Друга колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України у складі:

Сліденка Ігоря Дмитровича - головуючого,

Головатого Сергія Петровича - доповідача,

Лемака Василя Васильовича,

розглянула на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Шевчука Миколи Михайловича щодо відповідності Конституції України (конституційності) припису частини третьої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача Головатого С.П. та дослідивши матеріали справи, Друга колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України

1. Шевчук Микола Михайлович як суб'єкт права на конституційну скаргу (далі - Заявник) звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням (вх. № 18/510 від 22 жовтня 2020 року) визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), припис частини третьої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України (далі - Кодекс) у частині ненадання "можливості окремого апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання і що заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді".

Згідно з приписом частини третьої статті 309 Кодексу "скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають І заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді".

На думку Заявника, оспорюваний припис Кодексу не відповідає приписам статей 1, 3, 8, 21, 29, 55, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України.

Заявник, зокрема, стверджує, що "неможливість своєчасного апеляційного перегляду ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання з покладенням на [нього] обов'язків, які істотно обмежують та порушують [його] конституційні права і свободи унеможливлює ефективну та оперативну (дієву) перевірку правомірності обмеження конституційного права особи на свободу уже на стадії досудового розслідування", а також "може призвести до тяжких невідворотних наслідків для '...' особи у вигляді безпідставного обмеження її конституційного права на свободу та вільне переміщення".

Обґрунтовуючи свою позицію щодо неконституційності оспорюваного припису Кодексу, Заявник цитує приписи Конституції України, Кодексу,

Заявник, зокрема, стверджує, що "неможливість своєчасного апеляційного перегляду ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання з покладенням на [нього] обов'язків, які істотно обмежують та порушують [його] конституційні права і свободи унеможливлює ефективну та оперативну (дієву) перевірку правомірності обмеження конституційного права особи на свободу уже на стадії досудового розслідування", а також "може призвести до тяжких невідворотних наслідків для '...' особи у вигляді безпідставного обмеження її конституційного права на свободу та вільне переміщення".

Обґрунтовуючи свою позицію щодо неконституційності оспорюваного припису Кодексу, Заявник цитує приписи Конституції України, Кодексу, посилається на Рішення Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 4-р/2019, а також на судові рішення у його справі.

2. Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів випливає

таке.

2.1. Слідчий суддя Кіцманського районного суду Чернівецької області ухвалою від 14 серпня 2020 року застосував до Заявника запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання з покладенням на нього строком на два місяці обов'язків, визначених пунктами 1, 2, 3, 4, 8 частини п'ятої статті 194 Кодексу. У резолютивній частині цієї ухвали зазначено, що вона "оскарженню не підлягає, заперечення проти неї можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді".

2.2. Заявник оскаржив до Чернівецького апеляційного суду ухвалу слідчого судді Кіцманського районного суду Чернівецької області від 14 серпня 2020 року.

Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 28 серпня 2020 року відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі приписів статті 309 Кодексу.

Суд апеляційної інстанції вказав, зокрема, що "в ч. 1 та в ч. 2 ст. 309 КПК України зазначено вичерпний перелік випадків коли під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді. В цьому переліку не передбачено право особи оскаржувати ухвалу слідчого судді, якою обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання. Відповідно до ч. 3 ст. 309 КПК України, скарги на інші ухвали слідчого судді, які не зазначені в ч. 1 та ч. 2 ст. 309 КПК України, оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді".

2.3. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду ухвалою від 10 вересня 2020 року, яка є остаточним судовим рішенням у справі Заявника, відмовив у відкритті касаційного провадження згідно з приписом пункту 2 частини другої статті 428 Кодексу, відповідно до якого суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

3. Вирішуючи питання щодо відкриття конституційного провадження у справі, Друга колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України виходить із такого.

Згідно із Законом України "Про Конституційний Суд України" конституційною скаргою є подане до Конституційного Суду України письмове клопотання щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) закону України (його окремих положень), що застосований в остаточному судовому рішенні у справі суб'єкта права на конституційну скаргу (частина перша статті 55); у конституційній скарзі має міститися обгрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини, на думку суб'єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону (пункт 6 частини другої статті 55); суб'єктом права на конституційну скаргу є особа, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України (його окремі положення) суперечить Конституції України (абзац перший частини першої статті 56); конституційна скарга вважається прийнятною за умов її відповідності вимогам, передбаченим статтями 55, 56 цього закону (абзац перший частини першої статті 77).