Заслухавши та обговоривши доповідь голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Смоковича М.І. щодо проєкту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо вдосконалення порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів" (реєстраційний № 2271 від 16 жовтня 2019 року), керуючись пунктом 4 частини другої статті 46 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" , Пленум Верховного Суду

1. Визнати, що проєкт Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо вдосконалення порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів" (реєстраційний № 2271 від 16 жовтня 2019 року) призведе до порушення принципу суддівської незалежності.

2. Затвердити висновок Пленуму Верховного Суду щодо проєкту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо вдосконалення порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів" (реєстраційний № 2271 від 16 жовтня 2019 року) (додається).

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 46 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Пленум Верховного Суду надає висновки щодо проєктів законодавчих актів, які стосуються судоустрою, судочинства, статусу суддів, виконання судових рішень та інших питань, пов'язаних із функціонуванням системи судоустрою України.

16 жовтня 2019 року народний депутат України Поляков А.Е. вніс на розгляд Верховної Ради України проєкт Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо вдосконалення порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів" (реєстр. № 2271) (далі - законопроєкт).

Проаналізувавши положення цього законопроєкту, Пленум Верховного Суду вважає за необхідне вказати на нижченаведене.

1. Законопроєктом пропонується внести зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо вдосконалення порядку притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, установивши, що скасування або зміна судового рішення має наслідком притягнення судді, який брав участь у його ухваленні, до дисциплінарної відповідальності у вигляді накладення такого дисциплінарного стягнення:

у разі ухвалення такого рішення Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) проти України - унесення подання про звільнення всіх суддів усіх інстанцій, які брали участь у його ухваленні;

у разі ухвалення такого рішення Верховним Судом - унесення подання про звільнення всіх суддів першої та апеляційної інстанцій, які брали участь у його ухваленні;

у разі ухвалення такого рішення судом апеляційної інстанції - винесення попередження щодо суддів першої інстанції, які брали участь у його ухваленні.

Крім того, при повторному ухваленні такого рішення впродовж року щодо одного і того ж судді пропонується передбачити внесення подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення судді від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов'язковим направленням до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Згідно із запропонованим правовим регулюванням, передбачається встановлення дисциплінарної відповідальності суддів залежно від скасування або зміни судового рішення, що не відповідає заявленій меті законопроєкту та міжнародним стандартам у судовій сфері.

Діяльність судді щодо здійснення правосуддя вимагає гарантування принципів законності, безсторонності, дотримання верховенства права тощо. Суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Проте суддю може бути притягнуто до відповідальності, у тому числі дисциплінарної, з підстав, закріплених на законодавчому рівні. Водночас можливість застосування до судді заходів відповідальності за помилки, допущені під час ухвалення судового рішення, містить ризики щодо незалежного і безстороннього вирішення суддею справ. Імовірність такої відповідальності буде свого роду тиском на суддю, викликатиме в нього сумніви та перешкоджатиме ухваленню якісного судового рішення.

Зазначене ґрунтується на усталених міжнародних рекомендаціях у відповідній сфері.

У пунктах 25, 27, 28 Київських рекомендацій щодо незалежності судової системи в країнах Східної Європи, Південного Кавказу та Центральної Азії (Київ, 23-25 червня 2010 року) передбачено:

дисциплінарна відповідальність суддів не може бути наслідком змісту їхніх рішень або вироків, включаючи відмінності в юридичному тлумаченні між судами; наслідком прикладів суддівських помилок чи критики суддів;

у випадках, якщо проводиться оцінювання професійної діяльності суддів, воно не може бути використане для того, щоб шкодити незалежності судочинства;

судді жодним чином не можуть бути оцінені на підставі змісту їхніх рішень чи вироків (чи то безпосередньо, чи через вирахування відсотка скасованих рішень). Те, як суддя вирішує справу, ніколи не може бути підставою для накладення санкцій.

У пунктах 66, 68, 70 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухваленої 17 листопада 2010 року, передбачено:

тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злого умислу (malice) або грубої недбалості (gross negligence);

тлумачення закону, оцінювання фактів або доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для кримінальної відповідальності, крім випадків злого умислу (malice);

судді не повинні нести особисту відповідальність за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені в процесі апеляційного розгляду.

У Висновку Венеціанської комісії, наданому Конституційному Суду Молдови, щодо права регресу з боку держави до суддів від 10-11 червня 2016 року зазначено:

незалежність суддів вимагає, щоб судді були захищені від зовнішнього впливу та мали професійну свободу тлумачити закон, оцінювати факти і докази в конкретних випадках. Відповідно помилкове рішення, прийняте суддею, підлягає оскарженню лише в процесуальному порядку та не передбачає притягнення судді до дисциплінарної відповідальності;

суддя повинен посилатися на міжнародне прецедентне право при вирішенні справи на національному рівні. Проте той факт, що суддя самовільно вирішив не слідувати встановленим стандартам, не повинен бути підставою для притягнення судді до відповідальності;

згідно з європейськими стандартами відповідальність судді не може бути встановлено лише на підставі наявності рішення ЄСПЛ, навіть якщо констатовано порушення Конвенції. ЄСПЛ не вимагає притягнення судді до відповідальності в межах виконання відповідного рішення на національному рівні;

констатація ЄСПЛ порушень Конвенції не обов'язково означає, що суддя на національному рівні повинен бути підданий критиці за власні тлумачення і застосування закону. Порушення Конвенції може також випливати із системних недоліків у державах-членах, наприклад, через тривалість строків розгляду справи важко встановити особисту відповідальність судді тощо;

відповідальності без доведення індивідуальної провини судді впливає на професійну свободу суддів інтерпретувати закон, оцінювати факти і докази в окремих випадках.

У висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що неприйнятною є можливість притягнення судді до відповідальності за виконання своїх обов'язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. Зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

У Висновку № 18 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про місце судової влади та її відносини з іншими гілками влади в сучасних демократіях від 16 жовтня 2015 року (пункти 7, 9, 23, 26) вказано, що система оскарження є єдиним способом, у який судді можуть вважатися відповідальними за свої рішення, за винятком випадків, коли суддя діяв недобросовісно. При цьому підтвердження недобросовісності повинно відбуватися лише в порядку дисциплінарного чи кримінального провадження.

З огляду на зазначене міжнародні стандарти в аспекті допустимості притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за умови скасування чи зміни прийнятого ним рішення є одностайними та абсолютно визначеними. Результат їх аналізу свідчить про те, що скасування чи зміна судового рішення не може бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

2. Крім того, запропоновані законодавчі зміни до статті 49, у системному поєднанні із частиною другою статті 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" , прямо суперечать частині четвертій статті 126 Конституції України, у якій прямо вказано, що суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.