Як суддя-доповідач у цій справі та той, хто у складі більшості ухвалив Рішення Конституційного Суду України від 14 липня 2021 року № 1-р/2021 (далі - Рішення), вважаю за потрібне викласти докладніше свої міркування щодо пункту 15 Рішення, який безпосередньо стосується питання Європейської мовної хартії від 5 листопада 1992 року (далі - Хартія), та виявленого Конституційним Судом факту наявності двох варіантів офіційного перекладу українською мовою тексту Хартії: одного - за назвою "Європейська хартія регіональних мов або мов меншин", другого - "Європейська хартія регіональних або міноритарних мов".

Щонайперше, хочу зазначити, що з преамбули й статті 7 Хартії та Пояснювальної доповіді до неї випливає, що мета Хартії - захищати й підтримувати певні мови як частину культурної спадщини Європи, що перебувають під загрозою через більший або менший ступінь небезпеки їх зникнення, а не захищати мовні меншини. Хартія не встановлює будь-яких індивідуальних або колективних прав для носіїв тих мов, що є її об'єктом. Хартію побудовано на принципі, що захист і підтримка мов, які є її об'єктом, не мають здійснюватися на шкоду офіційним (державним) мовам та потребі вивчати їх. Розширення можливостей використання мов, на захист і підтримку яких спрямовано Хартію, у різноманітних сферах життя не має посилювати дезінтеграційні тенденції в країні. При запровадженні спеціальних заходів на користь тих мов, що є об'єктом захисту й підтримки за Хартією, має належним чином ураховуватися той особливий стан, у якому перебуває та чи та мова.

Застосування словосполуки "регіональні мови або мови меншин", де регіональні мови та мови меншин - це окремі юридичні поняття, скеровує до сприйняття їх обох у контексті захисту мовних прав певної етнічної групи. Укладачі Хартії обрали єдиний термін "регіональні або міноритарні мови" як цільний юридичний термін на позначення "менш поширених мов" у певному регіоні, частина з яких опинилася більше або менше загроженою на зникнення. Для цієї мети прикметники регіональні та міноритарні застосовано не як юридичні поняття, а як мовні одиниці, що не пов'язані з предметом захисту індивідуальних або колективних прав носіїв мови й мають стосунок лише до фактичних матеріалів (§ 20 Пояснювальної доповіді до Хартії). При цьому не бралося до уваги політико-соціальної або етнічної дефініції шляхом опису мови як засобу вираження певної соціальної або етнічної групи, оскільки "мета Хартії полягає не в обумовленні прав етнічних та/або культурних меншинних груп, а в захисті й сприянні регіональним або міноритарним мовам як таким" (§ 17 Пояснювальної доповіді до Хартії). Європейська мовна хартія є унікальним міжнародним інструментом, що наголошує на "обов'язкові держави захищати" означені мови "як частину культурної спадщини", а "не на наданні мовних прав носіям цих мов" [Advisory Committee on the Framework Convention for the Protection of National Minorities. Thematic Commentary No. 3. The Language Rights of Persons Belonging to National Minorities under the Framework Convention. Adopted on 24 May 2012. ACFC/44DOC(2012)001 rev, пункт 11].

Крім того, у Рішенні зазначено: "'...' під час конституційного провадження за цим конституційним поданням виявлено наявність двох варіантів офіційного перекладу українською мовою тексту Хартії та підтверджено практичне застосування кожного з них у той чи той історичний період. '...' Хартію Верховна Рада України ратифікувала за назвою "Європейська хартія регіональних мов або мов меншин", її офіційний текст перекладу українською мовою побудовано саме на термінології, що її застосовано в назві документа. Таку саму назву та, відповідно, похідну від неї термінологію має той варіант офіційного перекладу українською, що натепер міститься на офіційному вебпорталі Верховної Ради України" (абзац другий пункту 15 мотивувальної частини).

Можливість використання того варіанта офіційного перекладу Хартії українською мовою, який є підставою для вжитку двох окремих понять "регіональні мови" та "мови меншин", суперечить об'єктові й цілям Хартії, спотворює її зміст, уможливлює її неправильне застосування. Про це свідчить і конституційне подання, у якому аргументи щодо неконституційності Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" від 25 квітня 2019 року № 2704-VIII із посиланням на Хартію та на закон про її ратифікацію побудовано на твердженні про "порушення прав і свобод національних меншин, які проживають в Україні, зокрема найбільшої етнічної меншини в Україні - росіян".