Дата підписання: 02.08.2001

Дата ратифікації: 10.01.2002

Дата набуття чинності: 08.03.2002

Україна та Угорська Республіка (іменовані далі "Договірні Сторони"),

поважаючи суверенітет і рівноправність кожної держави та керуючись взаємною зацікавленістю сприяти поглибленню співробітництва в правовій галузі,

вирішили укласти Договір про правову допомогу в цивільних справах

і домовились про таке:

1. Громадяни однієї Договірної Сторони користуються на території іншої Договірної Сторони таким самим правовим захистом, як і громадяни цієї Договірної Сторони.

2. Громадяни однієї Договірної Сторони можуть звернутися до установ юстиції іншої Договірної Сторони на тих самих умовах, як і громадяни цієї Договірної Сторони.

3. Положення цього Договору, які стосуються громадян Договірних Сторін, стосуються також, за винятком статті 3 і тих юридичних осіб, які створені відповідно до законодавства однієї з Договірних Сторін і перебувають на території цієї Договірної Сторони.

Громадяни однієї Договірної Сторони не можуть бути зобов'язані вносити депозит для забезпечення судових витрат на тій підставі, що вони є громадянами іноземної держави або вони не мають в цій країні ні місця проживання, ні місця перебування.

1. Громадяни однієї Договірної Сторони на території іншої Договірної Сторони звільняються від сплати судових витрат на тих самих підставах і в тому же самому обсязі, що й громадяни даної Договірної Сторони.

2. Документ про особистий та майновий стан громадянина, що необхідний для вирішення питання про звільнення від сплати судових витрат, згаданих у пункті 1 цієї статті, видається компетентною установою тієї Договірної Сторони, на території якої заявник має місце проживання або постійне місцезнаходження.

3. Якщо заявник не має місця проживання або постійного місцезнаходження на території жодної з Договірних Сторін, то достатньо наявності документа, виданого дипломатичним або консульським представництвом держави, громадянином якої він є.

При здійсненні правової допомоги установи юстиції Договірних Сторін зносяться одна з одною через Міністерства юстиції Договірних Сторін.

Прохання про здійснення правової допомоги та всі додатки до нього складаються мовою запитуючої Договірної Сторони з долученням перекладу на мову іншої Договірної Сторони або на англійську мову, за винятком положень пункту 2 статті 8 та підпункту "f" статті 19.

В цьому Розділі наведені поняття вживаються в такому значенні:

1. Вручення документів: вручення судових та позасудових документів.

2. Інші процесуальні дії судочинства: допит сторін, свідків, експертів, проведення експертиз та огляду, а також проведення інших дій, пов'язаних із судовим дорученням.

1. У запиті повинні бути вказані:

a) назва запитуючої установи;

b) назва запитуваної установи, якщо ця установа відома;

c) ім'я, прізвище та місце проживання зацікавлених осіб чи їх представників, а щодо юридичних осіб - їх найменування та місцезнаходження.

2. Запит щодо виконання судового доручення повинен містити, крім указаного в пункті 1, також:

a) докладну інформацію про справу, що є предметом запиту;

b) дані про громадянство, посаду, місце та дату народження осіб, яких це стосується;

c) інформацію про характер запиту та іншу необхідну для його виконання.

1. При виконанні запитів про вручення документів установа, до якої направлено запит, застосовує законодавство своєї держави.

2. У тих випадках, коли документ, що підлягає врученню, не має офіційного перекладу на мову запитуваної Договірної Сторони, він вручається одержувачу, якщо той згоден його прийняти.

3. Факт вручення має бути підтверджений відповідно до законодавства, яке застосовує запитувана установа; у підтвердженні мають бути зазначені місце і час вручення документів.

4. Якщо зазначена в запиті особа не проживає за вказаною адресою, то запитувана установа вживає заходів для встановлення точної адреси.

5. Якщо установа, до якої звернено запит, не може його виконати, то вона повідомляє про це установу, від якої виходить запит, про обставини, які перешкоджають його виконанню.

6. Договірні Сторони мають право вручати документи власним громадянам, які перебувають на території іншої Договірної Сторони, також і через свої дипломатичні або консульські установи, якщо вони згодні їх прийняти.

1. При виконанні запиту установа, до якої звернено запит, застосовує законодавство своєї держави; проте на прохання установи, від якої виходить запит, вона може застосувати запропоновану в запиті процедуру, якщо остання не суперечить закону її держави.

2. Якщо установа, до якої звернено запит, не компетентна його виконати, то вона пересилає без затримки цей запит компетентній установі та належним чином повідомляє про це установу, від якої виходить запит.

3. Якщо вказана в запиті адреса виявилась неточною або якщо особа, якої це стосується, не проживає за вказаною адресою, то запитувана установа вживає заходів для встановлення точної адреси. У разі потреби запитувана установа може попросити запитуючу установу надати додаткову уточнювальну інформацію.

4. Установа, до якої звернено запит, повідомляє установу, від якої виходить запит, про результати виконання запиту і додає отримані докази.

5. У тому випадку, коли запит не може бути виконаний, запитувана установа повертає запитуючій установі документи і повідомляє про причини, які перешкоджають його виконанню.

На прохання запитувана установа юстиції своєчасно повідомляє запитуючу установу про час і місце виконання судового доручення для того, щоби відповідно до законодавства запитуваної Договірної Сторони зацікавлені особи мали змогу бути присутніми під час його виконання особисто або через своїх представників.

1. Свідок чи експерт, який, незалежно від його громадянства, з'явився на виклик у відповідну установу запитуючої Договірної Сторони, не може на території цієї Договірної Сторони бути взятий під варту, притягнутий до кримінальної або адміністративної відповідальності і його особиста свобода не може бути обмежена ніяким іншим чином у зв'язку з діянням, скоєним до від'їзду з території запитуваної Договірної Сторони, або у зв'язку з ухваленим судовим вироком. Забороняється також притягати цих осіб до кримінальної або адміністративної відповідальності, брати під варту або карати їх у зв'язку з їх свідченням чи експертними висновками.

2. Вищезгаданий захист не стосується тих свідків та експертів, які протягом 30 днів з моменту їх повідомлення відповідною установою про те, що їх присутність не є обов'язковою, залишаються на території запитуючої Договірної Сторони або виїжджають і знову повертаються. У цей строк не зараховується час, протягом якого свідок чи експерт не міг залишити територію запитуючої Договірної Сторони за незалежних від нього причин.

1. Експерт або свідок, викликаний на територію іншої Договірної Сторони, має право на відшкодування неотриманої заробітної плати (доходів) та витрат, які виникли в зв'язку з його виїздом і перебуванням за кордоном.