Перша колегія суддів Першого сенату Конституційного Суду України у складі:

Колісника Віктора Павловича - головуючого,

Литвинова Олександра Миколайовича,

Філюка Петра Тодосьовича - доповідача,

розглянула на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Могильного Володимира Миколайовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення абзацу першого пункту 4-3 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 49-51, ст. 376).

Заслухавши суддю-доповідача Філюка П.Т. та дослідивши матеріали справи, Перша колегія суддів Першого сенату Конституційного Суду України

1. Могильний В.М. звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність Конституції України (конституційність) окреме положення абзацу першого пункту 4-3 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон).

Згідно з абзацом першим пункту 4-3 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону пенсії, призначені відповідно до Закону до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", з 1 жовтня 2017 року перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %.

Могильний В.М. вважає окреме положення абзацу першого пункту 4-3 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону, а саме "із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %", таким, що суперечить статті 8, частині першій статті 9, частині третій статті 22, частинам першій, четвертій, п'ятій статті 41 Конституції України.

З аналізу конституційної скарги та долучених до неї матеріалів вбачається таке.

У червні 2018 року автор клопотання звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - Управління) із заявою про перерахунок раніше призначеної пенсії на підставі частини четвертої статті 42 Закону. Управління здійснило перерахунок призначеної пенсії Могильному В.М. із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %.

Не погодившись з проведеним перерахунком призначеної пенсії, автор клопотання звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління про зобов'язання здійснити перерахунок призначеної

пенсії із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35 %. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 17 травня 2019 року у задоволенні позову Могильного В.М. відмовив. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 4 вересня 2019 року апеляційну скаргу Могильного В.М. залишив без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2019 року - без змін.

Верховний Суд ухвалою від 30 вересня 2019 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Могильного В.М. на рішення судів першої та апеляційної інстанцій зважаючи на те, що судові рішення ухвалені у справі, яка віднесена до категорії справ незначної складності, а з наведених у касаційній скарзі матеріалів не вбачається наявності виняткових обставин.

Обґрунтовуючи неконституційність окремого положення абзацу першого пункту 4-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону, Могильний В.М. посилається на положення Конституції України, Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, наводить статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини.

Автор клопотання наголошує, що стаття 1 "Захист власності" Першого протоколу до Конвенції поширюється, зокрема, на право на пенсію. Визначення величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 % Могильний В.М. вважає звуженням обсягу його конституційного права власності.