Заслухавши та обговоривши інформацію Голови Верховного Суду Данішевської В.І. про затвердження Звернення до Президента України стосовно прийнятого Верховною Радою України Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування", Пленум Верховного Суду

Затвердити Звернення до Президента України стосовно прийнятого Верховною Радою України Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування", що додається.

Проаналізувавши положення прийнятого Верховною Радою України 16 жовтня 2019 року Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" (далі - Закон), Пленум Верховного Суду вважає за необхідне звернутися до Президента України із таким.

Згідно зі статтею 94 Конституції України прийнятий Верховною Радою України закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

Верховний Суд звертається до Президента України із проханням застосувати надане Конституцією Укр аїни право вето до ухваленого Верховною Радою України Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування", виходячи з нижчезазначеного.

Відповідно до статті 125 Конституції України та статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Пленум Верховного Суду постановою від 16 вересня 2019 року № 11 затвердив Висновок щодо проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" (реєстраційний № 1008), у якому виклав ряд пропозицій та зауважень до деяких положень законопроекту, просив про відтермінування його розгляду з метою обговорення Комісією з питань правової реформи й отримання висновків міжнародних організацій на відповідність його норм європейським стандартам незалежності судової влади.

Згідно зі статтями 1 і 3 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів; надає обов'язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроектів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів, узагальнює пропозиції судів, органів та установ системи правосуддя стосовно законодавства щодо їх статусу та функціонування, судоустрою і статусу суддів.

Вища рада правосуддя 05 вересня 2019 року рішенням № 2356/0/15-19 затвердила обов'язковий до розгляду консультативний висновок щодо проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" (реєстраційний № 1008) та просила врахувати надані застереження під час розгляду цього законопроекту.

Відповідно до статті 130-1 Конституції України та статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Рада суддів України є вищим органом суддівського самоврядування та діє як виконавчий орган з'їзду суддів України.

Рада суддів України 16 вересня 2019 року рішенням № 69 затвердила текст відкритого звернення до народних депутатів України щодо проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" (реєстраційний № 1008) та просила обговорити і врахувати надані зауваження.

Зазначені органи як представники судової гілки влади в цілому не підтримали згаданий вище Закон та просили врахувати надані зауваження й пропозиції.

На жаль, основні застереження не були враховані під час розгляду та прийняття Закону, законопроект взагалі не обговорювався створеною Президентом України Комісією з питань правової реформи, не враховано застереження міжнародних організацій на його відповідність європейським стандартам незалежності судової влади.

Верховний Суд постійно та послідовно дотримується позиції, що продовжувати судову реформу в Україні необхідно. Фундаментальним завданням судової реформи є впровадження таких механізмів, які давали б змогу забезпечувати права і свободи людини через здійснення ефективного, незалежного й безстороннього правосуддя. Правосуддя ж може вважатися ефективним лише за умови його доступності для пересічного громадянина та можливості отримання ним зрозумілої судової послуги у вигляді обґрунтованого і вмотивованого судового рішення.

Також ключовим при проведенні реформи є забезпечення передбачених Конституцією України засад щодо поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову з розумінням того, що кожна гілка влади має здійснювати свої повноваження відповідно до статті 19 Конституції України, не допускаючи втручання в діяльність іншої.

Водночас судова реформа повинна проводитися з обов'язковим дотриманням конституційних засад, передусім незалежності судової влади та незалежності кожного судді як носія судової влади в Україні, а також з обов'язковим дотриманням принципу рівномірності й пропорційності, однакових підходів до порядку реформування органів та установ, залучених до процесу реформування.

У зв'язку з цим низка положень прийнятого Закону заслуговує на увагу. Так, Пленум Верховного Суду наголосив на підтримці норми стосовно виключення пунктів 22 і 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів", оскільки їх реалізація сприятиме справедливому вирішенню питання щодо суддівської винагороди усіх суддів, які здійснюють правосуддя, а не лише тих, які пройшли процедуру кваліфікаційного оцінювання. Теперішній законодавчий підхід до регламентації відповідних питань поставив у необґрунтовано нерівні умови суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, та суддів, які його не пройшли.

Водночас щодо інших положень Закону судді Верховного Суду висловили такі застереження:

1. Насамперед важливою є оцінка Закону з позиції його відповідності міжнародним стандартам забезпечення статусу суддів, їх незалежності. Як відомо, статус судді - це не особистий привілей, а невід'ємна складова належного здійснення ним своїх повноважень та запорука незалежності судової гілки влади в цілому.

У Висновку Венеціанської комісії від 26 жовтня 2015 року підкреслено: "Оцінювання професіоналізму, етичності та доброчесності всіх суддів може бути тільки винятковим заходом, що вимагає найвищої міри обережності... Венеціанська комісія вважає, що надзвичайні заходи мають бути обмежені в часі й повинні вживатися швидко та ефективно".

Звертаємо увагу, що саме такий винятковий захід фактично було застосовано при формуванні чинного складу Верховного Суду, що здійснювалося в умовах абсолютної відкритості й прозорості та схвально оцінено загальновизнаними вітчизняними й міжнародними інституціями.

Так, 08 квітня 2019 року Рада Європи затвердила Висновок "Про відповідність процедури добору та призначення суддів Верховного Суду в Україні стандартам Ради Європи". Надаючи загальну оцінку законодавству стосовно добору та призначення суддів Верховного Суду, міжнародні експерти звернули увагу на те, що розроблена законодавча база для здійснення цієї конкурсної процедури включала в себе не лише застосування норм Конституції та Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а й велику кількість правил, процедур та методологій, заснованих на міжнародних і європейських рекомендаціях.

Експерти Ради Європи у цьому Висновку зазначили, що, надаючи загальну оцінку процесу відбору та призначення суддів Верховного Суду, слід ураховувати, що цей процес охоплює дуже складну процедуру, яка застосовується в Україні вперше за всю її історію. Сама законодавча база для відбору та призначення суддів передбачає детальні та заздалегідь визначені правила. Усі документи та правила, що стосувалися процесу добору суддів до найвищої судової інституції, були загальнодоступними та відомими ще до його початку. Одним із найважливіших аспектів конкурсу до Верховного Суду є його проведення в атмосфері надзвичайно високої публічності.

Водночас процедуру відбору та призначення суддів можна оцінити як тривалу та досить складну, оскільки вона має декілька послідовних рівнів, за участю великої кількості органів з різноманітними функціями та повноваженнями. Деякі з них виконують як технічні функції, так і функції щодо прийняття рішень. Так, Вища кваліфікаційна комісія суддів України та Вища рада правосуддя наділені функціями щодо прийняття рішень; Громадська рада доброчесності - з виключно консультативними функціями; Президент України - із церемоніальними повноваженнями.

Отже, у зазначеному Висновку міжнародні експерти, які пильно стежили за процесом формування та кадрового наповнення українського Верховного Суду, зазначили, що в Україні процес відбору та призначення суддів був складним і багаторівневим, із залученням різних інституцій, які відповідали за певні сегменти цієї процедури. Такий підхід містить відповідні гарантії для захисту незалежності судової влади та не несе загрози для верховенства права.

Успішне завершення формування складу Верховного Суду вимагає прискіпливої уваги до забезпечення незалежності суддів.

Слід зазначити, що відповідно до пункту 9 Висновку № 10(2007) Консультативної ради європейських суддів незалежність суддів у глобалізованому та взаємозалежному суспільстві повинна розглядатися кожним громадянином як гарантія правди, свободи, додержання прав людини та безстороннього правосуддя, вільного від зовнішнього впливу. Суддівська незалежність не є виключним правом чи привілеєм, що надається суддям у їхніх особистих інтересах. Вона надається в інтересах верховенства права і тих, хто шукає та сподівається на правосуддя. Таким чином, незалежність як умова суддівської безсторонності є гарантією рівності громадян перед судом.

Варто зауважити, що констатація втручання в незалежність суддів не виключається навіть у тому разі, якщо фактичне звільнення відбувається внаслідок прийняття актів парламентом - органом законодавчої влади. Зменшення граничної чисельності суддів Верховного Суду з 200 осіб до 100 (при тому, що фактична кількість працюючих суддів 192) насправді спрямоване на звільнення майже половини суддів, які на сьогодні здійснюють правосуддя. До того ж таке масове звільнення має ознаки неприпустимого позбавлення права суддів на професію та, відповідно, порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .

У своєму коментарі від 3 вересня 2019 року "Незалежність суддів та правосуддя під загрозою" Комісар Ради Європи з прав людини звернула увагу на те, що "замість відстоювання та посилення судової незалежності, неупередженості та ефективності деякі уряди та політики втручаються в судоустрій і навіть вдаються до погроз щодо суддів". Комісар наголосила, що суддів необхідно залучати до підготовки законодавства, яке стосується їх і функціонування судової системи, та консультуватися з ними щодо цього. Судді повинні мати гарантії перебування на посаді та захисту від необґрунтованого дострокового усунення з посади чи примусових переміщень.

Запропонована законодавча ініціатива привернула увагу представників міжнародних інституцій та дипломатичних установ, які діють в Україні (зокрема, Представництва ЄС в Україні, Посольства Канади в Україні), та сформувала негативну оцінку відповідних законодавчих ініціатив.

Анніка Вайдеманн, Тимчасово повірена у справах Представництва ЄС в Україні, зазначила: "ЄС неодноразово висловлював свою позицію щодо судової реформи, у тому числі висловлювалось занепокоєння з приводу законопроекту № 1008. Зокрема, положення, що стосуються Верховного Суду, суперечать європейським стандартам і можуть підірвати незалежність судової системи. Ми наполегливо заохочуємо Україну запитати думки Венеціанської комісії перед тим, як вводити цей закон в дію".

Генеральний секретар Ради Європи Марія Пейчинович-Бурич у своєму листі до МЗС України зазначила: "Досягнення незалежної, ефективної та професійної судової системи, яка користується довірою громадськості й відповідає її потребам, є частиною зобов'язань, узятих Україною під час вступу до Ради Європи. Зважаючи на це, ми з певним занепокоєнням відзначили проект Закону № 1008. У цьому тексті пропонуються масштабні зміни, які можуть мати суттєвий вплив на незалежність судової системи. Зокрема, це впливає на статус та повноваження суддів, а також на відповідні процедури. Ми повністю усвідомлюємо бажання Українського Уряду просуватися у проведенні реформ. Водночас надзвичайно важливим є те, що він повинен покладатися на досягнення, отримані в результаті реформ, проведених відповідно до вимог Ради Європи та міжнародних стандартів. Особливу увагу слід приділити вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У цьому відношенні в середу, 25 вересня, Комітет Міністрів висловив свою чітку позицію. У своєму рішенні про виконання рішень Європейського суду з прав людини, що стосуються незалежності й неупередженості судової влади та системи дисциплінарної практики та суддівської кар'єри в Україні (група справ "Олександр Волков проти України"), Комітет зазначив, що прийнятий у першому читанні законопроект № 1008, зокрема, спрямований на внесення змін до системи дисциплінарної практики та кар'єри судді... Запропоновані зміни до законодавства повинні відповідати Конвенції та прецедентній практиці Суду, принципам незалежності судової влади, викладеним у рішенні Олександра Волкова та відповідним рекомендаціями Ради Європи".