- Правова система ipLex360
- Законодавство
- Ухвала
УХВАЛА
ТРЕТЬОЇ КОЛЕГІЇ СУДДІВ
ДРУГОГО СЕНАТУ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
про відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Василенка Сергія Миколайовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6, абзацу першого пункту 7, підпункту 1 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX
м. Київ 29 вересня 2022 року № 101-3(II)/2022 |
Справа № 3-5/2022(9/22) |
Третя колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України у складі:
Первомайський Олег Олексійович (голова засідання, доповідач),
Головатий Сергій Петрович,
Городовенко Віктор Валентинович
Заслухавши суддю-доповідача Первомайського О.О. та дослідивши матеріали справи, Третя колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України
установила:
Зазначені приписи
Закону № 113 унормовують окремі питання реформування органів прокуратури щодо попередження прокурорів про можливе майбутнє звільнення з посади, порядку їх переведення та звільнення.
1.1. Оспорювані суб’єктом права на конституційну скаргу приписи
Закону № 113 (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлювали таке:
- "З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої
статті 51 Закону України "Про прокуратуру"" ( пункт 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113);
- "Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом" ( абзац перший пункту 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113);
- "Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої
статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав, зокрема "неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв’язку із цим пройти атестацію"" ( підпункт 1 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону
№ 113).
Василенко С.М. просить перевірити пункт 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113 на відповідність приписам частини другої
статті 3, частини другої
статті 6, частини першої
статті 8, частини другої
статті 19, частин першої, другої, шостої
статті 43, частини другої
статті 85 Конституції України, а абзац перший пункту 7, підпункт 1 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону
№ 113 - на відповідність приписам частини першої
статті 8, частин першої, другої
статті 22, частин першої, другої
статті 24, частин першої, другої, шостої
статті 43, частини другої
статті 131-1 Конституції України.
Обґрунтовуючи твердження щодо невідповідності
Конституції України оспорюваних приписів
Закону № 113, суб’єкт права на конституційну скаргу посилається, зокрема, на приписи Конституції України, Закону № 113,
Кодексу законів про працю України,
Закону України "Про прокуратуру", рішення Конституційного Суду України, низку міжнародних нормативно-правових актів, ратифікованих Україною, рішення Європейського суду з прав людини, а також на судові рішення у своїй справі.
2. Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї документів і матеріалів випливає таке.
2.1. Василенко С.М. працював в органах прокуратури з 1998 року. Генеральний прокурор наказом від 4 листопада 2019 року № 1335ц звільнив його з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої
статті 51 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697) 15 листопада 2019 року (на підставі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури) (далі - Наказ).
Наказ видано на підставі
статті 9 Закону № 1697 та підпункту 1 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону
№ 113 (неподання прокурором прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до обласної прокуратури та про намір у зв’язку із цим пройти атестацію).
Автор клопотання, вважаючи Наказ протиправним, звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просив суд визнати протиправним та скасувати Наказ; зобов’язати Офіс Генерального прокурора поновити (призначити) позивача на рівнозначну посаду прокурора відділу або адміністративну посаду в Офісі Генерального прокурора; стягнути з Офісу Генерального прокурора (Генеральної прокуратури України) на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 16 листопада 2019 року; допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за весь час вимушеного прогулу.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 7 вересня 2020 року (справа № 640/24727/19) у задоволенні адміністративного позову Василенка С.М. відмовив повністю.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 26 січня 2021 року апеляційну скаргу Василенка С.М. залишив без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 вересня 2020 року - без змін.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 29 вересня 2021 року касаційну скаргу Василенка С.М. залишив без задоволення, а зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.
Верховний Суд своє рішення мотивував, зокрема, таким:
- "<...> проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури" (пункт 31);
- "неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв’язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої
статті 51 Закону України "Про прокуратуру"" (пункт 50);
2.2. Суб’єкт права на конституційну скаргу вважає, що пункт 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113 не відповідає частині другій
статті 3, частині другій
статті 6, частині першій
статті 8, частині другій
статті 19, частинам першій, другій, шостій
статті 43, частині другій
статті 85 Конституції України, оскільки, зокрема:
- " пункт 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX у посутньому зв’язку з пунктами 7, 8, 9 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX можна тлумачити та застосовувати не лише як повідомлення про можливе майбутнє звільнення, а, водночас, і як пропозицію щодо можливого працевлаштування в органи прокуратури на підставі виконання умов, зазначених у приписах Закону № 113-IX. <...> суд або інший суб’єкт правозастосування не мали можливості чітко зрозуміти зміст, передбачити юридичні наслідки дії пункту 6 <...> та поведінку учасника суспільних відносин щодо подальшої реалізації права на працю";
- "Звільнення особи можливе на підставі не закону, а лише індивідуального акта права, повноважень щодо ухвалення якого Верховна Рада України не має. Випадки, коли Верховна Рада України уповноважена звільняти та призначати окремих осіб у спосіб ухвалення індивідуальних актів права, визначені приписами
Основного Закону України";
- пункт 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону
№ 113 у посутньому зв’язку з іншими нормами Закону
№ 1697 та Закону № 113 не містить домірних (пропорційних) засобів втручання у права суб’єкта права на конституційну скаргу та не враховує вимог низки конституційних приписів щодо змісту і спрямованості діяльності держави, які визначаються правами і свободами людини та їх гарантіями; головного обов’язку держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини; обов’язків держави зі створення умов для повного здійснення громадянами права на працю.
................Перейти до повного тексту