Третя колегія суддів Першого сенату Конституційного Суду України у складі:

Литвинова Олександра Миколайовича - головуючого,

Завгородньої Ірини Миколаївни - доповідача,

Кривенка Віктора Васильовича,

розглянула на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Мазура Анатолія Давидовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 7 розділу І Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік"" від 14 червня 2011 року № 3491-VІ (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 1, ст. 1), пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., № 30, ст. 542).

Заслухавши суддю-доповідача Завгородню І.М. та дослідивши матеріали справи, Третя колегія суддів Першого сенату Конституційного Суду України

1. Мазур А.Д. звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідшоть Конституції України (є неконституційними):

- положення пункту 7 розділу І Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік"" від 14 червня 2011 року № 3491-VІ (далі - Закон № 3491), яким передбачено Прикінцеві положення доповнити пунктом 4 такого змісту: "4. Установити, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 13, ст. 178 з наступними змінами), статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 4, ст. 94 з наступними змінами), статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 29, ст. 399 з наступними змінами) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік";

- положення пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі -Закон № 1404), яким передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо "законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідно до рішення".

На думку автора клопотання, положення Закону № 3491 суперечить статті З, частинам першій, другій статті 8, статтям 16, 22, частині четвертій статті 41, статтям 55, 56, 68, частині другій статті 95, статтям 129, 129-1, 151-1, 152 Конституції України, а положення Закону № 1404 не відповідає статті З, частині другій статті 8, частині другій статті 19, частині другій статті 24, статті 48, частинам першій, другій статті 55, статті 56, частинам першій, другій статті 129-1 Основного Закону України.

Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів вбачається, що Деснянський районний суд міста Києва ухвалою від 11 травня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року, відмовив у задоволенні клопотання Мазура А.Д. про накладення штрафу на відповідальну особу Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві з одночасним встановленням нового строку подання звіту про виконання постанови Деснянського суду міста Києва від 9 лютого 2011 року у справі за адміністративним позовом Мазура А.Д. до управління Пенсійного фонду України у Деснянському районі міста Києва про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Верховний Суд ухвалою від 29 липня 2019 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Мазура А.Д. на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 11 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року, оскільки судові рішення не підлягають касаційному оскарженню.

Автор клопотання стверджує, що оспорюване положення Закону № 3491 порушує його право власності, передбачене статтею 41 Конституції України, а оспорюване положення Закону № 1404 порушує право "на примусове виконання остаточного судового рішення, винесеного на його користь національними судами України і нівелює сутність конституційного права на судовий захист".