Велика палата Конституційного Суду України (далі - Конституційний Суд) 21 жовтня 2021 року постановила Ухвалу № 4-уп/2021 (далі - Ухвала), якою закрила конституційне провадження у справі за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини другої статті 42 Закону України "Про вищу освіту".

Поважаючи позицію Конституційного Суду, проте не погоджуючись з постановленою Ухвалою, на підставі статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" вважаю за потрібне викласти окрему думку щодо Ухвали та низки інших важливих явищ та понять.

Аргументи, що використані в Ухвалі Конституційним Судом

1. Постановляючи Ухвалу, Конституційний Суд дійшов висновку, що конституційне подання не відповідає вимогам частини третьої статті 51 Закону України "Про Конституційний Суд України", а тому є підстава для закриття конституційного провадження у справі згідно з пунктом 3 статті 62 цього ж закону - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим цим законом.

Мотивуючи Ухвалу, Конституційний Суд зазначив, що "автори клопотання не навели аргументів щодо невідповідності Конституції Українита принципу юридичної визначеності припису пункту 6 частини другої статті 42 Закону, а фактично висловили припущення щодо нечіткого визначення періоду застосування цього припису в часі та вказали на його законодавчу недосконалість і неузгодженість із низкою приписів Закону України "Про очищення влади", що не є обґрунтуванням тверджень щодо неконституційності оспорюваного припису Закону в розумінні частини третьої статті 51 Закону України "Про Конституційний Суд України". Як неодноразово зазначав Конституційний Суд України, припущення неможна вважати аргументами на підтвердження неконституційності правових актів чи їх окремих положень (ухвали від 13 квітня 2004 року № 32-у/2004, від 30 червня 2011 року № 21-у/2011, від 2 вересня 2015 року № 34-у/2015); усунення неузгодженостей, суперечностей, розбіжностей між законами України не належить до повноважень Конституційного Суду України; це питання вирішується в законодавчому порядку (ухвали від 27 грудня 2001 року № 47-у/2001, від 2 жовтня 2014 року № 86-у/2014, від 17 червня 2015 року № 25-у/2015)" ( абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Ухвали).

Крім того, на думку Конституційного Суду, "Суб’єкт права на конституційне подання не обґрунтував дискримінаційного характеру припису пункту 6 частини другої статті 42 Закону щодо реалізації конституційного права на працю, а лише процитував приписи Конституції України, законів України, навів юридичні позиції Конституційного Суду України, які містяться в рішеннях від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 і стосуються загальних вимог щодо рівності людей у правах та недопустимості дискримінації, а також гарантування права на працю" (перше речення абзацу п’ятого пункту 3 мотивувальної частини Ухвали).

Мотивування незгоди з Ухвалою

2. Аналізуючи зміст конституційного подання, можна констатувати, що у ньому з 2 до 17 сторінки міститься мотивування, якого, на думку суб’єкта права на конституційне подання, було достатньо для спростування презумпції конституційності оспорюваного припису статті 42 Закону України "Про вищу освіту".

Мотивуючи невідповідність (неконституційність) пункту 6 частини другої статті 42 Закону України "Про вищу освіту" низці норм Основного Закону України, суб’єкт права на конституційне подання послався, зокрема, на: юридичну невизначеність оспорюваної норми, внаслідок чого залишається невизначеним час дії заборони на зайняття посади керівника вищого навчального закладу (10 років або довічно); наявність у нормі ознак дискримінації; неврахування оспорюваною нормою особливостей юридичного статусу приватних вищих навчальних закладів та факту того, що вищі навчальні заклади не є органами державної влади або органами місцевого самоврядування; порушення конституційних гарантій права на працю.

Чи достатньо було такого мотивування для вирішення справи по суті та задоволення (або відмови у задоволенні) заявленого у прохальній частині конституційного подання клопотання? Дискусійне питання.

Проте, передусім, важливо, що на розсуд Конституційного Суду, такого мотивування у конституційному поданні було достатньо, по-перше, для відкриття конституційного провадження, по-друге, для розгляду цієї справи по суті (у відкритій та закритій частинах) протягом кількох років, під час якого Конституційний Суд навіть перебував на порозі ухвалення рішення по суті.

Крім того, слід зважати також на те, що "глибина", переконливість (або узагальнено якість) мотивування конституційного подання є важливим, однак не найбільш значущим чинником у більшості конституційних проваджень.

Якісно вмотивованим ("глибоким", переконливим тощо) має бути рішення у справі, що ухвалюється Конституційним Судом. До справжніх або удаваних вад мотивування конституційних подань, Конституційний Суд має ставитись стримано та виважено, зосереджуючи натомість більшу увагу на визначеному в конституційних поданнях (конституційних зверненнях або скаргах) предметі конституційного контролю, а точніше, конституційній проблемі або конституційному конфлікті, про існування яких може "свідчити" окреслений у конституційному поданні (конституційному зверненні або скарзі) предмет конституційного контролю.

Згідно з Основним Законом України Конституційний Суд перевіряє на відповідність Конституції України акти права та певні дії. Водночас Конституційний Суд не оцінює та іншим чином не перевіряє й не контролює якість, "глибину" або переконливість мотивування, що надані суб’єктами конституційних звернень.