Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Іващенка Володимира Івановича,

Козюбри Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Селівона Миколи Федосовича,

Тимченка Івана Артемовича - суддя-доповідач,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

розглянув питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин п'ятої та шостої статті 19 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Заслухавши суддю-доповідача Тимченка І.А. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. У конституційному поданні 47 народних депутатів України оспорюється конституційність положень частин п'ятої та шостої статті 19 Закону України "Про пенсійне забезпечення", за якими:

максимальний розмір пенсії не може перевищувати трьох, а для працівників, зайнятих на роботах, передбачених пунктом "а" статті 13 і статтею 14 цього Закону, - чотирьох мінімальних пенсій за віком;

розмір пенсії за віком, обчислений відповідно до цієї статті, не може перевищувати 75 процентів заробітку, за винятком мінімальних пенсій, підвищених за роки роботи понад 25 років у чоловіків і 20 - у жінок, а для працівників, зайнятих на роботах, передбачених пунктом "а" статті 13 і статтею 14 цього Закону, - 85 процентів заробітку.

Суб'єкт права на конституційне подання вважає такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення названої статті щодо встановлення максимальних розмірів пенсій за віком для певних категорій працівників, передусім частині третій статті 46, згідно з якою "пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом", та статті 48, за якою "кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло".

На підтвердження своєї позиції народні депутати України посилаються на ряд положень відповідних законів, постанову Кабінету Міністрів України, міжнародно-правові документи та рішення Конституційного Суду України. Так, наголошується у поданні, "Законом України "Про затвердження прожиткового мінімуму на 2001 рік" від 22 березня 2001 року N 2330-III передбачено розмір прожиткового мінімуму в розрахунку на одну непрацездатну особу в місяць 248,77 гривні. Проте Постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат пенсіонерам" від 27 червня 2001 року N 741 з 1 серпня 2001 року максимальний розмір пенсій для категорій працівників, визначених згідно з пунктом "а" статті 13 та статтею 14 Закону України "Про пенсійне забезпечення", встановлено у сумі 156 гривень, а для інших категорій працівників - 117,27 гривні. Водночас цією ж Постановою мінімальний розмір пенсії для обчислення трудових пенсій за віком з 1 серпня 2001 року передбачено у сумі 39 гривень".

Виходячи з цього суб'єкт права на конституційне подання вважає, що обмеження максимального розміру пенсій за віком, встановлені частинами п'ятою та шостою статті 19 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зумовлюють порушення, по-перше, прав громадян, які отримують пенсії за віком, за вислугу років (стаття 53 цього Закону), по-друге, конституційних прав громадян "на державне пенсійне забезпечення на рівні законодавчо встановленого прожиткового мінімуму та достатнього для забезпечення належного життєвого рівня пенсіонера і його сім'ї".

Автори подання стверджують, що частини п'ята і шоста статті 19 названого Закону обмежують право громадян на належний рівень пенсійного забезпечення. Це, на їх думку, суперечить також статті 64 Конституції України, оскільки, згідно з положеннями цієї статті, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

На думку суб'єкта права на конституційне подання, названі положення Закону суперечать і ряду норм міжнародно-правових актів та загальновизнаним принципам міжнародного права, зокрема частині другій статті 29 Загальної декларації прав людини, яка передбачає, що кожна людина, здійснюючи свої права і свободи, повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання й поваги прав і свобод інших та задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві. Згідно зі статтею 4 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права держава може встановлювати тільки такі обмеження цих прав, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це є сумісним з природою таких прав, і виключно з метою сприяти загальному добробуту.

У конституційному поданні обгрунтовується думка про те, що розглядувані положення статті 1 9 Закону не відповідають принципу соціальної справедливості, який випливає із змісту статей 1, 3, 21, 24 Конституції України: дискримінація конституційних прав громадян на "належний рівень соціального захисту", в тому числі пенсійного забезпечення, не допускається. Якщо Законом України "Про пенсійне забезпечення" (стаття 19) допускається обмеження граничного розміру пенсій певної категорії громадян, то Законом України "Про статус народного депутата України" (стаття 20) "за кожний повний рік роботи понад 25 років для чоловіків і 20 років для жінок пенсія за віком та по інвалідності збільшується на один відсоток наведеного вище заробітку, але не більше ніж до 90 (включно) відсотків зазначеного заробітку, без обмеження граничного розміру пенсії". У поданні також зазначається, що відповідно до частини другої статті 37 Закону України "Про державну службу" для державних службовців, які мають право на одержання пенсії державних службовців, граничний розмір пенсії також не обмежується.