Друга колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України у складі:

Сліденко Ігор Дмитрович (голова засідання, доповідач),

Головатий Сергій Петрович,

Лемак Василь Васильович,

розглянула на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Карлашевича Дениса Вікторовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 27 Закону України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 року № 2654-ХІІ (Відомості Верховної Ради України, 1992 p., № 47, ст. 642).

Заслухавши суддю-доповідача Сліденка І.Д. та дослідивши матеріали справи, Друга колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України

1. До Конституційного Суду України звернувся Карлашевич Денис Вікторович з клопотанням визнати такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 27 Закону України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 року № 2654-ХІІ (далі - Закон), згідно з якою "застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи".

Карлашевич Д.В. зауважує, що частина перша статті 27 Закону порушує конституційні права "добропорядних та законослухняних громадян України", а саме право власності на майно, безпосередньо закріплене в статті 41 Конституції України, а також право особи на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

На думку автора клопотання, будь-хто у будь-який час може стати потенційним заставодавцем та, як наслідок, боржником, якого можна "зобов'язати відповідати за чужі багатомільйонні борги та інші жодним чином не пов'язані з ним зобов'язання".

2. Вирішуючи питання про відкриття конституційного провадження у справі, Друга колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України виходить із такого.

Згідно із Законом України "Про Конституційний Суд України" конституційною скаргою є подане до Конституційного Суду України письмове клопотання щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) закону України (його окремих положень), що застосований в остаточному судовому рішенні у справі суб'єкта права на конституційну скаргу (частина перша статті 55); у конституційній скарзі має міститись обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини, на думку суб'єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону (пункт 6 частини другої статті 55); конституційна скарга вважається прийнятною за умов її відповідності вимогам, передбаченим, зокрема, статтею 55 цього закону (абзац перший частини першої статті 77).