Велика палата Конституційного Суду України (далі - Конституційний Суд) 27 січня 2020 року постановила Ухвалу № 2-у/2020 (далі - Ухвала), якою відмовила у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" від 16 вересня 2014 року № 1680-VII зі змінами (далі - Закон № 1680), Закону України "Про створення необхідних умов для мирного врегулювання ситуації в окремих районах Донецької та Луганської областей" від 6 жовтня 2017 року № 2167-VIII (далі - Закон № 2167), проєкту Закону України про недопущення переслідування та покарання осіб - учасників подій на території Донецької та Луганської областей (реєстр. № 5082) (далі - Законопроєкт № 5082).

Не погоджуюсь із Ухвалою Конституційного Суду в частині відмови у відкритті конституційного провадження щодо Закону № 1680 та Закону № 2167 і на підставі статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" та § 74 Регламенту Конституційного Суду України вважаю за необхідне викласти окрему думку.

1. Конституційний Суд тривалий час-1 намагався збалансувати аргументи "за" та "проти" відкриття конституційного провадження на підставі зазначеного конституційного подання 53 народних депутатів України.

При цьому слід визнати, що конституційне подання поставило перед Конституційним Судом надскладну проблему: перевірку на конституційність одразу трьох нормативних актів, що мають врегулювати відносини, які виникли внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та подальшої окупації частини території України, а саме окремих районів Донецької та Луганської областей.

Складність проблеми для здійснення конституційного контролю полягала в тому, що попередній аналіз цих трьох актів надав та надає можливість сформулювати припущення, що на їх зміст вирішальний вплив вчинила так звана "друга мінська угода" (лютий 2015 року). У свою чергу поява "другої мінської угоди" для України була пов’язана зі спробою зупинити активні військові дії на сході України-2, а сама "друга мінська угода" за своїми формою та змістом є радше певним політичним документом, аніж актом (джерелом) права.

Однак з Ухвали Конституційного Суду не вбачається, що він відмовив у відкритті конституційного провадження, посилаючись на доктрину "політичного питання", що значною мірою пояснювало б підставу таких його дій.

Натомість підставою для відмови у відкритті конституційного провадження щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) Закону № 1680 та Закону № 2167 згідно з Ухвалою було те, що "... у конституційному поданні немає повноцінного обґрунтування тверджень щодо невідповідності Закону № 1680 кожній із вказаних статей Конституції України" та "... суб’єкт права на конституційне подання не навів належного обґрунтування тверджень стосовно невідповідності Конституції України Закону № 2167, а послався на твердження, викладені у конституційному поданні щодо Закону № 1680, що не може вважатися належним обґрунтуванням неконституційності Закону № 2167" (абзаци третій, четвертий підпункту 3.1 пункту 3 Ухвали ).