Друга колегія суддів Першого сенату Конституційного Суду України у складі:

Мельника Миколи Івановича - головуючого, доповідача,

Саса Сергія Володимировича,

Тупицького Олександра Миколайовича,

розглянула на засіданні питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Басова Олексія Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин першої, другої статті 81, частини першої статті 82 Кримінального кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача Мельника М.І. та дослідивши матеріали справи, Друга колегія суддів Першого сенату Конституційного Суду України

1. Басов О.В. звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність частині другій статті 28 Конституції України (конституційність) частини першу, другу статті 81, частину першу статті 82 Кримінального кодексу України (далі - Кодекс).

Відповідно до статті 81 Кодексу до осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; особу може бути у мовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання (частина перша); умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення (частина друга).

Згідно з частиною першою статті 82 Кодексу особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м'яким покаранням; у цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.

Із аналізу конституційної скарги та долучених до неї матеріалів випливає, що Миколаївський обласний суд вироком від 19 травня 1999 року, який на підставі ухвали Верховного Суду України набрав законної сили 5 серпня 1999 року, засудив Басова О.В. до покарання у вигляді смертної кари -розстрілу з конфіскацією майна. Миколаївський обласний суд ухвалою від 24 квітня 2000 року замінив Басову О.В. основне покарання у вигляді смертної кари на довічне позбавлення волі.

Басов О.В. звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з клопотанням про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну йому невідбутої частини покарання більш м'яким. Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 8 липня 2019 року відмовив йому в задоволенні цього клопотання.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 15 серпня 2019 року апеляційну скаргу Басова О.В. залишив без задоволення, а ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 8 липня 2019 року - без змін. Вінницький апеляційний суд обґрунтував своє рішення тим, що "на даний час відсутні підстави для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, оскільки механізму перегляду судом покарання у виді довічного ув'язнення та прийняття рішення про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким не існує. До цього часу неузгодженості в Кримінальному кодексі України законодавчим органом не усунуті".

Суб'єкт права на конституційну скаргу вважає, що частини перша, друга статті 81, частина першої статті 82 Кодексу є неконституційними, оскільки не передбачають "реалістичної перспективи" умовно-дострокового звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі або заміни невідбутої частини покарання цього виду більш м'яким, та стверджує, що відсутність у Кодексі механізму умовно-дострокового звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі не узгоджується з Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та рішеннями Європейського суду з прав людини.

2. Вирішуючи питання щодо відкриття конституційного провадження у справі, Друга колегія суддів Першого сенату Конституційного Суду України виходить із такого.

2.1. Згідно з Конституцією України до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність), зокрема, законів (пункт 1 частини першої статті 150); Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України (конституційність) закону України за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України (стаття 151-і).

Необхідність перевірки на відповідність частині другій статті 28 Конституції України частин першої, другої статті 81, частини першої статті 82 Кодексу автор клопотання пояснює тим, що "національні суди, посилаючись на вимоги чинного національного законодавства та відсутність у них механізму щодо дострокового звільнення від довічного ув'язнення чи його заміни, відмовили мені в умовно-достроковому звільненні або заміні невідбутої частини покарання більш м'яким. Цим самим суди застосували національний закон, через який було порушено право, передбачене статтею 28 Конституції". Тобто Басов О.В. порушує перед Конституційним Судом України питання застосування судами норм матеріального права під час розгляду його клопотання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну йому невідбутої частини покарання більш м'яким.

Конституційний Суд України неодноразово наголошував, що вирішення питань застосування судами законів України не належить до його компетенції; правозастосовна діяльність, яка полягає в індивідуалізації правових норм щодо конкретних суб'єктів і конкретних випадків, тобто в установленні фактичних обставин справи і підборі правових норм, які відповідають цим обставинам, є складовою правозастосування і не належить до повноважень Конституційного Суду України (ухвали Конституційного Суду України від 31 березня 2010 року № 15-у/2010, від 3 липня 2014 року № 73-у/2014, від 24 лютого 2016 року № 14-у/2016; ухвали Другого сенату Конституційного Суду України від 6 червня 2018 року № 15-у(ІІ)/2018, від 26 червня 2018 року № 23-у(ІІ)/2018).