Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Іващенка Володимира Івановича,

Козюбри Миколи Івановича - суддя-доповідач,

Корнієнка Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Селівона Миколи Федосовича,

Тихого Володимира Павловича,

Шаповала Володимира Миколайовича,

розглянув питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням 64 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 4, 8 частини першої статті 6, статей 7, 97, 246, 281, 254, 264, 276, 277, 278, 430, частини третьої статті 214, статей 34-42, 234 - 236-6, 384 - 395-1 Кримінально-процесуального кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача Козюбру М.І. та вивчивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. До Конституційного Суду України надійшло конституційне подання 64 народних депутатів України, в якому порушується питання про відповідність Конституції України (конституційність) пунктів 4, 8 частини першої статті 6, статей 7, 97, 246, 281, 254, 264, 276, 277, 278, 430, частини третьої статті 214, статей 34-42, 234 - 236-6, 384 - 395-1 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України).

Народні депутати України зазначають, що в частині першій статті 62 Конституції України закріплено презумпцію невинуватості, тобто особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. На їх думку, передбачений КПК України інститут закриття кримінальної справи за нереабілітуючими обставинами органами дізнання, слідчим і прокурором суперечить презумпції невинуватості. Передбачене КПК України закриття справи внаслідок акту амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку з помилуванням окремих осіб (положення пункту 4 частини першої статті 6); щодо померлого (положення пункту 8 частини першої статті 6); у зв'язку з тим, що внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило характер суспільне небезпечного (положення частини першої статті 7), або за наявності інших нереабілітуючих підстав може мати місце лише за умови, коли особа, щодо якої закрито справу, вчинила кримінально-карне діяння. Таким чином, органи дізнання, слідчий чи прокурор виконують дії (фактично визнають особу винною у вчиненні злочину), які згідно зі статтею 62 Конституції України є компетенцією лише суду.

На думку суб'єкта права на конституційне подання суперечать конституційним засадам рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункти 2, 4 частини третьої статті 129 Конституції України) і такі норми КПК України, як: практика повернення судом кримінальних справ на додаткове розслідування (статті 246, 281); надання суду окремих функцій кримінального переслідування, а саме - обов'язок суду вручити підсудному копію обвинувального висновку (стаття 254); остаточне вирішення судом справи, незалежно від думки державного обвинувача, який відмовився від підтримання обвинувачення (стаття 264); порушення судом кримінальних справ щодо підсудного за новим обвинуваченням (стаття 276); зміна обвинувачення в суді (стаття 277); порушення кримінальної справи щодо нової особи (стаття 278); прийняття заяв і повідомлень про злочини і порядок їх розгляду (стаття 97), порушення справи в суді (стаття 430).

Обмежуються права потерпілого і при закритті провадження у справі, чим також порушуються конституційні засади рівності учасників судового процесу, оскільки частина третя статті 214 КПК України не передбачає обов'язкового направлення копії постанови про закриття справи потерпілому.