Перша колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України у складі:

Юровської Галини Валентинівни - головуючої, доповідача,

Головатого Сергія Петровича,

Мойсика Володимира Романовича,

розглянула на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Попова Олександра Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини четвертої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (Відомості Верховної Ради України, 1993 p., № 45, ст. 425) в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"" від 5 жовтня 2005 року № 2939-IV (Відомості Верховної Ради України, 2006 p., № 4, ст. 52).

Заслухавши суддю-доповідача Юровську Г.В. та дослідивши матеріали справи, Перша колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України

1. До Конституційного Суду України звернувся Попов О.В. із клопотанням перевірити на відповідність статтям 3, 8, 22, 46 Конституції України (конституційність) положення частини четвертої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551) в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"" від 5 жовтня 2005 року № 2939-IV (далі - Закон № 2939).

Згідно з частиною четвертою статті 12 Закону № 3551 в редакції Закону № 2939 "учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність".

Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону № 3551 в редакції до внесення змін Законом № 2939 "учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком".

Із матеріалів справи вбачається, що Попов О.В. звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду у Миколаївській області (далі - головне управління) про визнання протиправною бездіяльності головного управління щодо невиплати йому як учаснику бойових дій підвищення до пенсії у розмірі 150 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та зобов'язання головного управління перерахувати та виплатити йому як учаснику бойових дій пенсію з урахуванням підвищення у розмірі 150 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 13 серпня 2020 року у задоволенні позову відмовив, мотивуючи тим, що Попову О.В. встановлено та виплачується пенсія як учаснику бойових дій з урахуванням підвищення у розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до частини четвертої статті 12 Закону № 3551 у редакції Закону № 2939.

П'ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 17 лютого 2021 року рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року залишив без змін.

Верховний Суд ухвалою від 24 березня 2021 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Попова О.В. на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року як такою, що подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Суб'єкт права на конституційну скаргу вважає, що внесення Законом № 2939 змін до частини четвертої статті 12 Закону № 3551 шляхом зменшення розміру підвищення пенсії "зі 150 до 25 процентів" не відповідає приписам статей 3, 8, 22, 46 Конституції України, а тому, на його думку, внаслідок застосування судами оспорюваних положень Закону № 3551 в редакції Закону № 2939 порушено гарантовані Основним Законом України право на соціальний захист, а також принцип верховенства права, заборону на звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.