- Правова система ipLex360
- Законодавство
- Ухвала
У Х В А Л А
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Ухвала Конституціного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Кабінету Міністрів України щодо офіційного тлумачення положень пункту "а" статті 2, пункту "а" частини першої статті 3 та частин третьої, четвертої статті 6 Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір"
м. Київ, 21 березня 2002 року N 8-у/2002 | Справа N 2-19/2002 |
Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:
Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий,
Вознюка Володимира Денисовича,
Євграфова Павла Борисовича,
Іващенка Володимира Івановича,
Козюбри Миколи Івановича,
Корнієнка Миколи Івановича,
Костицького Михайла Васильовича,
Малинникової Людмили Федорівни,
Мироненка Олександра Миколайовича,
Німченка Василя Івановича - суддя-доповідач,
Розенка Віталія Івановича,
Савенка Миколи Дмитровича,
Селівона Миколи Федосовича,
Тихого Володимира Павловича,
Чубар Людмили Пантеліївни,
Шаповала Володимира Миколайовича,
розглянув питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням Кабінету Міністрів України щодо офіційного тлумачення положень пункту "а" статті 2, пункту "а" частини першої статті 3 та частин третьої, четвертої статті 6 Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" від 26 грудня 1992 року
N 18-92.
Заслухавши суддю-доповідача Німченка В.І. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України
установив:
1. Суб'єкт права на конституційне подання - Кабінет Міністрів України - звернувся з клопотанням дати офіційне тлумачення положень пункту "а" статті 2, пункту "а" частини першої статті 3 та частин третьої, четвертої статті 6 Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" від 26 грудня 1992 року
N 18-92 (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 10, ст. 82) в редакції Закону України "Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" від 22 березня 2001 року
N 2324-III (далі - Декрет).
Зазначені положення Декрету передбачають, що платниками акцизного збору є суб'єкти підприємницької діяльності, а також їх філії, відділення (інші відокремлені підрозділи) - виробники підакцизних товарів (продукції) на митній території України, на які встановлено ставки акцизного збору в твердих сумах, а також замовники, за дорученням яких виготовляється продукція на давальницьких умовах по товарах, на які встановлено ставки акцизного збору у відсотках обороту, які сплачують акцизний збір виробнику (пункт "а" статті 2 Декрету). Об'єктом оподаткування є обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції), в тому числі з давальницької сировини, шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безоплатної передачі товарів (продукції) або з частковою їх оплатою, а також обсяги відвантажених підакцизних товарів (продукції), виготовлених з давальницької сировини (пункт "а" частини першої статті 3 Декрету).
Суми акцизного збору, що підлягають сплаті, визначаються платниками самостійно виходячи з обсягів реалізованих підакцизних товарів (продукції за встановленими ставками).
Власник готової продукції, на яку встановлено ставку акцизного збору в твердих сумах, виготовленої на давальницьких умовах, сплачує акцизний збір виробнику (переробнику) не пізніше дня відвантаження готової продукції її замовнику або за його дорученням іншій особі. Умовою відвантаження виробником (переробником) готової продукції, виготовленої з давальницької сировини, її власнику або за його дорученням іншій особі, є документальне підтвердження банківської установи про перерахування відповідної суми акцизного збору на розрахунковий рахунок виробника (переробника) (частини третя, четверта статті 6 Декрету).
В порядку офіційного тлумачення цих положень Декрету суб'єкт конституційного подання просить дати роз'яснення з таких питань:
1) чи є платниками акцизного збору виробники-резиденти України підакцизних товарів (послуг), зокрема нафтопродуктів, із сировини (нафти сирої) замовника-резидента України без переходу права власності на цю сировину до виробника згідно з пунктом "а" статті 2 Декрету;
2) чи є об'єктом оподаткування обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції), зокрема нафтопродуктів, із сировини (нафти сирої) замовника без переходу права власності на цю сировину шляхом її продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безоплатної передачі товарів (продукції) або з частковою їх оплатою, а також обсяги відвантажених підакцизних товарів (продукції), зокрема нафтопродуктів, виготовлених з такої сировини, відповідно до пункту "а" частини першої статті 3 Декрету;
3) чи повинен відповідно до статті 6 Декрету власник готової продукції, яка виготовлена з його сировини і на яку встановлено ставки акцизного збору в твердих сумах, сплачувати акцизний збір виробнику (переробнику) не пізніше дня відвантаження готової продукції.
2. Необхідність в офіційному тлумаченні положень зазначених статей Декрету, обгрунтовується у клопотанні, зумовлена "різними підходами їх застосування у своїй діяльності органами державної податкової служби та судів". Зокрема, мають місце звернення до суду виробників підакцизних товарів (продукції) із сировини замовника без переходу до них права власності на таку сировину, тобто з давальницької сировини, з позовами щодо донарахувань органами державної податкової служби акцизного збору.
За судовими рішеннями сировина - нафта, яка замовником - резидентом України передається виробнику - резиденту України за договором підряду для виготовлення підакцизних товарів без переходу права власності на цю сировину до виробника, не визнається як давальницька, оскільки не відповідає визначенню терміна "давальницька сировина", наведеному в Законі України від 15 вересня 1995 р.
"Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах", тобто не ввезена на митну територію України іноземним замовником для подальшого повернення продукції, виробленої з неї, в країну замовника.
На думку Кабінету Міністрів України, Закон України
"Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" - це спеціальний закон, сферою застосування якого відповідно до статті 10 є відносини, пов'язані з державним регулюванням операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах, тому дія його не поширюється на відносини, пов'язані з діяльністю резидентів України щодо переробки нафти на давальницьких умовах на внутрішньому ринку.
................Перейти до повного тексту