Перший сенат Конституційного Суду України у складі суддів:

Шаптали Наталі Костянтинівни - головуючої,

Головатого Сергія Петровича,

Гультая Михайла Мирославовича,

Завгородньої Ірини Миколаївни,

Колісника Віктора Павловича,

Кривенка Віктора Васильовича,

Литвинова Олександра Миколайовича,

Мельника Миколи Івановича,

Саса Сергія Володимировича - доповідача,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційною скаргою малого приватного підприємства "Аквадон" щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення другого речення абзацу першого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача Caca С.В. та дослідивши матеріали справи, Перший сенат Конституційного Суду України

1. Мале приватне підприємство "Аквадон" (далі - Підприємство) в особі директора Побігай Тетяни Костянтинівни - уповноваженої особи, яка діє від імені юридичної особи, звернулося до Конституційного Суду України з клопотанням визнати таким, що не відповідає частині першій статті 8, частині першій статті 55, частині другій статті 124 Конституції України (є неконституційним), положення другого речення абзацу першого частини другої статті 215 (за конституційною скаргою - положення другого речення частини другої статті 215) Цивільного кодексу України (далі - Кодекс), за яким визнання правочину недійсним судом не вимагається, якщо його недійсність встановлена законом.

З матеріалів справи вбачається, що у березні 2016 року заступник прокурора міста Києва в інтересах держави звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства та комунального підприємства "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт" щодо визнання недійсною додаткової угоди від 25 грудня 2008 року № 3 до інвестиційного договору від 7 квітня 2006 року № 9 про реконструкцію нежилого будинку по вулиці Сагайдачного у місті Києві, на підставі якої Підприємство набуло право власності на нерухоме майно; зобов'язання Підприємства повернути нерухоме майно територіальній громаді міста Києва.

Господарський суд міста Києва рішенням від 18 вересня 2017 року відмовив у задоволенні цього позову. Київський апеляційний господарський суд постановою від 24 січня 2018 року зазначене рішення залишив без змін. Верховний Суд постановою від 13 червня 2018 року скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови в позові про зобов'язання Підприємства повернути об'єкти нерухомого майна та прийняв у цій частині нове рішення, згідно з яким позов задовольнив та зобов'язав Підприємство повернути територіальній громаді міста Києва об'єкти нерухомого майна. Верховний Суд установив, що додаткова угода від 25 грудня 2008 року № 3 до інвестиційного договору від 7 квітня 2006 року № 9 є нікчемною, оскільки сторони не дотримали вимог закону щодо нотаріального посвідчення при укладенні правочину, який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу нерухомого майна.

Підприємство вважає, що оспорюване положення Кодексу не відповідає Конституції України, оскільки його зміст допускає неоднозначне "трактування", порушує конституційне право людини на судовий захист та обмежує юрисдикцію судів.

2. Друга колегія суддів Першого сенату Конституційного Суду України Ухвалою від 4 жовтня 2018 року відкрила конституційне провадження у цій справі.

3. У процесі розгляду справи Перший сенат Конституційного Суду України дійшов висновку, що конституційне провадження у справі підлягає закриттю з огляду на таке.

Відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України" у конституційній скарзі має міститись обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини, на думку суб'єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону; конституційна скарга вважається прийнятною, зокрема, за умов її відповідності вимогам, передбаченим статтями 55, 56 цього закону (пункт 6 частини другої статті 55, абзац перший частини першої статті 77).

Аналіз конституційної скарги та долучених до неї матеріалів дає підстави для висновку, що автор клопотання не навів аргументів, які підтверджували б невідповідність положення другого речення абзацу першого частини другої статті 215 Кодексу частині першій статті 8, частині першій статті 55, частині другій статті 124 Конституції України.