- Правова система ipLex360
- Законодавство
- Окрема думка
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОКРЕМА ДУМКА
судді Конституційного Суду України Олега Первомайського у справі № 3-39/2021(86/21) за конституційною скаргою Абрамовича Олексія Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини другої статті 40 Житлового кодексу України (щодо дискримінації у реалізації права на житло)
Другий сенат Конституційного Суду України 22 червня 2022 року ухвалив Рішення
№ 5-р(II)/2022 у справі № 3-39/2021(86/21) за конституційною скаргою Абрамовича Олексія Володимировича щодо відповідності
Конституції України (конституційності) пункту 2 частини другої
статті 40 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) (далі - Рішення), у якому визнав зазначений припис таким, що не відповідає Основному Закону України.
На підставі
статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" вважаю за потрібне викласти окрему думку щодо
Рішення, оспорюваного припису
ЖК України та низки супутніх явищ і понять.
Щодо предмета конституційного контролю
1. Абрамович О.В. звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням розглянути питання щодо відповідності частині другій
статті 24, частині другій
статті 47 Конституції України (конституційності) пункту 2 частини другої
статті 40 ЖК України, згідно з яким знімають з обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у випадку "виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту".
Згідно з конституційною скаргою та матеріалами справи Абрамович О.В. у період з 1976 року до 1990 року проходив військову службу. Після звільнення 22 березня 1990 року з військової служби, залишаючись зареєстрованим у місті Улан-Уде, Абрамович О.В. приїхав до міста Суми, де за рішенням виконавчого комітету Сумської міської Ради народних депутатів від 20 вересня 1990 року його було взято на чергу для отримання державної жилої площі та включено до списку осіб, які користуються правом першочергового отримання жилої площі.
У 1996 році Абрамович О.В. виїхав із міста Суми на постійне місце проживання в Херсонську область, де працював до виходу на пенсію. Із 16 серпня 1999 року місце проживання Абрамовича О.В. зареєстровано в місті Березівка Одеської області. Рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 18 лютого 2014 року Абрамовича О.В. було знято з квартирного обліку як такого, що не проживає в місті Суми, на підставі пункту 2 частини другої
статті 40 ЖК України.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Абрамовича О.В. про скасування рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 18 лютого 2014 року № 85 про зняття з квартирного обліку та поновлення в черзі на отримання жилої площі, суди також застосовували пункт 2 частини другої
статті 40 ЖК України.
На думку суб’єкта права на конституційну скаргу, унаслідок застосування оспорюваного припису
ЖК України він зазнав дискримінації за ознакою місця проживання, чим було порушено його право на житло, гарантоване частиною другою
статті 47 Конституції України.
Мотивація Рішення, що заслуговує на підтримку
2. Першим аргументом на підтримку
Рішення є те, що його мотивація набагато ширша за своїм "горизонтом" та "глибиною", ніж лаконічна мотивація конституційної скарги.
Більш того, у
Рішенні констатовано відсутність порушення частини другої
статті 47 Конституції України, на що посилався автор клопотання, та мотивовано порушення оспорюваним приписом
ЖК України інших норм Основного Закону України.
Отже, у
Рішенні продемонстрована нова практика органу конституційного контролю, у якій він знижує рівень своєї вимогливості до змісту (передусім мотивації) конституційних скарг з метою забезпечення ефективності та дієвості механізму захисту прав і свобод людини і громадянина та інших конституційних цінностей.
3. У пункті 3 мотивувальної частини
Рішення послідовно й розлого вмотивовано потребу захисту низки конституційних цінностей з огляду на принцип соціальної держави (
стаття 1 Конституції України), принцип захисту прав людини (частина друга
статті 3 Конституції України), принцип рівноправності (
стаття 21, частини перша, друга
статті 24 Конституції України).
Своєю чергою, у пункті 4 мотивувальної частини
Рішення Конституційний Суд України з’ясував зміст і значення права на житло та його взаємозв’язок з іншими гарантованими
Конституцією України правами і свободами людини і громадянина, враховуючи не лише приписи Основного Закону України, а й зважаючи на низку міжнародних актів.
Нарешті, у пункті 5 мотивувальної частини
Рішення проаналізовано зв’язок між гарантованими Конституцією України правом на житло (частина перша
статті 47 ), з одного боку, і свободою пересування й вільного вибору місця проживання (частина перша
статті 33 ), з другого боку.
4. Окремої уваги заслуговує зміст пункту 6 мотивувальної частини
Рішення , у якому застосування механізму захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина подано у світлі євроінтеграційного курсу України, що потребує додержання відповідних конституційних цінностей у правозастосовній та іншій діяльності.
Так, у Рішенні з-поміж іншого зазначено таке: "<...> Україна ставить за мету набуття повноправного членства в Європейському Союзі, послідовно втілюючи відповідні конституційні цінності в законодавство з урахуванням того, що Європейський Союз заснований на "цінностях поваги до людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права та додержання людських прав, включаючи права осіб, які належать до меншин", а також на тому, що "ці цінності є загальними для держав-членів у суспільстві, де панує плюралізм, недискримінація, толерантність, справедливість, солідарність та рівність між жінками та чоловіками" (
стаття 2 Договору про Європейський Союз від 7 лютого 1992 року)" ( абзац другий пункту 6
мотивувальної частини ).
Дискусійна частина мотивації Рішення
5. Недоліком
Рішення, на мою думку, є відсутність у ньому чітко сформульованої тези стосовно того, що
стаття 47 та інші приписи Основного Закону України не гарантують права на безоплатне одержання від держави або територіальної громади житла, окрім випадків коли воно надається відповідно до закону громадянам, які потребують соціального захисту.
У цьому сенсі, насамперед, важливим є те, що "право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду " на підставі правил, визначених у
ЖК України (на той час Житловий кодекс Української РСР) ще в далекі 80-ті роки минулого століття, не є та й не могли бути законодавчим підґрунтям для реалізації приписів
Конституції України, а саме:
................Перейти до повного тексту