Конституційний Суд України (далі - Конституційний Суд) 22 грудня 2022 року постановив Ухвалу № 8-уп/2022 про закриття конституційного провадження у справі № 1-26/2020 (396/20) за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про особливості приватизації підприємств Державної акціонерної компанії "Укррудпром"" від 9 квітня 2004 року № 1677-IV зі змінами (далі - Закон), розпорядження Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо приватизації пакетів акцій підприємств ДАК "Укррудпром"" від 27 травня 2004 року № 348-р (далі - Розпорядження) (далі - Ухвала).

Не підтримуючи постановлену Ухвалу, на підставі статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" та § 74 Регламенту Конституційного Суду України вважаю за потрібне висловити кілька важливих, на мою думку, міркувань.

Мотивування Ухвали

1. Мотивуючи Ухвалу щодо закриття конституційного провадження у цій справі, Конституційний Суд зазначив, зокрема, таке:

- "Ураховуючи, що державна реєстрація Державної акціонерної компанії " Укррудпром " припинена, Велика палата Конституційного Суду України дійшла висновку, що на час звернення народних депутатів України Закон вичерпав свою дію та втратив чинність " ( абзац п’ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини);

- "Ураховуючи, що за наслідками приватизації 9 червня 2006 року була проведена державна реєстрація припинення юридичної особи - Державної акціонерної компанії " Укррудпром Велика палата Конституційного Суду України дійшла висновку, що Розпорядження, як і Закон, вичерпало свою дію та втратило чинність " ( абзац третій підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини);

- "Оскільки Закон і Розпорядження втратили чинність і на час розгляду справи не регулюють правових відносин, Конституційний Суд України не може розглядати їх на предмет відповідності Конституції України" ( абзац п’ятий пункту 3 мотивувальної частини).

2. Отже, Конституційний Суд в Ухвалі, по-перше, встановив, що Закон і Розпорядження вичерпали свою дію та втратили чинність; по-друге, враховуючи встановлені обставини, на підставі пункту 5 статті 62 Закону України "Про Конституційний Суд України" - втрата чинності актом (його окремими положеннями) щодо якого порушено питання відповідності Конституції України, закрив конституційне провадження.

Мотивування незгоди з Ухвалою

3. На підставі низки приписів Конституції України можна стверджувати про наявність у Конституційного Суду повноважень щодо перевірки на відповідність Конституції України нормативних та індивідуальних актів Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.

Звісно, предметом конституційного контролю є, перш за все, чинні акти. Так, згідно з частиною другою статті 152 Конституції України "закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення <...>".

Водночас Конституцією України не обмежено юрисдикції органу конституційного контролю повноваженням перевіряти на конституційність лише чинні акти. Таке обмеження є радше наслідком практики Конституційного Суду, сформованої, зокрема, на підставі приписів статті 8 Закону України "Про Конституційний Суд України".

Опонуючи тезі про те, що Конституційний Суд має повноваження перевіряти на відповідність Основному Закону України лише чинні акти, слід, по-перше, зазначити, що приписи законів України мають розвивати, конкретизувати та деталізувати конституційні приписи, а не суперечити їм. Тому доречно повторно закцентувати увагу на тому, що стаття 150 Конституції України та інші релевантні конституційні приписи, які розв’язують питання обсягу повноважень Конституційного Суду, не містять вказівки на "чинність" або "дієвість" акта права, що є предметом конституційного контролю.

По-друге, за приписами статті 8 Закону України "Про Конституційний Суд України" національний орган конституційного контролю все ж має повноваження перевіряти на конституційність акти, що втратили чинність.

По-третє, Конституційний Суд може розвивати та змінювати сформульовані ним юридичні позиції, зокрема й щодо питання обсягу його повноважень стосовно перевірки конституційності актів, що вичерпали свою дію та/або які втратили чинність.

Принципово важливим у цій дискусія є те, що місією Конституційного Суду є захист Основного Закону України, конституційного ладу та конституційних цінностей. Виконання цієї місії за певних обставин вимагає від національного органу конституційного контролю здійснити перевірку на конституційність і тих актів, що з різних причин не діють та/або втратили чинність.

Ураховуючи наведене, практика Конституційного Суду, згідно з якою він відмовляється перевіряти на конституційність акти, які вичерпали свою дію, втратили чинність або стосовно яких є сумніви у їх дієвості та/або чинності, є, на мою думку, помилковим самообмеженням повноважень національного органу конституційного контролю.

Тому, наявне в Ухвалі твердження щодо відсутності предмета конституційного контролю у зв’язку з вичерпанням дії та втратою чинності Законом і Розпорядженням є, щонайменше, дискусійним.

4. Наступним суперечливим моментом Ухвали є те, що вичерпання дії та втрата чинності актами, що були предметом конституційного контролю, було встановлено як певні факти самим Конституційним Судом безпосередньо в Ухвалі.

Складниками предмета конституційного контролю у цій справі були Закон і Розпорядження, тобто два акти, що мають бути відповідно нормативним та індивідуальним.