Другий сенат Конституційного Суду України (далі - Конституційний Суд) 12 жовтня 2022 року ухвалив Рішення № 7-р(II)/2022 у справі № 3-102/2021(231/21, 415/21) за конституційними скаргами Жиденка Володимира Вікторовича, Петренка Віктора Олексійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI (щодо соціальних гарантій для захисників і захисниць України) (далі - Рішення).

Повністю підтримуючи ухвалене Рішення, на підставі статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" та § 74 Регламенту Конституційного Суду України , з огляду на значущість Рішення, вважаю за доцільне висловити кілька важливих, на мою думку, міркувань щодо Рішення в цілому та низки важливих і посутньо пов’язаних із ним явищ і понять.

1. Конституційний Суд визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами (далі - Закон № 3668), що поширюють свою дію на Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII, у тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.

2. За пунктом 3 резолютивної частини Рішення "Верховній Раді України привести нормативне регулювання щодо забезпечення соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням".

3. Отже установлена статтею 151-2 Основного Закону України обов’язковість рішень та висновків Конституційного Суду зобов’язує відповідні органи державної влади не лише ефективно поновити конституційні права скаржників у цій справі, а й що не менш важливо, привести нормативне регулювання у відповідність із Конституцією України та Рішенням з метою "<...> забезпечення соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу <...>" для всіх захисників і захисниць України.

4. Розпочата в 2014 році Війна за Незалежність України торкнулась мільйонів українців, водночас створивши ілюзію можливості напівмирного подальшого співіснування з державою-агресором, яка тимчасово анексувала та окупувала частину території України.

Повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року Російською Федерацією в Україну та подальше масове вчинення збройними силами держави-агресора злочинів проти людяності (людства), воєнних злочинів та інших дій, що мають ознаки геноциду Українського народу, обірвали чи понівечили людські життя, втрутились у долю всіх і кожного, хто є громадянином України або так чи інакше пов’язаний з нашою державою.

Унаслідок повномасштабного вторгнення та вчинення подальших злочинів проти Українського народу остаточно розвіялась й ілюзія (або за Михайлом Коцюбинським, Fata Morgana ) псевдонаукових, а насправді винятково ідеолого-політичних тверджень про "братерство та дружбу українського, білоруського та російського народів".

Хаотична зміна мети агресивної війни проти України у висловлюваннях військово-політичного керівництва держави-агресора, разом із "демілітаризацією", "денацифікацією" та навіть "десатанізацією" України, поза сумнівів, є невдалим намаганням приховати справжню мету збройного нападу - знищення української державності, Українського народу та його національної ідентичності.

Тому збройний напад Російської Федерації як держави-агресора на Україну, Війна за Незалежність України, разом із повномасштабним вторгненням 24 лютого 2022 року, й навіть учинення збройними силами держави-агресора злочинів проти людяності (людства), воєнних злочинів та інших дій, що мають ознаки геноциду Українського народу, були історично, політично та іншим чином обумовлені.

Звісно, у низці цих подій значною мірою закономірним було й ухвалення Конституційним Судом Рішення, у якому він, розвиваючи власні юридичні позиції, сформулював думку про нагальну потребу в забезпеченні соціальних гарантій високого рівня для всіх захисників і захисниць України. Тобто йдеться про забезпечення зазначених гарантій не лише "<...> громадянам України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, членам їхніх сімей, а також особам, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року <...>" (абзац сьомий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення ).

5. Має раціональне підґрунтя думка про те, що Конституція України внормовує передусім відносини, що виникають та існують у мирні часи.