Велика палата Конституційного Суду України (далі - Конституційний Суд) 29 жовтня 2024 року ухвалила Рішення у справі № 1-1/2023(72/23) за конституційним поданням Верховного Суду про відповідність Конституції України (конституційність) частини четвертої статті 75 Сімейного кодексу України № 1-р/2024 (далі - Рішення), яким визнала зазначений припис таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

На підставі статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України", § 74 Регламенту Конституційного Суду України вважаю за потрібне викласти окрему думку (збіжну) щодо Рішення та низки значущих для цього конституційного провадження понять та явищ.

Що ухвалив Конституційний Суд

1. Предметом конституційного контролю у цій справі була частина четверта статті 75 Сімейного кодексу України (далі - Кодекс), за якою "один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом".

За результатами розгляду справи Конституційний Суд дійшов висновку, що частина четверта статті 75 Кодексу суперечить статті 3, частині першій статті 8, частині третій статті 46, статті 48, частинам першій, третій статті 51 Основного Закону України, на підставі чого визнав цей припис Кодексу таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Складники мотивації Рішення

2. Існує низка аксіом сучасного конституціоналізму, що є застосовними й під час здійснення конституційного контролю. Наразі вважаю доречним зазначити лише три з них.

По-перше, Конституція України є цілісним актом установчої влади, усі приписи якої перебувають у посутньому взаємозв’язку.

По-друге, Конституція України має найвищу юридичну силу, а тому будь-який закон має розвивати, конкретизувати й деталізувати конституційні приписи і не повинен їм суперечити. Не є винятком з цього судження і приписи Кодексу.

По-третє, критерієм конституційності приписів актів права є їх відповідність вимогам Конституції України. Тому виявлення за наслідками конституційного контролю, наприклад, беззмістовності, алогічності чи навіть огидності певної норми не є самодостатнім аргументом для висновку про її неконституційність, оскільки щодо норми права має бути встановлена саме її невідповідність Конституції України, а не суперечність здоровому глузду, невідповідність політичним обіцянкам тощо.

3. Ураховуючи наведені вище міркування, слід визнати, що Конституційний Суд загалом правильно застосував у цьому конституційному провадженні для перевірки на відповідність Основному Закону України одразу кілька його приписів, а саме приписи статті 3, частини першої статті 8, частини третьої статті 46, статті 48, частин першої, третьої статті 51.

Однак, незважаючи на те, що Конституційний Суд виснував невідповідність частини четвертої статті 75 Кодексу одразу кільком конституційним приписам, осердям цієї справи, на моє переконання, був лише один із них - друге речення частини першої статті 51, за якою "кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім’ї".

Конституційний Суд у Рішенні серед іншого зазначив, що "правовідносини щодо утримання у подружжі випливають із конституційного принципу рівності прав і обов’язків кожного із подружжя у шлюбі та сім’ї" (друге речення абзацу другого підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини).

Отже, припис частини четвертої статті 75 Кодексу був одним із тих законів, що в певній ділянці шлюбних відносин мав розвивати, конкретизувати й деталізувати припис другого речення частини першої статті 51 Конституції України та не мав йому суперечити.

4. Обґрунтовуючи Рішення, Конституційний Суд послався не лише на Конституцію України та юридичні позиції, що були ним сформульовані раніше, а також на низку міжнародних актів ( підпункт 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Ураховуючи предмет конституційного контролю, важливе місце займають "Принципи європейського сімейного права", які були представлені на конференції 9-11 грудня 2004 року (University of Utrecht, The Netherlands "Principles of European Family Law. Divorce, Maintenance between Former Spouses and Parental Responsibilities") (далі - Принципи), розроблені Комісією з європейського сімейного права (Commission on European Family Law) (далі - Комісія), за якими, зокрема, "утримання у подружжі <...> має бути обмеженим і ґрунтуватися на потребі у фінансовій підтримці. Утримання зазвичай присуджують, коли один із подружжя значно економічно слабший за іншого і не має змоги підтримувати достатній рівень життя після розлучення <...>. Комісія виступає за справедливість, гарантуючи, що підтримання у подружжі - не покарання або надмірно обтяжливий захід для того з подружжя, хто сплачує аліменти, а мета його полягає в тому, щоб збалансувати фінансовий стан обох сторін після розірвання шлюбу, не ставлячи жодну з них у несправедливе становище" (абзаци сьомий - дев’ятий підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини ).

Вважаю, що саме з огляду на зміст припису другого речення частини першої статті 51 Конституції України та Принципів Конституційний Суд у Рішенні зазначив, що "прожитковий мінімум не відображає фактичного стану потреби особи у матеріальній допомозі, а навпаки <...> обмежує право одного з подружжя на утримання (аліменти) " ( абзац п’ятий підпункту 2.5 пункту 2 мотивувальної частини); "потребу в матеріальній допомозі <...> слід визначати <...> у кожному конкретному випадку у спосіб зіставлення доходів і витрат позивача та відповідача <...>. Призначення державою соціальних виплат не може впливати на призначення аліментів на утримання одного з подружжя або ж виключати можливість такого призначення " ( абзац шостий підпункту 2.5 пункту 2 мотивувальної частини ).