ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), Державної санітарно-епідеміологічної служби України (далі - Держсанепідслужба України), в якому просить:

1) визнати незаконним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.07.2016 № 483-р "Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України";

2) визнати незаконним та скасувати наказ Держсанепідслужба України від 13.07.2016 № 99-к "Про оголошення розпоряджень Кабінету Міністрів України від 13.07.2016 № 483-р, 486-р";

3) поновити з 13.07.2016 ОСОБА_1 на посаді заступника Голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України;

4) допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника Голови Держсанепідслужба України.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване розпорядження відповідача 1 та наказ відповідача 2, прийняті з порушенням норм чинного законодавства, яким чітко визначена процедура звільнення з відповідних посад, у зв'язку з чим є протиправними та підлягають скасуванню, а позивач підлягає поновленню на посаді.

Представник відповідача - КМУ проти позову заперечував, наголошуючи на необґрунтованості заявлених позивачем вимог, оскільки при прийнятті спірного розпорядження КМУ діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у тому числі, реалізовуючи законодавчо визначені повноваження щодо звільнення позивача, просив суд залишити позовні вимоги без задоволення в повному обсязі.

Представник відповідача - Держсанепідслужби України надіслав до суду заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги визнає в повному обсязі. Крім того, в даній заяві представник просив здійснювати розгляд справи без його участі.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст. 128 КАС України , суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням КМУ від 16.10.2014 № 992-р ОСОБА_1 призначено на посаду заступника Голови Держсанепідслужби України.

Розпорядженням КМУ від 16.10.2014 № 994-р "Про тимчасове покладення виконання обов'язків Голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України на ОСОБА_1" на ОСОБА_1 тимчасово покладено виконання обов'язків Голови Держсанепідслужби України.

Відповідно до наказу Держсанепідслужба України від 21.10.2014 № 79-к позивач приступив до виконання обов'язків з 21.10.2014.

01.07.2016 позивачу оголошено підозру у вчинені злочину, відповідальність за який передбачена ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України.

Розпорядженням КМУ від 13.07.2016 № 486-р "Про визнання таким, що втратило чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 994-р" скасовано розпорядження КМУ від 16.10.2014 № 994-р "Про тимчасове покладення виконання обов'язків Голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України на ОСОБА_1", яким на ОСОБА_1 тимчасово покладено виконання обов'язків Голови Держсанепідслужба України.

Розпорядженням КМУ від 13.07.2016 № 483- р "Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України" на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" ОСОБА_1 звільнено з посади заступника Голови Держсанепідслужби України.

Наказом Держсанепідслужби України від 13.07.2016 № 99-к "Про оголошення розпоряджень КМУ від 13.07.2016 № 483-р та № 486-р" визнано такими, що втратили чинність накази Держсанепідслужби України від 21.10.2014 № 79-к та № 80-к.

Проте, вважаючи розпорядження КМУ від 13.07.2016 № 483-р та наказ Держсанепідслужби України від 13.07.2016 № 99-к протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19 Конституції України , органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" керівник центрального органу виконавчої влади призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за пропозицією Комісії з питань вищого корпусу державної служби.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що заступники керівника центрального органу виконавчої влади звільняються з посади КМУ на підставі пропозицій Комісії з питань вищого корпусу державної служби відповідно до законодавства про державну службу.

Частиною 11 Положення "Про Державну санітарно-епідеміологічну службу України" , затвердженого указом Президента України від 06.04.2011 № 400/2011, голова Держсанепідслужби України має двох заступників, у тому числі одного першого. Перший заступник і заступник Голови Держсанепідслужби України є відповідно першим заступником і заступником Головного державного санітарного лікаря України.

Першого заступника, заступника голови Держсанепідслужби України призначає на посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій голови Держсанепідслужби України, погоджених із Міністром. Першого заступника, заступника Голови Держсанепідслужби України звільняє з посад Президент України.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Частиною 3 ст. 87 того ж Закону передбачено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі п. 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі п. 1 ч. 1 цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України ).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України , трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст. 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.