Перший сенат Конституційного Суду України у складі суддів:

Тупицького Олександра Миколайовича - головуючого,

Завгородньої Ірини Миколаївни,

Колісника Віктора Павловича,

Кривенка Віктора Васильовича - доповідача,

Литвинова Олександра Миколайовича,

Саса Сергія Володимировича,

Філюка Петра Тодосьовича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційною скаргою Поклонської Наталі Володимирівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 4 § 2 "Прикінцеві положення" розділу 4 Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436).

Заслухавши суддю-доповідача Кривенка В.В. та дослідивши матеріали справи, Перший сенат Конституційного Суду України

1. До Конституційного Суду України звернулась Поклонська Н.В. із клопотанням визнати такими, що не відповідають частинам першій, другій статті 24, частинам першій, другій статті 55, частині першій статті 64, пунктам 1, 5 частини другої статті 129 Конституції України (є неконституційними), положення пункту 4 § 2 "Прикінцеві положення" розділу 4 Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі - Закон), згідно з якими підпункти 11-27, 45 пункту 7 § 1 розділу 4 Закону вводяться в дію через 3 місяці після набрання чинності Законом, не мають зворотної дії в часі та застосовуються до справ, за якими відомості про кримінальне правопорушення внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань (далі - Реєстр) після введення в дію цих змін.

Із матеріалів справи вбачається, що під час досудового розслідування Поклонська Н.В. тричі була повідомлена про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень - 14 березня 2014 року, 18 липня 2014 року та З квітня 2017 року.

Поклонська Н.В. звернулася до Печерського районного суду міста Києва зі скаргою про скасування вказаних повідомлень як необгрунтованих. Слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва ухвалою від 7 червня 2018 року відмовив у відкритті провадження за цією скаргою.

Залишивши без змін назване судове рішення, апеляційний суд міста Києва в ухвалі від 21 серпня 2018 року вказав, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про відсутність у нього повноважень розглядати скарги про скасування підозри, подані згідно з пунктом 10 частини першої статті 303 Кримінального процесуального кодексу України (після внесення змін Законом), якщо вони стосуються кримінальних правопорушень, відомості про які були внесені в Реєстр до 16 березня 2018 року.

Автор клопотання стверджує, що застосування судами положень пункту 4 § 2 "Прикінцеві положення" розділу 4 Закону порушує гарантоване Конституцією України його право на судовий захист, а також конституційні принципи рівності громадян у своїх правах та перед законом, оскільки зазначені норми обмежують підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення у реалізації права на оскарження повідомлення про підозру слідчого, прокурора "за ознакою часу" внесення відомостей про кримінальне правопорушення у Реєстр, чим встановлюють різний обсяг процесуальних прав вказаних осіб залежно від певної дати. Зокрема, Поклонська Н.В. наголошує, що, починаючи із 16 березня 2018 року (після введення в дію змін, запроваджених підпунктами 11-27, 45 пункту 7 § 1 розділу 4 Закону), під час кримінальних проваджень одні підозрювані мають право оскаржувати слідчому судді повідомлення слідчого, прокурора про підозру, а інші не мають такого права.

2. Перша колегія суддів Першого сенату Конституційного Суду України Ухвалою від 13 листопада 2018 року відкрила конституційне провадження у цій справі.

3. Під час пленарного засідання Перший сенат Конституційного Суду України виявив підстави для відмови у від критті конституційного провадження, передбачені статтею 62 Закону України "Про Конституційний Суд України".

3.1. Відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України" у конституційній скарзі має міститися обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини, на думку суб'єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону (пункт 6 частини другої статті 55); конституційна скарга вважається прийнятною, зокрема, за умов її відповідності вимогам, передбаченим статтями 55, 56 цього закону (абзац перший частини першої статті 77).

3.2. Згідно з частинами першою, другою статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У Рішенні від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 Конституційний Суд України вказав, що "гарантована частиною першою статті 24 Конституції України рівність громадян перед законом означає рівну для всіх обов'язковість конкретного закону з усіма відмінностями у правах або обов'язках, привілеях чи обмеженнях, які в цьому законі встановлені. Але всі відмінності у привілеях чи обмеженнях щодо різних категорій індивідів, встановлені законом, не можуть бути пов'язані з ознаками, передбаченими частиною другою статті 24 Конституції України. Зазначений принцип визначає загальне правило неприпустимості встановлення за соціальними або особистими ознаками привілеїв чи обмежень і не є абсолютним" (абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини).

Порушення рівності конституційних прав і свобод означає, що особа або група осіб за визначеними у статті 24 Конституції України ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, отримує привілеї або зазнає обмеження у визнанні, реалізації чи користуванні правами і свободами в будь-якій формі, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та потрібними.

Поклонська Н.В., вказуючи на ознаку, за якою, на її думку, порушено її конституційні права, не обґрунтувала тверджень, що ця ознака міститься у переліку, наведеному у статті 24 Конституції України.

4. Відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Поклонська Н.В., аргументуючи свої твердження щодо невідповідності оспорюваних положень Закону вимогам частин першої, другої статті 55 Конституції України, зазначила, що підозрюваний, його захисник чи законний представник у кримінальних провадженнях, за якими відомості про кримінальне правопорушення, внесені в Реєстр до 16 березня 2018 року, позбавляються права на оскарження у суді повідомлення слідчого, прокурора про підозру, у зв'язку з чим права наведених осіб не можуть бути захищені судом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп зазначено, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (пункт 1 резолютивної частини).