Перша колегія суддів Першого сенату Конституційного Суду України у складі:

Гультая Михайла Мирославовича - головуючого,

Головатого Сергія Петровича - доповідача,

Колісника Віктора Павловича,

розглянула на засіданні питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Квант Агро ЛТД" щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача Головатого С.П. та дослідивши матеріали справи, Перша колегія суддів Першого сенату Конституційного Суду України

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Квант Агро ЛТД" в особі директора БІленчука Петра Івановича як суб'єкт права на конституційну скаргу на підставі статті 151-1 Конституції України (далі - Заявник) звернулося до Конституційного Суду України 7 травня 2018 року з клопотанням (вх. № 18/2282) щодо перевірки положень пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) на відповідність Конституції України (конституційність).

Положеннями пункту 198.6 статті 198 Кодексу передбачено: суми податку, що сплачений (нарахований) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, які не відносяться до податкового кредиту; настання відповідальності платника податку у випадку непідтвердження сум податку, що попередньо включені до складу податкового кредиту; термін, протягом якого зберігається право платника податку включити до податкового кредиту суму податку на додану вартість; право та підстави на включення до податкового кредиту сум податку.

Положеннями пункту 201.10 статті 201 Кодексу передбачено: підставу для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту; зобов'язання платника податку-продавця товарів/послуг при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг; реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних; підстави, за яких покупець товарів/послуг не має права на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту тощо.

На думку Заявника, положення пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Кодексу є такими, що не відповідають частині другій статті 61 Конституції України, згідно з якою юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

2. Заявник є юридичною особою, що зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 25 лютого 2000 року, взята на податковий облік 3 березня 2000 року.

Як вбачається з матеріалів справи, між Заявником та приватним підприємством "Імпел ЛТД" (далі - Підприємство) було укладено договір поставки товарів та надання послуг Підприємством Заявникові.

Державна податкова інспекція в Косівському районі Івано-Франківської області Державної податкової служби (далі - Державна податкова інспекція) в період із 29 листопада по 5 грудня 2012 року здійснила документальну невиїзну перевірку Заявника щодо відомостей, отриманих від особи, яка мала правовідносини з Підприємством у період із 1 липня по 31 грудня 2011 року.

Унаслідок перевірки Державна податкова інспекція дійшла висновку, що господарські операції між Заявником та Підприємством не мали реального характеру, а надані Заявником документи не підтверджують фактичного виконання укладеного договору.

За результатами перевірки Державна податкова інспекція склала акт № 1374/22-0/30760570 від 12 грудня 2012 року, в якому зазначила, зокрема, що:

- унаслідок порушення Заявником пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Кодексу було занижено суму податку на додану вартість за серпень, листопад та грудень 2011 року в сумі 316 471 гривня;

- мало місце завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2011 року в розмірі 63 714 гривень, а також завищення залишку від'ємного значення з податку на додану вартість за грудень 2011 року в сумі 8 651 гривня;

- унаслідок порушення Заявником пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Кодексу було занижено податок на прибуток за III та IV квартали 2011 року в сумі 44 760 гривень.

На підставі акта про перевірку Державна податкова інспекція 26 грудня 2012 року прийняла податкові повідомлення-рішення щодо:

- збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на 395589 гривень, у тому числі 316471 гривня за основним платежем та 79118 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями (№ 0000862301);

- зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за 12 місяців 2011 року на суму 90456 гривень, у тому числі 72365 гривень сума завищення та 18091 гривня штрафних (фінансових) санкцій (№ 0000872301);

- збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 558950 гривень, у тому числі 447160 гривень за основним платежем та 111790 гривень за штрафними (фінансовими) (№ 0000882301).

3. Заявник звернувся 9 січня 2013 року до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень від 26 грудня 2012 року та їх скасування.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 7 червня 2013 року (справа № 809/117/13-а) відмовив Заявникові у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції Заявник оскаржив до Львівського апеляційного адміністративного суду, який постановою від 18 червня 2014 року (справа № 809/10686/13) апеляційну скаргу задовольнив, постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 7 червня 2013 року скасував.

Державна податкова інспекція у Косівському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Івано-Франківській області оскаржила постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2014 року до Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 20 лютого 2018 року (справа № 809/117/13-а) скасував постанову суду апеляційної інстанції, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 7 червня 2013 року залишив в силі, вказавши, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що надані Заявником первинні бухгалтерські документи не спростовують висновків Державної податкової інспекції, що господарські операції Заявника та Підприємства не мали реального характеру, а лише фіктивний.

4. Заявник, обґрунтовуючи свою позицію щодо неконституційності положень Кодексу, які є предметом оспорювання, висловив незгоду з рішенням Верховного Суду, вказуючи, що суд касаційної інстанції застосував приписи статей 138, 198 Кодексу, які фактично суперечать частині другій статті 61, частині другій статті 19, статті 129 Конституції України.