Друга колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України у складі:

Сліденка Ігоря Дмитровича - головуючого,

Лемака Василя Васильовича,

Тупицького Олександра Миколайовича - доповідача,

розглянула на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Ящишена Олександра Вікторовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача Тупицького О.М. та дослідивши матеріали справи, Друга колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України

1. Суб'єкт права на конституційну скаргу - Ящишен Олександр Вікторович - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України (є неконституційними), положення частини третьої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України (далі - Кодекс).

За частиною третьою статті 309 Кодексу скарги на ухвали слідчого судді, крім тих, що вказані у частинах першій, другій цієї статті, оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

З аналізу конституційної скарги та доданих до неї матеріалів вбачається, що слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Києва ухвалою від 26 серпня 2015 року надав дозвіл на проведення обшуку в помешканні Ящишена О.В. Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 12 травня 2017 року відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою Ящишена О.В. у зв'язку з тим, що така ухвала не входить до передбаченого статтею 309 Кодексу вичерпного переліку ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування. Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції і відмовив у відкритті касаційного провадження ухвалою від 19 квітня 2018 року.

Стверджуючи про неконституційність оспорюваних положень Кодексу, суб'єкт права на конституційну скаргу посилається на окремі положення Конституції України, Кодексу, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юридичні позиції Конституційного Суду України та практику Європейського суду з прав людини.

Як зазначає Ящишен О.В., положення частини третьої статті 309 Кодексу унеможливлюють невідкладне оскарження та перегляд ухвали слідчого судді про надання дозволу на обшук, у зв'язку з чим суперечать пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України. На думку суб'єкта права на конституційну скаргу, внаслідок застосування судом апеляційної інстанції та Верховним Судом оспорюваних положень його було позбавлено можливості реалізації гарантованого Конституцією України права на апеляційний перегляд своєї справи, а також "єдиного можливого юридичного механізму захисту фундаментального права на недоторканність житла". Крім того, автор клопотання вважає, що Кодекс не передбачає законного способу юридичного захисту у разі неправомірного обшуку та можливості відновлення прав та інтересів особи, порушених внаслідок незаконного втручання у приватне життя на підставі ухвали слідчого судді.

2. Вирішуючи питання про відкриття конституційного провадження у справі, Друга колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України виходить з такого.

Згідно із Законом України "Про Конституційний Суд України" у конституційній скарзі має міститися обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини, на думку суб'єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону (пункт 6 частини другої статті 55); конституційна скарга вважається прийнятною, зокрема, за умов її відповідності вимогам, передбаченим статтями 55, 56 цього закону (абзац перший частини першої статті 77).