Перша колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України у складі:

Мойсика Володимира Романовича - головуючого,

Лемака Василя Васильовича,

Юровської Галини Валентинівни - доповідача,

розглянула на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Яковлевої Інни Миколаївни щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини першої статті 400 Цивільного процесуального кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача Юровську Г.В. та дослідивши матеріали справи, Перша колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України

1. До Конституційного Суду України звернулася Яковлева І.М. з клопотанням визнати такими, що не відповідають пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України (є неконституційними), положення частини першої статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі -Кодекс), відповідно до яких "під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими".

Суб'єкт права на конституційну скаргу вважає, що обмеження, встановлені частиною першою статті 400 Кодексу, перешкоджають реалізації права на касаційне оскарження, передбаченого пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України.

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 6 грудня 2018 року відмовлено у задоволенні позову Яковлевої І.М. до Мирноградської центральної міської лікарні, третя особа - Мирноградська міська рада Донецької області - про поновлення на роботі на посаді сестри медичної кабінету стоматологічної поліклініки (на основному місці роботи), а також про усунення перешкод допуску до роботи за сумісництвом на посаді сестри медичної зубопротезної лабораторії. Постановою Донецького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року апеляційна скарга Яковлевої І.М. була залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Постановою Верховного Суду від 20 червня 2019 року касаційна скарга Яковлевої І.М. залишена без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.

На підтвердження своїх доводів стосовно неконституційності оспорюваних положень Кодексу автор клопотання посилається на окремі положення Конституції України, Кодексу, Кодексу законів про працю України, законів України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року № 3674-VІ, "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ, Загальної декларації прав людини 1948 року, а також на Рішення Конституційного Суду України від 4 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 та судові рішення, ухвалені у його справі.

2. Вирішуючи питання щодо відкриття конституційного провадження у справі, Перша колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України виходить із такого.

У Законі України "Про Конституційний Суд України" передбачено, що конституційна скарга має містити, зокрема, обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини, на думку суб'єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону (пункт 6 частини другої статті 55); Конституційний Суд України відмовляє у відкритті конституційного провадження, визнавши конституційну скаргу неприйнятною, якщо зміст і вимоги конституційної скарги є очевидно необгрунтованими (частина четверта статті 77).

2.1. Зі змісту конституційної скарги вбачається, що Яковлева І.М., стверджуючи про неконституційність оспорюваних положень Кодексу, вважає, що вони перешкоджають її праву на розгляд касаційної скарги.

Автор клопотання наводить своє розуміння суті закріпленого в пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України права на касаційне оскарження судового рішення, однак не враховує, що касаційне оскарження судового рішення передбачається лише у визначених законом випадках. Відповідно до Конституції України питання законодавчого визначення випадків касаційного оскарження судового рішення належить до повноважень Верховної Ради України (пункт 3 частини першої статті 85, пункт 14 частини першої статті 92).