Друга колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України у складі:

Сліденка Ігоря Дмитровича - головуючого,

Лемака Василя Васильовича,

Тупицького Олександра Миколайовича - доповідача,

розглянула на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Давиденко Оксани Ігорівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення підпункту "а" пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 1 липня 2004 року № 1961-IV (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 1, ст. 1) зі змінами.

Заслухавши суддю-доповідача Тупицького О.М. та дослідивши матеріали справи, Друга колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України

1. Суб'єкт права на конституційну скаргу - Давиденко О.І. - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати таким, що не відповідає статті 21, частинам першій, другій статті 22, частинам першій, другій статті 24, частинам першій, другій статті 46 Конституції України (є неконституційним), окреме положення підпункту "а" пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 1 липня 2004 року № 1961-IV зі змінами (далі - Закон), згідно з яким Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених Законом, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 Закону.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону забезпечений транспортний засіб -транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

З аналізу конституційної скарги та доданих до неї матеріалів вбачається, що у 2017 році сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля, який належить Давиденко О.І., та автомобіля, водій якого залишив місце події. Встановлено, що Давиденко О.І. є потерпілою особою, майну якої заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу. Оскільки потерпіла є учасницею бойових дій, то згідно з пунктом 13.1 статті 13 Закону звільнена від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України.

На звернення про відшкодування заподіяної автомобілю Давиденко О.І. шкоди МТСБУ відмовило у зв'язку з відсутністю правових підстав для такого відшкодування, оскільки на дату дорожньо-транспортної пригоди цей автомобіль не відповідав вимогам пункту 1.7 статті 1 Закону, тобто був незабезпеченим.

Не погоджуючись із цим, Давиденко О.І. звернулася з позовом до Дніпровського районного суду міста Києва до МТСБУ про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Цей суд рішенням від 8 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 3 квітня 2019 року, відмовив Давиденко О.І. у задоволенні позову повністю.

На думку автора клопотання, оспорюване положення підпункту "а" пункту 41.1 статті 41 Закону порушує право, зокрема, "учасників бойових дій на відшкодування шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди", а також права, закріплені статтею 21, частинами першою, другою статті 22, частинами першою, другою статті 24, частинами першою, другою статті 46 Конституції України.

Аргументуючи свою позицію, Давиденко О.І. цитує окремі положення Конституції України, Закону, Цивільного кодексу України, законів України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціального захисту постраждалих учасників Революції Гідності та деяких інших осіб" від 22 травня 2018 року № 2443-VІІІ, Положення про централізований страховий резервний фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах, затвердженого Протоколом Координаційної ради МТСБУ від 6 грудня 2012 року № 31/2012.