін, не визначений у ній, буде мати те значення, яке він має за законодавством цієї Договірної Держави стосовно податків, на які поширюється Конвенція, якщо із контексту не випливає інше.

1. При застосуванні цієї Конвенції термін "резидент Договірної Держави" означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі постійного місця проживання, постійного місця перебування, місця реєстрації, місцезнаходження керівного органу або будь-якого іншого подібного критерію. Але цей термін не включає будь-яку особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі тільки на підставі одержання доходів з джерел у цій Державі або капіталу, розташованого в ній.

2. Якщо відповідно до положень пункту 1 фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її статус визначається таким чином:

а) вона вважається резидентом Договірної Держави, де вона має в своєму розпорядженні постійне житло; якщо вона має у своєму розпорядженні постійне житло в обох Договірних Державах, вона вважається резидентом тієї Держави, в якій вона має більш тісні особисті й економічні зв'язки (центр життєвих інтересів);

b) якщо неможливо визначити Договірну Державу, в якій вона має центр життєвих інтересів, або якщо вона не має постійного житла в жодній з Договірних Держав, вона вважається резидентом Держави, де вона звичайно проживає;

c) якщо вона звичайно проживає в обох Договірних Державах або коли вона звичайно не проживає в жодній з них, вона вважається резидентом Договірної Держави, національною особою (громадянином) якої вона є;

d) якщо вона є національною особою (громадянином) обох Договірних Держав або якщо вона не є національною особою (громадянином) жодної з них, компетентні органи Договірних Держав будуть вирішувати це питання за взаємною згодою.

3. Якщо відповідно до положень пункту 1, особа інша ніж фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, то в такому разі вона буде вважатися резидентом Договірної Держави, в якій міститься її фактичний керівний орган.

1. При застосуванні цієї Конвенції термін "постійне представництво" означає постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється комерційна діяльність підприємства.

2. Термін "постійне представництво", зокрема, включає:

а) місце управління;

b) філіал;

c) офіс;

d) фабрику;

e) майстерню;

f) установку для розвідки з метою одержання доходу;

g) шахту, нафтову або газову свердловину, кар'єр або будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів;

h) склад або іншу подібну споруду для поставки будь-яких товарів з метою одержання доходу.

3. Термін "постійне представництво" також охоплює:

а) будівельний майданчик, конструкцію, монтажний або складальний об'єкт, або спостережницьку діяльність щодо них, але лише в тому разі, якщо такий майданчик або об'єкт існують, а діяльність здійснюється протягом періоду, що перевищує 12 місяців;

b) надання послуг, включаючи консультаційні послуги, підприємством Договірної Держави через робітників або інших залучених осіб в другій Договірній Державі, за умови, що така діяльність триває для того ж самого об'єкта або стосовно такого об'єкта протягом періоду або періодів, що у сукупності перевищують 12 місяців.

4. Незважаючи на попередні положення цієї статті, термін "постійне представництво" не включає:

а) використання споруд виключно з метою зберігання, демонстрації або поставки товарів чи виробів, що належать підприємству, без одержання доходу;

b) утримання запасів товарів або виробів, що належать цьому підприємству, виключно з метою зберігання, демонстрації або поставки без одержання доходу;

c) утримання запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою переробки іншим підприємством;

d) продаж товарів або виробів, що належать підприємству, показаних у рамках приуроченого до якоїсь події тимчасового ярмарку або виставки після закриття вказаного ярмарку або виставки;

e) утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для підприємства;

f) утримання постійного місця діяльності виключно з метою здійснення для підприємства будь-якої іншої діяльності підготовчого чи допоміжного характеру;

g) утримання постійного місця діяльності виключно для здійснення будь-якої комбінації видів діяльності, перелічених у підпунктах від а) до f), за умови, що сукупна діяльність постійного місця діяльності, яка виникає з цієї комбінації, має підготовчий або допоміжний характер.

5. Незалежно від положень пунктів 1 і 2, якщо особа - інша ніж агент з незалежним статусом, про якого йдеться в пункті 6, діє в Договірній Державі від імені підприємства другої Договірної Держави, буде вважатися такою, що має постійне представництво в першій згаданій Державі, якщо:

а) вона має в першій згаданій Державі особливі повноваження на ведення переговорів і укладання угод для або від імені таких підприємств; або

b) вона утримує в першій згаданій Державі склад товарів або виробів, з якого вона регулярно продає товари або вироби для або від імені таких підприємств.

6. Підприємство не розглядається як таке, що має постійне представництво в Договірній Державі, лише якщо воно здійснює комерційну діяльність у цій Державі через брокера, комісіонера чи будь-якого іншого агента з незалежним статусом за умови, що ці особи діють у межах своєї звичайної діяльності.

7. Той факт, що компанія, яка є резидентом Договірної Держави, контролює чи контролюється компанією, що є резидентом другої Договірної Держави, або здійснює комерційну діяльність у цій другій Державі (через постійне представництво або будь-яким іншим чином), сам по собі не перетворює одну з цих компаній у постійне представництво другої компанії.

1. Доходи, що одержуються резидентом Договірної Держави від нерухомого майна (включаючи доход від сільського і лісового господарства), розташованого в другій Договірній Державі, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.

2. Термін "нерухоме майно" повинен мати значення, яке він має згідно з законодавством Договірної Держави, в якій міститься майно, що розглядається. Цей термін повинен у будь-якому випадку включати все майно, допоміжне щодо нерухомого майна, худобу і обладнання, що використовується в сільському і лісовому господарстві, права, до яких застосовуються положення загального права щодо земельної власності, узуфрукт нерухомого майна і права на перемінні або фіксовані платежі як компенсації за розробку або право на розробку мінеральних запасів, джерел та інших природних ресурсів; морські, повітряні судна, залізничний і автотранспорт не розглядаються як нерухоме майно.

3. Положення пункту 1 будуть застосовуватись також до доходів, що одержуються від прямого використання, здавання в оренду або використання в будь-якій іншій формі нерухомого майна.

4. Положення пунктів 1 і 3 застосовуються також до доходів від нерухомого майна підприємств і до доходів від нерухомого майна, що використовується для здійснення незалежних особистих послуг.

1. Прибутки підприємства Договірної Держави будуть оподатковуватись лише в цій Державі, якщо тільки підприємство не здійснює комерційну діяльність у другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює комерційну діяльність як вказано вище, то його прибутки можуть оподатковуватись у другій Договірній Державі, але тільки в тій частині, яка стосується такого постійного представництва.

2. З урахуванням положень пункту 3, якщо підприємство Договірної Держави здійснює комерційну діяльність у другій Договірній Державі через розташоване там постійне представництво, то в кожній Договірній Державі до такого постійного представництва відноситься прибуток, який воно могло б одержати, якби було окремим і самостійним підприємством, зайнятим такою ж або аналогічною діяльністю в таких же або аналогічних умовах і діяло цілком незалежно від підприємства, постійним представництвом якого воно є.

3. При визначенні прибутку постійного представництва допускається віднімання витрат, понесених для цілей постійного представництва, включаючи управлінські та загальноадміністративні витрати, незалежно від того, чи понесені ці витрати у Державі, де розташоване постійне представництво, чи за її межами. Однак такі витрати не повинні включати будь-які суми, що сплачуються (інакше, ніж покриття витрат, що дійсно мали місце) постійним представництвом керівному органу підприємства або його іншому підрозділу як роялті, гонорар або інші подібні виплати за користування патентами або іншими правами, або як комісійні за надані особливі послуги чи управління, чи, виключаючи банки, як проценти за позичку, надану постійному представництву. Аналогічним чином при визначенні прибутку постійного представництва не враховуються суми, сплачені (інакше, ніж у порядку покриття фактичних затрат) постійним представництвом керівному органу підприємства або іншим його органам у вигляді роялті, гонорарів або інших подібних виплат за користування патентами або іншими правами, або у вигляді комісійних за виконання певних послуг або за керівництво, чи, за винятком банків, як проценти за позику керівному органу підприємства або будь-якому іншому його органу.

4. В міру того, як визначення в Договірній Державі прибутку, що стосується постійного представництва на базі пропорційного розподілу загальної суми прибутку підприємства його різним підрозділам, є звичайною практикою, ніщо в пункті 2 не буде перешкоджати Договірній Державі визначити оподатковуваний прибуток шляхом такого розподілу, як це диктується практикою; обраний спосіб розподілу повинен бути таким, що його результати будуть відповідати принципам, які містяться в цій статті.

5. Ніякий прибуток не відноситься до постійного представництва на підставі простої закупки постійним представництвом товарів або виробів для підприємства.

6. Для цілей попередніх пунктів прибуток, що відноситься до постійного представництва, буде визначатися щорічно одним і тим же методом, якщо тільки немає достатньої і вагомої причини для його зміни.

7. Якщо прибуток включає види доходів, які розглядаються окремо в інших статтях цієї Конвенції, положення цих статей не будуть зачіпатися положеннями цієї статті.

1. Прибутки від експлуатації морських або повітряних суден, залізничного або автодорожнього транспорту, що використовується у міжнародних перевезеннях, оподатковуються тільки в тій Договірній Державі, резидентом якої є підприємство.

2. Для цілей цієї статті прибутки від експлуатації морських, повітряних або залізничних і автодорожніх засобів у міжнародних перевезеннях включають:

а) доход від оренди порожніх морських, повітряних або залізничних і автодорожніх засобів; та

b) прибуток від використання, утримання або оренди контейнерів (включаючи трейлери для транспортування контейнерів), які використовуються для перевезення товарів або виробів;

де така оренда або таке використання, утримання або оренда, залежно від обставин, є випадковими щодо експлуатації морських, повітряних, залізничних і автодорожніх засобів у міжнародних перевезеннях.

3. Положення пункту 1 також будуть застосовуватись до прибутків, що одержуються від участі в пулі, у спільному підприємстві або в міжнародній організації по експлуатації транспортних засобів.

1. У разі, коли:

а) підприємство Договірної Держави прямо або посередньо бере участь у керівництві, контролі або капіталі підприємства другої Договірної Держави, або

b) одні й ті ж особи прямо або посередньо беруть участь у керівництві, контролі або капіталі підприємства однієї Договірної Держави і підприємства другої Договірної Держави, і в кожному випадку між двома підприємствами в їх комерційних і фінансових взаємовідносинах створюються або встановлюються умови, відмінні від тих, які мали б місце між двома незалежними підприємствами, тоді будь-який прибуток, який міг би, якщо б не ці умови, бути нарахований одному з них, але через ці умови не був йому нарахований, може бути включений до прибутку цього підприємства і відповідно оподаткований.

2. У разі, коли одна Договірна Держава включає в прибутки підприємства цієї Держави - і відповідно оподатковує - прибуток, по якому підприємство другої Договірної Держави було оподатковано в цій другій Державі, і прибуток, таким чином включений, є прибутком, який був би нарахований підприємству першої Договірної Держави, якби умови взаємовідносин між двома підприємствами були б умовами, які існують між незалежними підприємствами, тоді ця друга Держава повинна зробити відповідні корективи в сумі податку, що стягується з цього прибутку. При визначенні таких коректив повинні бути розглянуті інші положення цієї Конвенції, а компетентні органи Договірних Держав можуть проконсультуватися один з одним при необхідності.

1. Дивіденди, що сплачуються компанією, яка є резидентом Договірної Держави, резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.

2. Однак такі дивіденди можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач є фактичним власником дивідендів, то податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати:

а) 10 процентів загальної суми дивідендів, якщо компанія (інша ніж товариство) є фактичним власником дивідендів, і ця компанія є одночасно власником принаймні 25 процентів капіталу компанії, що сплачує дивіденди;

b) 15 процентів загальної суми дивідендів у всіх інших випадках.

Цей пункт не впливає на оподаткування компанії щодо прибутку, з якого сплачуються дивіденди.

3. Термін "дивіденди" при використанні в цій статті означає доход від акцій чи інших прав, які не є борговими зобов'язаннями, що дають право на участь у прибутку, також як доход від інших корпоративних прав, який підлягає такому ж оподаткуванню, як доходи від акцій відповідно до законодавства Держави, резидентом якої є компанія, що розподіляє прибуток.

4. Положення пунктів 1 і 2 не застосовуються, якщо фактичний власник дивідендів, який є резидентом Договірної Держави, здійснює комерційну діяльність у другій Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди через розташоване в ній постійне представництво або виконує в цій другій Договірній Державі незалежні особисті послуги з розташованої в ній постійної бази, і холдінг, стосовно якого сплачуються дивіденди, дійсно відноситься до такого постійного представництва або постійної бази. В такому випадку застосовуються положення статті 7 або статті 14 залежно від обставин.

5. У разі, коли компанія, яка є резидентом однієї Договірної Держави, одержує прибуток або доход з другої Договірної Держави, ця друга Держава може не стягувати будь-яких податків з дивідендів, що сплачуються компанією, за винятком, якщо ці дивіденди сплачуються резиденту цієї другої Держави, або якщо холдінг, стосовно якого сплачуються дивіденди, дійсно відноситься до постійного представництва або постійної бази, розташованих у цій другій Державі, і з нерозподіленого прибутку не стягуються податки на нерозподілений прибуток компанії, навіть якщо дивіденди сплачуються або нерозподілений прибуток складається повністю або частково з прибутку або доходу, що виникають у цій другій Державі.

1. Проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Договірній Державі, якщо цей резидент є фактичним власником цих процентів.

2. Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач є фактичним власником процентів, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 10 процентів від загальної суми процентів.

3. Незважаючи на положення пункту 2 цієї статті, проценти, що виникають у Договірній Державі, не будуть оподатковуватись у цій Державі, якщо сплачуються за борговими вимогами Уряду другої Договірної Держави, його Національного (Центрального) банку або будь-якого іншого банку або закладу, уповноваженого надавати, гарантувати або страхувати кредити від імені Уряду другої Держави.

4. Термін "проценти" при використанні в цій статті означає доход від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення і незалежно від володіння правом на участь у прибутках боржника, і зокрема, доход від урядових цінних паперів і доход від облігацій чи боргових зобов'язань, включаючи премії та винагороди, що сплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій та боргових зобов'язань.

5. Положення пунктів 1 і 2 не застосовуються, якщо фактичний власник процентів, який є резидентом однієї Договірної Держави, здійснює комерційну діяльність у другій Договірній Державі, в якій виникають проценти, через розташоване в ній постійне представництво або надає в цій другій Державі незалежні особисті послуги з розташованої там постійної бази, і боргова вимога, на підставі якої сплачуються проценти, дійсно відноситься до такого постійного представництва або постійної бази. В такому разі, залежно від обставин, застосовуються положення статті 7 або статті 14.

6. Вважається, що проценти виникають у Договірній Державі, якщо платником є сама ця Договірна Держава, її місцевий орган влади, її політико-адміністративний підрозділ або адміністративно-територіальна одиниця, або резидент цієї Держави. Якщо, проте, особа, що сплачує проценти, незалежно від того, є вона резидентом Договірної Держави чи ні, має в Договірній Державі постійне представництво або постійну базу, у зв'язку з якими виникла заборгованість, по якій сплачуються проценти, і витрати по сплаті цих процентів несе це постійне представництво або постійна база, то вважається, що такі проценти виникають у тій Договірній Державі, в якій розташоване постійне представництво або постійна база.

7. Якщо з причин особливих відносин між платником і фактичним власником процентів, або між ними обома і будь-якою третьою особою, сума процентів, що стосується боргової вимоги, на підставі якої вона сплачується, перевищує суму, яка була б погоджена між платником і фактичним власником процентів при відсутності таких відносин, то положення цієї статті застосовуються тільки до останньої згаданої суми. В такому випадку надмірна частина платежу, як і раніше, підлягає оподаткуванню відповідно до законодавства кожної Договірної Держави з належним урахуванням інших положень цієї Конвенції.

8. Положення цієї статті не застосовуються, якщо головною метою або однією з головних цілей будь-якої особи, що має відношення до створення або передачі боргового зобов'язання, стосовно якого сплачуються проценти, є одержання переваг цієї статті шляхом цього створення або передачі.

1. Роялті, які виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, оподатковуються тільки в цій другій Державі, якщо цей резидент є фактичним власником цих роялті.

2. Однак такі роялті можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувачем є фактичний власник роялті, то податок, що визначається таким чином, не може перевищувати: