Другий сенат Конституційного Суду України у складі:

Головатий Сергій Петрович (голова засідання),

Городовенко Віктор Валентинович,

Лемак Василь Васильович,

Мойсик Володимир Романович (доповідач),

Первомайський Олег Олексійович,

Сліденко Ігор Дмитрович,

Юровська Галина Валентинівна,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційною скаргою Соловйова Володимира Миколайовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу 3 Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436).

Заслухавши суддю-доповідача Мойсика В.Р. та дослідивши матеріали справи, Другий сенат Конституційного Суду України

1. Соловйов В.М. звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність частині другій статті 3, частинам першій, другій статті 8, частині третій статті 22, статті 64 Конституції України (конституційність) окремі положення розділу 3 Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, якими внесено зміни до пунктів 2, 4 частини четвертої, пункту 10 частини шостої статті 12, частини третьої, пунктів 2, 4 частини четвертої статті 257, підпунктів "а","в","г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - Кодекс).

Згідно з частиною четвертою статті 12 Кодексу справи у спорах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 2), та справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 4), розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження.

Пунктом 10 частини шостої статті 12 Кодексу встановлено, що для цілей Кодексу справами незначної складності є "інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження".

За частиною третьою статті 257 Кодексу при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту;

категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі, чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 257 Кодексу за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах,,щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб" (пункт 2) та "щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб" (пункт 4).

Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу касаційному оскарженню не підлягають, зокрема, судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а"); справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт "в"); суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково (підпункт "г").

Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів справи вбачається таке.

Соловйов В.М. перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - Управління) як отримувач щомісячного довічного грошового утримання судді у від ставці, призначеного з 18 лютого 2016 року в розмірі 86 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

У зв'язку зі зміною з 1 січня 2020 року розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, на підставі довідки Господарського суду Запорізької області "Про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці" від 5 березня 2020 року автор клопотання 12 березня 2020 року звернувся до Управління із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Управління повідомило, що до приведення Верховною Радою України положень законодавства України у відповідність до Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 (яким, зокрема, визнано неконституційним пункт 25 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, що встановлював різні підходи до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, що йдуть у відставку) підстав для перерахунку призначеного Соловйову В.М. щомісячного довічного грошового утримання судді у від ставці немає.

Соловйов В.М. звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління про визнання дій (бездіяльності) протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, у якому просив зобов'язати Управління здійснити перерахунок призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 86 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з огляду на розмір суддівської винагороди, що визначена у довідці Господарського суду Запорізької області "Про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці" від 5 березня 2020 року, з 18 лютого 2020 року і виплатити йому заборгованість з урахуванням здійснених раніше виплат та компенсації інфляційних втрат за час виплати перерахунку.

Запорізький окружний адміністративний суд, розглянувши справу в порядку скороченого позовного провадження, рішенням від 14 вересня 2020 року задовольнив зазначені позовні вимоги Соловйова В.М. та зобов'язав Управління здійснити відповідний перерахунок і виплатити заборгованість з 19 лютого 2020 року з урахуванням здійснених раніше виплат та компенсації інфляційних втрат за час виплати перерахунку.

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 11 березня 2021 року, ухваленою за апеляційною скаргою Управління, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог Соловйова В.М. щодо зобов'язання Управління здійснити зазначений перерахунок скасував і ухвалив у цій частині постанову про відмову в задоволенні позову.

Верховний Суд ухвалою від 17 травня 2021 року відмовив Соловйову В.М. у відкритті касаційного провадження з підстав, установлених пунктом 2 частини п'ятої статті 328, пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення у справі незначної складності, що не підлягає касаційному оскарженню, виняткових обставин для касаційного оскарження судового рішення у справі Соловйов В.М. не навів.

Суб'єкт права на конституційну скаргу стверджує, що застосування в його справі Верховним Судом оспорюваних положень Кодексу порушує його права "на судовий захист і на касаційне оскарження судового рішення", установлені частиною першою статті 55, пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, а також право власності, непорушність якого гарантована частиною четвертою статті 41 Основного Закону України.