- Правова система ipLex360
- Законодавство
- Роз"яснення
ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
Р О З'Я С Н Е Н Н Я
N 01-6/481 від 15.04.93 м.Київ |
( Роз'яснення втратило чинність на підставі Роз'яснення
Вищого Арбітражного Суду
N 02-5/444 від 18.11.97 )
Про деякі питання практики застосування Закону України "Про банкрутство"
З метою однакового застосування норм Закону України
"Про банкрутство" Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.
1. Для всіх суб'єктів підприємницької діяльності крім сільськогосподарських підприємств Закон України "Про банкрутство" (далі - Закон) набрав чинності з 1 липня 1992 року.
Для сільськогосподарських підприємств (радгоспів, колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, сільськогосподарських кооперативів, інших агропромислових товаровиробників) Закон набрав чинності з 1 січня 1993 року.
2. Справи про визнання юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності - банкрутами розглядаються арбітражними судами за правилами, визначеними в
Арбітражному процесуальному Кодексі України з урахуванням особливостей, передбачених Законом.
Оскільки провадження у справах про банкрутство регламентує умови і процедуру визнання юридичних осіб банкрутами, а не процес вирішення спорів, то до нього не застосовуються правила про доарбітражне врегулювання господарських спорів.
З. В пункті першому статті
6 Закону України
"Про арбітражний суд" передбачено, що до кола повноважень арбітражного суду Республіки Крим, арбітражного суду області, міст Києва та Севастополя віднесений розгляд справ про банкрутство. Тому справа про банкрутство порушується арбітражним судом Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя за місцем знаходження юридичної особи, що неспроможна задовольнити вимоги кредиторів.
4. Оскільки підставою для порушення справи про банкрутство є письмова заява будь-кого з кредиторів або боржника до арбітражного суду (стаття 5 Закону), провадження у справах про банкрутство не може бути порушено за заявами інших осіб крім прокурора.
Кредиторами у розумінні цього Закону можуть бути органи стягнення, зазначені в статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року N 8-93 "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів (податкові інспекції, державні інспекції по контролю за цінами, установи Державного Фонду сприяння зайнятості населення, Пенсійного Фонду, Фонду соціального страхування, Української державної страхової комерційної організації, профспілкові організації працівників агропромислового комплексу та працівників рибного господарства тощо).
5. Суб'єктами банкрутства можуть бути лише юридичні особи, що зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності.
У разі, коли в установчих документах юридичної особи чітко не визначений зміст її діяльності, необхідно враховувати такі положення чинного законодавства. Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться відповідно до вимог статті
8 Закону України
"Про підприємництво", статті
6 Закону
"Про підприємства в України" та пункту 1 статті
21 Положення про місцеву державну адміністрацію. Дані про державну реєстрацію повідомляються органам державної статистики, які згідно зі статтею
12 Закону України
"Про державну статистику" встановлюють коди і ведуть Державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України, серед яких є і суб'єкти підприємницької діяльності. Тому, коли у арбітрів є обгрунтовані сумніви щодо напрямів діяльності юридичної особи, слід витребувати відповідні відомості у органів державної статистики.
Не підлягають під дію Закону іноземні юридичні особи та міжнародні організації, постійне місцезнаходження яких є за межами України.
6. Кредиторами, що мають право порушити справу про банкрутство, можуть бути громадяни або юридичні особи, які мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, крім кредиторів, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою.
Кредитор може звернутись із заявою про порушення справи про банкрутство юридичної особи у разі, коли остання неспроможна задовольнити протягом одного місяця визнані нею претензійні вимоги (статті 7 і 8)
Арбітражного процесуального Кодексу України, відповідні норми транспортних статутів тощо/або сплатити борг за виконавчими документами. Перелік виконавчих документів передбачений у статтях
348 і
349 ЦПК України.
Кредитор у всіх цих випадках повинен подати, як доказ неплатоспроможності боржника, його нереалізоване протягом місяця розпорядження про списання у безспірному порядку суми, що визнана боржником у його відповіді на претензію або зазначена у виконавчому документі, з повідомленням установи банку про відсутність коштів на рахунку боржника.
Рішення, винесені компетентними судами інших держав, з якими Україна має ратифіковані договори про іх взаємне визнання і виконання, стають виконавчими документами відповідно до порядку, встановленого зазначеними міжнародними договорами і чинним на території України законодавством.
Боржник може звернутись до арбітражного суду з власної ініціативи у разі його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності, тобто коли він не здатний задовольнити вимоги кредиторів через брак активів у ліквідній формі (грошові кошти, цінні папери тощо).
7. Сторонами у справах про банкрутство є кредитори і боржник (після постанови арбітражного суду - банкрут).
Іншими учасниками провадження є санатори, ліквідатори, розпорядник майна та банки, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування боржника.
У випадках, передбачених статтею 11 Закону, утворюються збори і комітет кредиторів.
Ліквідатори утворюють ліквідаційну комісію (стаття 16 Закону).
8. Згідно зі статтею
10 Закону санаторами можуть бути громадяни або юридичні особи, що виявили бажання задовольнити вимоги кредиторів до боржника. Натомість вони отримують право пропонувати на свою користь умови реорганізації (приватизації) юридичної особи боржника.
Громадяни і юридичні особи, які бажають набути статус санаторів, подають заяви до арбітражного суду з письмовим зобов'язанням про переведення на них боргу. В цій же заяві повинні бути викладені запропоновані умови санації боржника.
9. Відповідно до підпункту "б" пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року N 7-93 "Про державне мито" розмір ставки державного мита для заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство, встановлений в розмірі 5 мінімальних розмірів заробітної плати (без індексації).
Заяви боржників і санаторів державним митом не оплачуються.
10. Після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство заяви з майновими вимогами до боржника згідно зі статтею 10 Закону мають право подавати всі кредитори незалежно від настання терміну виконання зобов'язань. Наприклад, банки повинні подавати заяви про повернення кредитів, навіть якщо строк іх повернення за кредитним договором не настав.
11. Заява кредитора про порушення справи про банкрутство повинна містити найменування арбітражного суду, до якого вона подається, і боржника, його поштову адресу, зазначення розміру боргу, банків, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування боржника, письмової відповіді боржника про визнання претензій кредитора або виконавчих документів, що не оплачені у встановленому порядку, перелік документів, що додаються до заяви.
До заяви боржника обов'язково повинні бути додані список його кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс та інша інформація про його фінансове і майнове становище. Такими документами можуть бути претензії, позови, акцептовані платіжні вимоги, акти тощо.
В провадженні у справах про банкрутство не передбачений інститут відзиву на заяву про порушення справи.
12. Арбітр відмовляє у прийомі заяви про порушення справи про банкрутство, якщо:
1) боржник не є юридичною особою або не включений до Державного реєстра суб'єктів підприємницької діяльності або його місцезнаходження за межами України;
................Перейти до повного тексту