Друга колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України у складі:

Сліденка Ігоря Дмитровича - головуючого,

Лемака Василя Васильовича,

Тупицького Олександра Миколайовича - доповідача,

розглянула на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Братка Дмитра Юрійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 4 частини першої статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року № 580-VIII (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 40-41, ст. 379) зі змінами.

Заслухавши суддю-доповідача Тупицького О.М. та дослідивши матеріали справи, Друга колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України

1. Суб'єкт права на конституційну скаргу - Братко Д.Ю. - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають статті 21, частинам першій, другій статті 24, частині першій статті 46, частині першій статті 64 Конституції України (є неконституційними), положення пункту 4 частини першої статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року № 580-VІII зі змінами (далі - Закон).

Відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 97 Закону одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за Законом мають право на її отримання, у разі "визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті".

Із конституційної скарги та долучених до неї матеріалів вбачається, що Головне управління Національної поліції в Черкаській області (далі - Управління) у вересні 2017 року наказом звільнило зі служби в поліції у зв'язку із скороченням штатів майора поліції, інспектора відділу автомобільно-технічної інспекції та профілактики дорожньо-транспортного травматизму управління превентивної діяльності Управління Братка Д.Ю.

Унаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в поліції, Братку Д.Ю. у листопаді 2017 року було встановлено II групу інвалідності. Управління наказом призначило Братку Д.Ю. одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому II групи інвалідності. Проте листом від 16 квітня 2018 року Управління повідомило Братку Д.Ю. про скасування свого попереднього рішення про призначення йому одноразової грошової допомоги та відмовило у задоволенні його заяви, вказавши на невідповідність причини звільнення, за якою призначається одноразова грошова допомога.

Не погоджуючись із цим, Братко Д.Ю. звернувся з позовом до Черкаського окружного адміністративного суду до Управління про визнання відмови у призначенні йому одноразової грошової допомоги протиправною та зобов'язання вчинити дії. Цей суд рішенням від 22 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року, відмовив Братку Д.Ю. у задоволенні позову повністю.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15 квітня 2019 року залишив без змін попередні судові рішення.

На думку автора клопотання, положення пункту 4 частини першої статті 97 Закону є дискримінаційними та суперечать частинам першій, другій статті 24, частині першій статті 46 Конституції України, оскільки "держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх поліцейських, що мають право на отримання одноразової допомоги у разі встановлення інвалідності, на законодавчому рівні позбавила цього права поліцейських у тих випадках, коли вони звільнені зі служби з інших підстав". Тобто "вказана допомога виплачується лише працівникові поліції, якого звільнено по хворобі. При цьому звільнення з інших підстав позбавляє права на її отримання".

На підтвердження своєї позиції автор клопотання посилається на положення Конституції України, законів України, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України" від 7 лютого 2014 року, а також судові рішення, прийняті у його справі.