З метою правильного і однакового застосування законодавства при вирішенні спорів, пов'язаних з укладанням державних контрактів (договорів) контрактації сільськогосподарської продукції на 1994 рік Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1. При укладанні договорів на реалізацію сільськогосподарської продукції іноді виникають спори щодо юридичної кваліфікації цих відносин. Згідно з чинним законодавством реалізація зазначеної продукції може здійснюватись за договором контрактації, поставки, купівлі-продажу або комісії.

При виникненні спору щодо виду договору на реалізацію сільськогосподарської продукції слід виходити з того, що відповідно до статті 254 Цивільного кодексу України державна закупка цієї продукції здійснюється за договором контрактації, який укладається на основі державних замовлень. Отже за наявності державного замовлення реалізація сільгосппродукції опосередковується договором контрактації, а не поставки або купівлі-продажу.

На виконання пункту 8 Указу Президента України від 28 жовтня 1993 року "Про державний контракт і державне замовлення на 1994 рік" постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1993 року N 929 "Про державний контракт і державне замовлення на сільськогосподарську продукцію, сировину і продовольство на 1994 рік" передбачено, що державний контракт і державне замовлення є обов'язковими для підприємств і організацій, статутні фонди яких сформовано повністю з державного майна або за його участю, для орендних підприємтсв, заснованих на державній власності, а також для підприємств і організацій, які у 1994 році в процесі приватизації змінюють форму власності.

Що ж до колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств та інших недержавних сільськогосподарських підприємств і організацій, то вони можуть укладати державний контракт і приймати державне замовлення на добровільних засадах. Таким чином, якщо вони прийняли державне замовлення, то їх відносини із заготівельними підприємствами та організаціями також регулюються договором контрактації. Якщо перелічені господарства відмовились від укладання державного контракту або від прийняття державного замовлення, то вони вільні у виборі виду договору, за яким реалізують сільгосппродукцію (контрактація, поставка, купівля-продаж, комісія).

2. Наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України затверджений механізм формування державних ресурсів сільськогосподарської продукції і сировини у 1994 році, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 11 лютого 1994 року за N 23/232 (далі - "Механізм").

При користуванні цим нормативним актом, а також доданими до нього Примірним державним контрактом та Примірним договором на закупівлю сільгосппродукції слід враховувати, що, незважаючи на вживання в них таких термінів як "поставка сільгосппродукції", "розрахунки за поставлену продукцію", "неустойка за недопоставлену продукцію" тощо, за своєю правовою природою взаємовідносини заготівельних підприємств (організацій) з товаровиробниками сільгосппродукції за державним контрактом або державним замовленням в силу закону (стаття 254 Цивільного кодексу України є договором контрактації сільськогосподарської продукції, а не договором поставки.

Отже як у сторін, так і у арбітражного суду при вирішенні спорів відсутні правові підстави для застосування до таких взаємовідносин глави 23 Цивільного кодексу України та Положень про поставки продукції і товарів.

3. Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" передбачено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на її території застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Оскільки реалізація сільськогосподарської продукції її виробниками за договором контрактації регулюється законодавством України, Положення про порядок укладання і виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції, затверджене Міністерством заготівель СРСР, та додані до нього Типові договори контрактації на території України не застосовуються.

При цьому слід мати на увазі таке. Механізмом передбачено, що "заготівля, переробка і реалізація сільськогосподарської продукції і сировини, які не охоплені державним контрактом і державним замовленням, здійснюється заготівельними і переробними підприємствами і організаціями всіх форм власності на договірній основі (згідно з формою договору для закупівлі продукції в рахунок державного замовлення)".

Те, що реалізація цієї продукції здійснюється на договірній основі, відповідає чинному законодавству. Що ж до виду договору, то його укладання стосовно закупівлі продукції не в рахунок державного замовлення слід розглядати як право, а не обов'язок сторін. Як було зазначено вище, за таких обставин сторони самі вирішують питання щодо виду договору, тобто не позбавлені права укласти договір поставки, купівлі-продажу або комісії.

4. При вирішенні питання про розмежування предмету державного контракту та предмету договору контрактації за державним замовленням необхідно виходити з того, що відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1993 року N 929 перший укладається на зерно, цукрові буряки, олійні культури, насіння сільськогосподарських культур та племінну худобу, а другий - худобу і птицю, молоко, яйця, овочі, картоплю, льоносировину та інші види сільськогосподарської продукції і сировини. Згідно з Механізмом формування державних ресурсів сільськогосподарської продукції державне замовлення встановлюється також на м'ясопродукти, молокопродукти, яйцепродукти, плоди та ягоди, виноград, баштанні культури і сухофрукти, рибу і рибопродукти, вовну, коноплепродукцію, хміль і кокони тутового шовкопряду.

При вирішенні питання щодо підстав укладання державного контракту та договору за державним замовленням необхідно враховувати, що обсяг продукції, яка підлягає реалізації за державним контрактом, доводиться Міністерством економіки разом з Міністерством сільського господарства і продовольства не тільки до Ради Міністрів Республіки Крим, обласних та Севастопольської міської державних адміністрацій, але і безпосередньо до підприємств і об'єднань. Що ж до обсягів продукції за державним замовленням, то Міністерство економіки і Міністерство сільського господарства і продовольства доводять їх тільки до Ради Міністрів Республіки Крим, обласних та Севастопольської міської державних адміністрацій, які в свою чергу доводять ці обсяги продукції до заготівельних та переробних підприємств і організацій (абзаци 10 та 14 Механізму).

Отже, оскільки зазначені обсяги продукції доводяться не до товаровиробників сільгосппродукції, а до заготівельних та переробних підприємств і організацій, слід виходити з того, що на останніх покладений обов'язок надсилання товаровиробникам проектів контракту (договору). Порядок доарбітражного врегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні цих контрактів (договорів), регулюється статтею 10 Арбітражного процесуального Кодексу України.

5. При вирішенні спорів, пов'язаних з укладанням державного контракту та договору, заснованого на державному замовленні, слід мати на увазі, що Міністерством сільського господарства і продовольства розроблені примірні, а не Типові контракти (договори). Таким чином, при укладанні контракту (договору) сторони мають право самостійно визначати умови контракту або договору, крім тих, що передбачені чинним законодавством.

У разі розбіжностей щодо способу виконання зобов'язання арбітражному суду необхідно виходити з того, що чинне законодавство не встановлює обов'язку товаровиробника сільськогосподарської продукції відвантажувати (доставляти) її заготівельнику. Тому заготівельник законтрактовану продукцію повинен вибирати своїм або залученим транспортом. Це не виключає можливості згоди товаровиробника надати заготівельникові за рахунок останнього траспортні послуги по вивезенню продукції.