Друга колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України у складі:

Сліденка Ігоря Дмитровича - головуючого,

Лемака Василя Васильовича,

Тупицького Олександра Миколайовича - доповідача,

розглянула на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Прилуцького Валентина Назаровича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту 3 пункту 11 розділу І Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 6, ст. 40), статті 90, підпункту 1 пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІII (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., № 4, ст. 43), частин восьмої, сімнадцятої статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року № 1789-XII (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., № 53, ст. 793) зі змінами, частини восьмої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 2-3, ст. 12).

Заслухавши суддю-доповідача Тупицького О.М. та дослідивши матеріали справи, Друга колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України

1. Прилуцький Валентин Назарович звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають статтям 3, 22, 24, 46, 58, пунктам 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України (є неконституційними), положення підпункту 3 пункту 11 розділу І Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII (далі - Закон № 76), статті 90, підпункту 1 пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889), частин восьмої, сімнадцятої статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ зі змінами (далі - Закон № 1789), частини восьмої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ (далі - Закон № 1697).

Із матеріалів конституційної скарги вбачається, що Смілянське об'єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області (далі - Управління) відмовило Прилуцькому В.Н. у задоволенні заяви про перерахунок призначеної пенсії у зв'язку з підвищенням розміру заробітної плати працюючим державним службовцям. Не погодившись із такою відмовою, Прилуцький В.Н. звернувся до суду.

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області постановою від 26 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року, частково задовольнив позовні вимоги Прилуцького В.Н. та зобов'язав Управління здійснити перерахунок пенсії з 1 січня 2016 року. Верховний Суд постановою від 29 жовтня 2018 року скасував судові рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позовних вимог.

Автор клопотання стверджує, що у зв'язку з прийняттям Верховним Судом постанови від 29 жовтня 2018 року були порушені його права, гарантовані статтями 21, 22, 24, 46, 55, 57, 58 Конституції України.

Законом № 76 статтю 37-1 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ зі змінами (далі - Закон № 3723) викладено у новій редакції, згідно з якою умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України. На думку Прилуцького В.Н., делегувавши вказані повноваження Кабінету Міністрів України, законодавець порушив вимоги статті 46, пунктів 1,6 частини першої статті 92 Конституції України.

Крім того, у конституційній скарзі вказано, що згідно зі статтею 90 Закону № 889 пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Автор клопотання, вважаючи положення зазначеної статті Закону № 889 "дискримінаційними відносно інших службовців, які вийшли на пенсію до прийняття цього закону", а також стосовно себе, стверджує, що вони суперечать частині першій статті 24 Конституції України.

Обґрунтовуючи свої твердження, Прилуцький В.Н. посилається на положення Конституції України, законів України, юридичні позиції Конституційного Суду України, практику Верховного Суду та судові рішення у своїй справі.

2. Вирішуючи питання щодо відкриття конституційного провадження у справі, Друга колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України виходить з такого.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 77 Закону України "Про Конституційний Суд України" конституційна скарга вважається прийнятною за умов її відповідності вимогам, передбаченим статтями 55, 56 цього закону.

За статтею 55 Закону України "Про Конституційний Суд України" конституційною скаргою є подане до Конституційного Суду України письмове клопотання щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) закону України (його окремих положень), що застосований в остаточному судовому рішенні у справі суб'єкта права на конституційну скаргу (частина перша); у конституційній скарзі має міститися обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини, на думку суб'єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону (пункт 6 частини другої).

Суб'єктом права на конституційну скаргу є особа, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України (його окремі положення) суперечить Конституції України (абзац перший частини першої статті 56 Закону України "Про Конституційний Суд України").