Друга колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України у складі:

Сліденка Ігоря Дмитровича - головуючого,

Лемака Василя Васильовича,

Тупицького Олександра Миколайовича - доповідача,

розглянула на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Лейдікера Олександра Сергійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення абзацу першого пункту 4 статті 18 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" від 15 грудня 1993 року № 3689-ХІІ (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 7, ст. 36) зі змінами.

Заслухавши суддю-доповідача Тупицького О.М. та дослідивши матеріали справи, Друга колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України

Суб'єкт права на конституційну скаргу - Лейдікер Олександр Сергійович - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати таким, що не відповідає частині першій статті 24, частинам першій, четвертій статті 41, частині першій статті 54, частині другій статті 61 Конституції України (є неконституційним), окреме положення абзацу першого пункту 4 статті 18 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" від 15 грудня 1993 року № 3689-ХІІ зі змінами (за конституційною скаргою - перше речення частини четвертої статті 18) (далі - Закон) в частині визначення трирічного строку невикористання знаку для товарів і послуг в Україні від іншої дати після публікації відомостей про видачу свідоцтва.

Відповідно до абзацу першого пункту 4 статті 18 Закону якщо знак не використовується в Україні повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від іншої дати після цієї публікації, будь-яка особа має право звернутися до суду із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва повністю або частково.

Із конституційної скарги та долучених до неї матеріалів вбачається, що 17 січня 2005 року було зареєстровано свідоцтво України № 46089 на знак для товарів і послуг "МЕRRЕL М" (далі - свідоцтво та знак).

Право власності на знак було зареєстровано за Лейдікером О.С. 25 березня 2013 року, про що того ж дня здійснено публікацію в офіційному бюлетені "Промислова власність" та внесено відомості до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг.

"Волверін Аудорз Інк (е Мічиган корпорейшн)" 15 травня 2015 року звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до Лейдiкера О.С. та Державної служби інтелектуальної власності України про дострокове припинення дії свідоцтва та про зобов'язання вчинити дії, посилаючись на те, що останні три роки до дати подання позову знак не використовувався без поважних причин.

Солом'янський районний суд міста Києва рішенням від 18 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду міста Києва від 8 грудня 2015 року, позов задовольнив частково. Достроково частково припинено "дію свідоцтва України № 46089 від 17.01.2005 р. на торговельну марку "МЕRRЕL М", що видане на ім'я Лейдікера Олександра Сергійовича, стосовно послуг 35 класу за МКТП".

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 25 травня 2016 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував, а справу направив на новий розгляд.

Апеляційний суд міста Києва рішенням від 14 червня 2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року, позов задовольнив частково. Достроково частково припинено "дію свідоцтва України № 46089 від 17.01.2005 р. на торговельну марку "МЕRRЕL М", що видане на ім'я Лейдікера Олександра Сергійовича, стосовно послуг 35 класу за МКТП".

Зокрема, зі змісту постанови Верховного Суду від 12 грудня 2018 року, яка є остаточним судовим рішенням у справі автора клопотання, випливає, що позиція Лейдікера О.С. полягала у тому, що з часу реєстрації за ним права власності на знак (25 березня 2013 року) до подання проти нього позову (15 травня 2015 року) не минуло трьох років, а тому підстав, передбачених пунктом 4 статті 18 Закону, для задоволення позову не було.

Проте Верховний Суд зазначену позицію спростував, вважаючи, що встановлений оспорюваним положенням Закону безперервний трирічний строк невикористання знака є об'єктивною категорією, на яку не впливає юридичний факт переходу передбачених законодавством прав та обов'язків власника знака до правонаступника.

Автор клопотання стверджує, що застосування оспорюваного положення Закону призвело до порушення його конституційних прав рівності, власності, на захист інтелектуальної власності та індивідуального характеру юридичної відповідальності, гарантованих нормами частини першої статті 24, частин першої, четвертої статті 41, частини першої статті 54, частини другої статті 61 Основного Закону України.

Обґрунтовуючи свої доводи, суб'єкт права на конституційну скаргу посилається на положення Конституції України, Закон, Закон України "Про Конституційний Суд України", пункт 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, статтю 4 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, постанову Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 року № 9, а також на судові рішення у своїй справі, копії яких долучені до конституційної скарги.

2. Вирішуючи питання щодо відкриття конституційного провадження у справі, Друга колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України виходить із такого.