Заслухавши та обговоривши доповідь Секретаря Пленуму Верховного Суду Луспеника Д.Д. щодо окремих положень проєкту Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо удосконалення перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку" (реєстраційний № 2314 від 25 жовтня 2019 року), керуючись пунктом 4 частини другої статті 46 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" , Пленум Верховного Суду

1. Визнати, що окремі положення проєкту Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо удосконалення перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку" (реєстраційний № 2314 від 25 жовтня 2019 року) потребують доопрацювання.

2. Затвердити висновок Пленуму Верховного Суду щодо окремих положень проєкту Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо удосконалення перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку" (реєстраційний № 2314 від 25 жовтня 2019 року) (додається).

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 46 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Пленум Верховного Суду надає висновки щодо проєктів законодавчих актів, які стосуються судоустрою, судочинства, статусу суддів, виконання судових рішень та інших питань, пов'язаних із функціонуванням системи судоустрою України.

Верховний Суд погоджується з необхідністю забезпечення реалізації закріпленого в пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принципу єдності судової практики. Верховний Суд також погоджується з необхідністю вдосконалення процесуальних фільтрів для доступу до касаційного оскарження, аби забезпечити розгляд Верховним Судом питань права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, а із часом і зменшити кількісне навантаження на Верховний Суд, з огляду на те, що сьогодні це навантаження є надмірним.

Виходячи із зазначеної мети, вважаємо за необхідне висловити низку зауважень до законопроєкту.

1. Законопроєктом змінено підстави касаційного оскарження у статтях 287 (частина друга) Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), 328 (частина четверта) Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), 389 (частина друга) Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК). Цими змінами визначено, що однією з підстав касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права в разі ухвалення органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, рішення про застосування дисциплінарного стягнення до суддів, які входили до складу колегії суддів апеляційної інстанції, що переглядала справу, судове рішення у якій оскаржується, за дисциплінарний проступок, вчинений у зв'язку з розглядом такої справи.

Водночас запровадження такої підстави для оскарження не сприятиме розвантаженню Верховного Суду. Навпаки, це підвищить навантаження на нього.

При цьому законопроєктом передбачається встановити спеціальний строк на оскарження із зазначених мотивів - 30 днів з дня притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Це здатне призвести до подвійного касаційного оскарження: спершу протягом 30 днів після проголошення (складання, вручення) судового рішення - із загальних підстав, потім (уже після розгляду скарги) - ще й з мотивів притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

Відтак запровадження таких норм призведе до оскарження рішення через значний час після його ухвалення, а саме, протягом 30 днів з дня прийняття рішення органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів (частина четверта статті 288 ГПК, частина четверта статті 390 ЦПК, частина четверта статті 329 КАС). Це, у свою чергу, призведе до порушення принципу правової визначеності.

Також запропонована норма стимулюватиме подання скарг на дії судді без достатніх для цього підстав, переслідуючи мету повторного касаційного оскарження судового рішення. Це призведе не тільки до збільшення навантаження на Вищу раду правосуддя, а й до дестабілізації роботи суддів, які змушені будуть весь час відбиватися від необґрунтованих скарг.

Ураховуючи наведене, пропонуємо виключити із законопроєкту пункт 5 частини другої статті 287 ГПК, пункт 5 частини четвертої статті 328 КАС, пункт 5 частини другої статті 389 ЦПК та кореспондуючі норми.

2. Законопроєктом пропонується внести зміни до частини шостої статті 19 ЦПК щодо віднесення до малозначних справ справи про захист прав споживачів та про захист честі та гідності фізичної особи, ділової репутації фізичної або юридичної особи, якщо учасник справи не заявив клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Однак з такими пропозиціями навряд чи можна погодитися. Зокрема, під категорію захисту прав споживача, які є доволі складними у правозастосуванні, підпадають майже всі цивільні справи щодо недійсності правочину, розірвання договорів, про стягнення суми заборгованості. Зокрема, у кредитно-іпотечних спорах, депозитних справах, договірних справах (щодо договорів підряду, купівлі-продажу, найму, оренди, доручення, перевезення, зберігання, житлово-комунальні спори тощо) першою серед заявлених стороною вимог завжди є вимога про захист прав споживачів.

При цьому справи зазначеної категорії, якщо стороною інші вимоги цивільно-правового характеру не заявлялися, на сьогодні можуть бути визнані справами малозначними за ознакою незначної складності. У таких справах судом приймається рішення про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК. Тому не можна сказати, що саме вказані зміни значно допоможуть розвантажити роботу Верховного Суду.

Щодо справ про захист честі та гідності, необхідно звернути увагу на те, що справи цієї категорії стосуються порушення прав, які захищаються Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Сторони в таких справах наділяються правом звертатися до Європейського суду з прав людини за захистом своїх прав. Тому, враховуючи характер спірних правовідносин, віднесення таких справ до малозначних є неприпустимим.

3. Законопроєктом пропонується підвищення майнового порогу оскарження до Верховного Суду судових рішень у справах до п'ятисот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК, пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК).

Пропонований поріг значно перевищує прийнятні у європейських країнах касаційні обмеження, не має під собою жодного економічного підґрунтя і обмежить у зверненні до Верховного Суду середній клас - найбільш економічно мотивовану частину населення, яка в умовах ринкової економіки формує економічний добробут країни.