Другий сенат Конституційного Суду України (далі - Конституційний Суд) 18 грудня 2024 року ухвалив Рішення № 12-р(II)/2024 у справі № 3-39/2022(80/22) за конституційною скаргою Бурми Кирила Андрійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 51 Цивільного кодексу України (далі - Рішення), яким визнав цей припис права таким, що відповідає Конституції України (є конституційним).

Підтримуючи висновок Конституційного Суду про відповідність Основному Закону України (конституційність) статті 51 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), з огляду на низку важливих, на мою думку, для цього Рішення та конституційного провадження обставин, на підставі статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України", § 74 Регламенту Конституційного Суду вважаю за потрібне викласти окрему думку (частково розбіжну).

1. У Рішенні Конституційний Суд визнав статтю 51 ЦК такою, що відповідає Конституції України (є конституційною).

За статтею 51 ЦК "до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин".

2. Бурма К.А. зареєстрований з 21 червня 2016 року як фізична особа-підприємець.

У листопаді 2018 року - квітні 2019 року Управління з питань праці Запорізької міської ради (далі - Управління) провело перевірку та встановило порушення фізичною особою-підприємцем Бурмою К.А. законодавства про працю, зокрема фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, недопущення суб’єктом підприємницької діяльності до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод під час проведення перевірки з питань усунення виявлених порушень законодавства про працю.

За вчинення фізичною особою-підприємцем Бурмою К.А. зазначених порушень начальник Управління ухвалив:

- постанову № ОМС-ЗП2328/1047/НД/НП/АВ/П/ТД-ФС від 3 січня 2019 року (далі - Постанова від 03.01.2019), якою на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України (далі - Кодекс) на Бурму К.А накладено штраф у розмірі 111690 гривень;

- постанову № ОМС-ЗП790/1047/НД/НП/СПТД-ФС від 4 квітня 2019 року (далі - Постанова від 04.04.2019), якою на підставі абзацу 7 частини другої статті 265 Кодексу на Бурму К.А накладено штраф у розмірі 417300 гривень.

3. Не погоджуючись із притягненням до юридичної відповідальності, Бурма К.А. звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати Постанову від 03.01.2019 та Постанову від 04.04.2019.

За остаточним судовим рішенням, яким у справі Бурми К.А. є постанова колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 грудня 2021 року (далі - Постанова ВС від 15.12.2021), позивачу було відмовлено у задоволені його вимог щодо Постанови від 04.04.2019.

В іншій частині позовних вимог, а саме щодо визнання протиправною та скасування Постанови від 03.01.2019 рішення суддів першої та другої інстанцій були скасовані, справу скерували на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.

4. З огляду на вимоги статті 151-1 Конституції України та статті 55 Закону України "Про Конституційний Суд України", за якими Конституційний Суд має повноваження з перевірки на конституційність лише того закону, що застосований в остаточному судовому рішенні у справі особи, Постанова ВС від 15.12.2021 є остаточним судовим рішенням у справі Бурми К.А., однак лише в частині застосування закон) щодо Постанови від 04.04.2019, за якою на Бурму К.А на підставі абзацу 7 частини другої статті 265 Кодексу накладено штраф у розмірі 417300 гривень.

Водночас у частині застосування закону щодо Постанови від 03.01.2019 Постанова ВС від 15.12.2021 не є остаточним судовим рішенням у справі Бурми К.А.-1

5. Бурма К.А. у квітні 2022 року звернувся до Конституційного Суду з клопотанням "визнати неконституційними норми пункту 3 розділу І Закону України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 12.12.2019 року № 378-IX , частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній після прийняття ЗУ "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 12.12.2019 року № 378-IX), cm. 51 Цивільного кодексу України " (пункт 1 прохальної частини).

6. Друга колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду Ухвалою від 19 жовтня 2022 року № 151-2(II)/2022 у цій справі:

- відкрила конституційне провадження щодо приписів статті 51 ЦК ( пункт 1 резолютивної частини);

- відмовила у відкритті конституційного провадження щодо перевірки на відповідність Конституції України приписів пункту 3 розділу І Закону України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 12 грудня 2019 року № 378-IX , частини 2 статті 265 Кодексу ( пункт 2 резолютивної частини ).

7. Отже, вже на стадії відкриття конституційного провадження в цій справі Конституційний Суд значно звузив предмет конституційного контролю, обмеживши його тільки статтею 51 ЦК.

Вважаю таке процесуальне рішення Конституційного Суду помилковим з огляду передусім на те, що Бурму К.А. було притягнуто до юридичної відповідальності саме на підставі частини другої статті 265 Кодексу в редакції, що була чинна до внесення змін Законом України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 12 грудня 2019 року № 378-ІХ (далі - Закон № 378), натомість суб’єкт права на конституційну скаргу обґрунтовував потребу в застосуванні щодо нього частини другої статті 265 Кодексу в редакції Закону № 378.

8. Вдумливий аналіз остаточного судового рішення у справі Бурми К.А., його конституційної скарги та мотивувальної частини Рішення надає змогу виявити ключове питання, яке мав розв’язати Конституційний Суд у цьому конституційному провадженні, - визначення кола осіб, на яких поширюється конституційна гарантія статті 58 Конституції України щодо зворотної дії в часі законів та інших нормативних актів у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи з огляду на існування юридичної позиції, що її сформулював Конституційний Суд у Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (далі - Рішення № 1-рп/99).

Тому помилковість, на мою думку, процесуального рішення Конституційного Суду на стадії відкриття конституційного провадження в цій справі пов’язана також із тим, що стаття 51 ЦК має ознаки регулятивної, а не охоронної норми.

Оскільки осердям конституційного контролю в цій справі було питання дотримання одного з приписів Основного Закону України, що визначають конституційні принципи та надають конституційні гарантії в процедурі притягнення особи до юридичної відповідальності, вважаю, що у таких випадках предмет конституційного контролю має охоплювати охоронні норми, тобто норми, які внормовують відносини юридичної відповідальності. Прикладом таких норм у справі Бурми К.А. є, зокрема, приписи частини другої статті 265 Кодексу, конституційність яких оспорював суб’єкт права на конституційну скаргу, або приписи статті 52 ЦК-2, що внормовують окремі складники механізму цивільно-правової відповідальності фізичної особи-підприємця.

Ураховуючи наведене, здійснення конституційного контролю та ухвалення Рішення в контексті приписів статті 58 Основного Закону України лише щодо регулятивної норми - статті 51 ЦК - є щонайменше дискусійним.

9. За відомим приписом частини першої статті 58 Конституції України "закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи".

Надаючи офіційне тлумачення цьому припису, Конституційний Суд у Рішенні № 1-рп/99 сформулював висновок, що "положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті" (абзаци третій, четвертий пункту 3 мотивувальної частини ).

Тобто за цією юридичною позицією Конституційного Суду припис частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативних актів у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, не є нормою прямої дії для всіх учасників суспільних відносин, оскільки його можна застосувати як норму прямої дії лише щодо фізичних осіб.